У перші вихідні дні жовтня по всій країні відзначається свято — День вчителя.
Професія вчителя благородна, але, водночас, і невдячна…
Нашим співрозмовником стала Ольга Романенко — викладач університету, член Ради молодих учених при Міністерстві освіти і науки, консультант голови Міжфракційного депутатського обєднання «За духовність, моральність та здоров’я України» Верховної Ради України.
З пані Ольгою ми поспілкувалися на різні теми, які стосуються проблем освіти як локального, так і загальнодержавного рівня. Почали розмову «з голови», а саме — про керівництво Міністерства освіти і науки України.
— Пані Ольго, про нинішнього міністра освіти — Лілію Гриневич — кажуть, що вона найпотужніший за всю історію незалежності України…
— Думаю, про потужність поки рано говорити, тому що пані Гриневич тільки приступила до своєї роботи, однак особисто я вірю, що вона багато що змінить.
З досвіду моєї роботи в освіті і науці можу сказати, що це найбільш відкритий міністр з прогресивними ідеями, яка завжди готова чути кожного і максимально співпрацювати на демократичних засадах з освітянами і науковцями. Можу це стверджувати, оскільки вже понад рік спілкуюся з нею безпосередньо через Раду молодих вчених, через інші інституції, і щоразу бачу, що вона приділяє час для спілкування з освітянами, вона чує їх. Вона відкрила на сайті Міністерства освіти таку платформу, де кожен може написати свої коментарі до підручників і до програм.
Таку відкритість бачу вперше, і вважаю, що це надбання Майдану і певна перемога демократичних сил. Відзначу, що Лілія Гриневич достатньо духовна особистість, яка не зациклена на якихось давніх, радянських правилах, шаблонах, стандартах, вона відкрита до європейських підходів, тож визнає і чітко розуміє, що стало причиною успіху найбільш розвинених країн, таких як США, країни Західної Європи. Вона рішуче реформувала законодавство на посаді голови комітету з питань науки і освіти Верховної ради, і зараз, на посаді міністра освіти, продовжує свою роботу.
Існують, щоправда, такі моменти, які можуть вплинути на її діяльність… Це — саме міністерство. Тобто люди, які працюють там уже багато десятиліть. Багато хто з них має менталітет з Радянського Союзу. Їхнє бачення, їхній саботаж можуть завадити її роботі. Тому це виклик і до кожного із нас, коли вона звертається — допомагати їй, розробляти пропозиції, адже можемо проігнорувати її бачення, а можемо допомогти.
— Вона фахівець?
— Вона працювала директором школи, вчителем. Цікаво: вона вчитель біології. І, хоча в підручниках написано, що людина походить від мавп, вона завжди подавала дітям і інші наукові теорії, зокрема, креаціоністський підхід, що Бог створив людину. Це свідчить про певну креативність людини, врахування різних думок, здатність робити власні висновки.
Лілія Гриневич — глибоко духовна людина. Наприклад, показовою є її участь в урочистому Пֹ’ятому молитовному сніданку Верховної Ради, де вона виголошувала молитву до Господа про молоде покоління, про нових лідерів в освіті і науці, про глибину їх цінностей.
Нещодавно до України приїжджав Нік Вуйчич (австралієць, людина, яка народилася без рук та без ніг і змогла довести, що можна навіть за таких тяжких обставин, жити повноцінним життям — прим. Т. Б.), і пані Лілія — одна з небагатьох міністрів — виділила час для того, щоби поспілкуватися в Паламенті з людиною, яка насправді є великим мотиватором у світі. Небагато міністрів пішло, сказати чесно. Очевидно, в неї є певні внутрішні стандарти, які стимулюють виділяти час для подібних заходів.
В принципі вона готова до багатьох змін, питання в тому, хто з освітян і науковців буде не просто стояти, спостерігати, критикувати, а реально допомагатиме їй.
З наступного року пані Лілія планує оновити стандарти освіти на наступні 10 років, тож у 2017- 2018 роках відбудеться оновлення зміну освіти і підручників. Питання в тому, що буде в тих підручниках, хто готовий сісти та науково обґрунтувати нові стратегії, нові підходи.
Знання дуже сильно оновлюються в наш час, але питання в тому, хто ті люди, які пишуть підручники, які в них цінності, на які гранти вони це пишуть, хто цих людей просуває? За таких умов дуже імпонує те, що пані Лілія сприяє прозорості науково-освітніх процесів, розповідає та інформує суспільство про діяльність і виклики Міністерства.
Водночас, не всі вчителі на місцях мають бажання реформувати систему освіти. Їм комфортно жити за старими системами, вони виховувалися в радянські часи, іншого не знають.
Наприклад, запровадження — не можна в класі оголошувати оцінки при всіх дітях. Мовляв, у когось високі бали, в когось низькі, в когось середні, діти мають різні обдарування. Нашою ціллю не є зробити всіх максимально інтелектуальними. Людина має бути з цінностями, патріотом, готовою приймати якісні оперативні рішення по закінченні школи, готовою до життя. Глибина знань – не є єдиною ціллю школи чи університету. А коли оголошують, що деякі діти постійно мають хороші оцінки, а хтось низькі, то клас сміється з таких учнів, і, відповідно, це порушує права дітей, які мають нижчий інтелект.
— Але хіба це не підштовхує дитину працювати над собою?
— Не думаю. Навпаки, іноді заважає. Дитина думає: «Я невдаха, я не можу, це не моє» і так далі. Кожна людина має свій індивідуальний план, свої таланти і дари. Ті ж засновники Фейсбука, Гугла і інших величезних комп’ютерних та інтернет-систем, успішних бізнес-проектів навіть не закінчили університет. Людина може мати велике покликання, дар і ідею всього свого життя без червоних дипломів. Людина може мати глибокі знання, але без цінностей вони можуть зруйнувати світ. Тому наше перше завдання як вчителів — формувати людей з глибокими цінностями, патріотів, які вміють оперативно приймати рішення не тільки для своєї власної вигоди, а для розвитку всієї України.
— Чи можна проаналізувати інновації, які вже з’явилися в системі освіти, які привнесла пані Гриневич? Наприклад, про те, що в молодших класах краще взагалі не виставляти оцінок
— Справді, зараз є багато інновацій. Мета їх — зацікавити дитину, щоб вона пішла до школи з цікавістю і з радістю почала пізнавати світ.
Коли дитина приходить до школи і їй одразу кажуть: «Ти поганий, ти не знаєш, не встигаєш…», це може відбити бажання вчитися.
Багато вчителів публічно критикують такі реформи. Але це ж світова, європейська практика. Це не сама пані Гриневич придумала реформи, це інновації, які запроваджені в найбільш успішних країнах світу.
Ми намагаємося їх імплементувати в наше суспільство, але деякі наші вчителі, які формувалися в командно-адміністративних умовах, не можуть перелаштуватися. Вони не були в Європі, не були в Америці, не бачили нових підходів, і думають: «Що вона там придумала, як це без червоної ручки, як це, щоби когось не покарати, не осоромити найгіршого». Тобто вони не розуміють самого підходу. Це є проблемою, над якою треба працювати.
— Якщо написав олівцем, то можна стерти, виправити…
— Відповім на прикладі. Найуспішніші європейські та американські бізнес-компанії карають за обман і неправду, за крадіжки. Але якщо людина просто помилилася, її за це ніхто не карає, їй дають шанс.
Всі розуміють, що кожен може помилитися, це демократичний підхід, який заснований на повазі, на любові до ближнього. А якщо у нас тільки страх, страх і страх? Зрештою, це теж може бути мотиватором, але чи хотіли би ми бути на місці тієї дитини, яку постійно за щось сварять? Пам’ятаю себе в першому класі, коли якось відволіклася і не почула, що вчитель сказав, не сконцентрувала свою увагу. І попросила повторити, бо не почула. Вчителька насварила: «Я повторювати не буду, треба було слухати». І я пам’ятаю, весь клас пише, а я 15 хвилин сиджу і нічого не можу зробити.
— Відомо, що Ви в останній момент, коли був конкурс на посаду начальника управління освіти і науки, відмовилися від участі у ньому. Чому хотіли працювати на цій посаді?
— Я працюю в університеті, у вищій школі, є членом Ради молодих вчених, тому є безпосереднім учасником реформ в освіті і науці нашої країни.
Після Майдану, місцевих виборів суспільство очікувало реальних змін. До мене звернулися депутати, батьки, вчителі з питанням, чи не хотіла би зайняти дану посаду, оскільки була декларація готовності оновити владу в місті. Після довгих розмов і роздумів, я проводила масу обговорень з учителями, батьками, директорами шкіл, а також із керівництвом міста, які мене переконували, що теж дуже хотіли, щоби я повпливала на розвиток міста, а мої цікаві проекти — на освіту.
Однак, після в процесі обговорень, я зрозуміла, що хоча і проголошувалося, що ми готові після Майдану проводити реформи, насправді ніхто нічого не збирався робити, і моя присутність в управлінні освіти і науки, на тій посаді була би чисто формальна. Я зрозуміла, що не зможу у таких ролях у місті нічого зробити, тому що все диктується згори, і потрібен просто гвинтик, який буде виконувати волю зверху і все.
У якийсь момент захотілося спробувати щось локально зробити. Вважаю, що в мене були ресурси, якісь певні знайомства з успішних країн світу, вчених і освітян, можна було щось цікаве зробити і повпливати, але… Найперше, що мене вразило в управлінні освіти, — рівень тих людей, які там працюють, культурний, в першу чергу. Їхні крики, їхня зневага, що звучить на камеру, на публіку… Зрозуміло, що для цих людей немає нічого святого, в них взагалі немає жодної культури спілкування. Як ці люди можуть керувати освітою, прищеплювати щось дітям?
Я щаслива, що прийняла таке рішення: продовжую виконувати свою роботу, яку дуже люблю, на всіх рівнях. Ми впливаємо через певні інституції, університети, підвищення кваліфікації, для просування нових ідей, демократичних, ціннісних підходів і так далі.
— Чи є запровадження відкритих конкурсів на керівні посади у школах і дитсадках кроком у напрямку реформ?
— Сама ідея, звичайно, хороша, але впевнена, що ці конкурси формальні. Там просувають тих людей, які їм потрібні. За нинішнього керівництва це — люди з командно-адміністративної системи. Я переконана, що там немає демократії.
— Кого маєте на увазі, кажучи про керівництво?
— Я не хочу називати імен, тому що це люди, з якими я співпрацювала і не можу сказати, хороші вони чи погані, це просто люди з певним менталітетом, вони так формувалися, їх так сформували, вони іншого собі не уявляють.
— Таємне голосування при визначенні переможця на таких конкурсах — наслідок тієї старої системи?
— Так. Я переконана на 99%, якщо не на 100, що ці конкурси є формальними.
Вони роблять це для фотографії, для картинки, «ось, дивіться». Є маса способів, як підтасувати результати, і буде так, як вирішила невеличка групка людей.
Чому владі так невигідно реформувати освіту? Відповідь на поверхні: тут великий електорат — батьки. Це вплив на батьків. Батьківські збори, лінійки, коли батьки приводять дітей і там виступають якісь політики. Бідні діти взагалі не розуміють, хто це такі, що вони тут роблять, чому вони кажуть, що подарували школі вікна, чи парти, чи комп’ютери. Все це засіб впливу на населення, який застосовує влада. Тому вона й не зацікавлена в тому, щоби заохочувати демократичних, ініціативних громадян міста.
— Якщо все буде добре, у нас через 5 років буде школа, перша за часи Незалежності. Чи є у вас бачення, якою вона має бути?
— Вона необхідна. Розповім про свій досвід спілкування з науковцями та освітянами з розвинених країн Європи, Америки. Там говорять так: «Потрібно інвестувати в найголовніше наше багатство — наших дітей, наш людський капітал».
Зараз настільки швидко змінюється час, що найбагатші країни, території — не ті, що мають тільки багато ресурсів, чи країни, в яких є багато населення. Найуспішніші країни — це ті, в яких люди найбільш активні, діяльні, найбільш освічені і грамотні, і мають найбільші цінності.
Наприклад, країна Люксембург розробила таку шкільну програму на 12 років, за якою дитина вільно володіє чотирма мовами. Перші три класи вона навчається англійською мовою, потім німецькою, французькою, і далі — люксембурзькою. В результаті — на сьогодні офіси найбільших корпорацій світу переїхали до них. На перше місце вийшли три навички — вміння спілкуватися, тобто знання різних мов, культура спілкування ( оскільки з хамом та грубіяном ніхто не захоче спілкуватися) та знання ІТ-технологій.
Три якості — знання мов, культура спілкування та знання ІТ-технологій. Думаю при створенні нових шкіл треба було б робити акценти на цих якостях.
— Днями у Броварському професійно-технічному ліцеї відбулася нарада директорів найбільших підприємств міста, де йшлося про можливе фінансування закладу з боку підприємців. Яка загалом ситуація з фінансуванням освіти, зокрема, у нашому місті?
- Фінансування освіти і на загальнодержавному, і на місцевому рівні катастрофічні.
Вкладення коштів в освіту — це не витрати, а інвестиції. Саме так це треба сприймати, а не інакше, оскільки діти, яких ми навчаємо, через 20-25 років будуть керувати нашою країною. І повне ігнорування і небажання вкладати інвестиції в освіту, призвело до тих великих проблем, які є в нашому суспільстві — люди миряться з корупцією, з несправедливими методами вирішення проблем, а найкращі людські ресурси виїжджають за кордон. Це призвело до того, що вчитель став просто деморалізованою людиною з крихітною зарплатою, на яку просто неможливо виживати.
— До речі, зараз оголошено набір вчителів та вихователів у броварські навчально-виховні заклади. Зарплати, які пропонуються — в середньому 2-2,5 тисячі гривень…
— За такі кошти нереально вижити. Пропонуючи працювати за такі зарплати, їм фактично пропонують шукати додаткові шляхи фінансування своєї праці, часто не зовсі прозорі. Або це стимулює до розвитку корупції або до пошуку інших методів заробітку, наприклад, репетиторства.
— Який вихід?
— Влада має переосмислити і зробити все, щоб забезпечити гідну оплату праці науковців і освітян. Лише за останні два роки 7 тисяч молодих вчених виїхало за кордон. Було 40.000, стало33.000. Це катастрофічна ситуація для України, і така тенденція, на жаль, буде і надалі спостерігатися. США і ЄС наразі пропонує хороші гранти і ти опиняєшся перед вибором — або ти їдеш до них і забезпечуєш себе, або залишаєшся на рідній землі і щось тут намагаєшся реформувати.
Питання фінансування дуже гостре, так само як і питання — як фінансувати. Стара радянська система передбачала виділення коштів на університети, інституції. Зараз бюджетні кошти по документах йдуть на освіту, але більшість з них чомусь керівництво освітніх закладів спрямовує на ремонти. Постійно щось ремонтують і ремонтують. Зважте — не на освітні програми, не на оновлення підручників чи оновлення змісту самої освіти, а саме на ремонти. В теорії фінансового контролю, один із найбільш поширених методів відмивати кошти – через ремонти, бо не можна прослідкувати, скільки потрібно піску, чи цегли або фарби.
— Впроваджується ж система «Прозоро», і найперша сфера, де почали її втілювати, — це освіта та наука…
— Потрібно проаналізувати усі можливі ризики, пов’язані з електронною системою, адже все одно людський фактор там присутній. Водночас, найкращою методикою боротьби з корупцією є комп’ютерні технології, все ж машина не надурить і не ошукає.
Хай би там як, але вкладати кошти потрібно не лише в ремонти, але й у вчителів та освіту, у їх навчання, підручники, сучасні методики.
Наприклад, у Люксембурзі місцевий університет являє собою бетонні стіни. Жодних фарб! Отакий європейський стиль хай-тек. Сучасний університет, якому лише 13 років. Але вони вкладають в технології, у них навчання багатьма мовами… Вважаю, що найбільше витрат треба вкладати в програми, в суть навчання.
Щодо фінансування освіти. На останній нараді у прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана було озвучено, що катастрофою для України є масовий виїзд молодих вчених за кордон. Сам Гройсман говорить, що ми будемо фінансувати не ремонти, а наукові та освітні проекти, тобто те, що дає практичний результат, а не механізми відмивання коштів.
— Тема поборів у школах — актуальна?
— Справді, це дуже велика проблема. Збирання коштів з батьків — це незаконно.
Мої власні експертні розслідування говорять про те, що велика частка цих поборів не реєструється.
Якщо у міста немає фінансів, можуть бути якісь спонсорські внески, але, будь ласка, нехай буде квитанція, нехай це все буде зареєстроване і опубліковане на сайті — скільки коштів надійшло і куди ви їх витратили. Така методика є в розвинених країнах світу, наприклад, є людина, яка закінчила певну школу чи якийсь університет, вона хоче її підтримувати. Це так зване менторство. Це нормально, це добре. Але коли відсутній громадський контроль за цими коштами – це корупційна схема …
Перед 1 вересня збирали десь 1200 гривень на підручники, з 1 вересня по 500 гривень збирають… Причому вони називають якісь цифри, але немає жодної квитанції.
За свідченнями батьківських комітетів і освітян, велика частка тих коштів просто передається «нагору», в тому числі до Управління освіти.
Питання насправді в одному — давати чи не давати кошти. Ми не проти дати для наших дітей чи онуків, але якщо ти здогадуєшся, що ці кошти підуть в гаманець, наприклад, начальника управління освіти чи іншого чиновника, то фактично ти підтримуєш корупцію.
Зараз приїжджав учений номер один в Україні Роман Шеремета (український всесвітньовідомий економіст, як вчений, який має українську освіту, він на першому місці в рейтингу Forbes. — прим. Т. Б.). Він розповів про дослідження — як люди жертвують безоплатно кошти.
Це так звана експериментальна економіка — досліджують, як себе поводять люди. Зробили експеримент: в освітньому закладі запропонували батькам пожертвувати благодійні внески на Червоний Хрест. З групи тільки двоє батьків пожертвували в Штатах 20 доларів, всі інші майже нічого не дали.
Коли сказали: «Будь ласка, пожертвуйте, ми список оприлюднимо перед усією групою», то вже усі хоч би 1 долар, але дали, щоб ніхто не думав, мовляв, я такий жадібний, що нічого не даю.
Коли запропонували: «Пожертвуйте, а ми двох найкращих оприлюднимо в нашому класі і всі будуть їх бачити», то це стимулювало ще більше до пожертв, тобто люди хотіли, щоби саме їхні імена озвучили як «найкращих спонсорів». І нарешті, коли сказали: «А тепер, будь ласка, пожертвуйте, хто скільки хоче, а імена двох найгірших ми вивісимо на стенді», то це дало найкращий результат, тому що всі намагалися давати найбільше, щоби не виглядати найгіршими.
Це такі поведінкові, ринкові механізми заохочення, і коли я знаю, що я купую щось у клас дитині, то я можу більше віддати, ніж 500 гривень. А коли я не знаю, куди йдуть ці гроші, то це, фактично, мій вклад в корупційні схеми нашої країни, адже я не бачу, на що їх витрачають. В такому контексті в США, наприклад, це оцінили би як злочин з мого боку.
— На які інновації в системі освіти чекати найближчим часом?
— З наступного року будуть розроблятися нові підручники, і вже зараз кожен може на сайті МОНу писати свої зауваження та пропозиції до програм та підручників. Необхідно, щоб до цього долучилися фахівці з різних галузей — біології, хімії, фізики, з усіх предметів, небайдужі люди, які хочуть докластися до формування світогляду нашої нації.
Фактично ці підручники читають всі діти України, і це формує їхній світогляд. Думаю, якщо цей процес буде якісним, то можемо очікувати на зміни.
Ми намагаємося вплинути і долучитися до справи написання нових підручників.
Ми дуже сильно чекали у системі вищої освіти реформ, але, на жаль (це наша особиста позиція) вони не були надто успішними.
Можливо, причиною було те, що не було радикальних дій. Якщо порівнювати з Грузією, наприклад, то коли прийшли реформатори, то звільнили всіх працівників правоохоронних органів, набрали молодих людей, які не були в системі, 18-річних юнаків, і дали високий рівень зарплати — 800 доларів на місяць.
Друга реформа стосувалася освіти. Подібна ситуація була і в Латвії, і в Литві. Вони підвищили стандарти, сказали: «Хочеш працювати вчителем чи викладачем в університеті — мусиш знати англійську на рівні В2, мусиш мати такий-то ступінь, такі-то публікації, рейтинги і так далі». І старші люди не змогли дотягнутися до цього рівня. А хто не хотів, наприклад у Грузії — професура там закрилася в Національному університеті, в актовій залі, три дні голодували, сказали, мовляв, не хочемо жити за вашими новими законами — через 3 дні їх просто всіх звільнили, набрали молодих. Таким чином відбулося оновлення кадрів.
Потрібна певна критична маса нових людей з новим мисленням, які не живуть за пострадянськими адміністративними стандартами. Чи буде сила волі в нашого Кабінету міністрів оновити кадри, невідомо. Поки що цього зроблено не було.
Попри те, що розробляються хороші стратегії та концепції, керівництво на місцях скептично до цього ставиться, ніхто нічого не впроваджує. Формально, звичайно, вони можуть давати картинку, створювати конкурси. Але фактично все одно, рішення приймають так, як їм заманеться.
Вважаю, що найперше, найголовніше завдання — впливати на формування особистості нового покоління згідно демократичних засад.
Стратегія, що озвучує Лілія Гриневич — людина після закінчення школи має бути ініціативною, це має бути людина-патріот, яка дійсно любить свою країну і готова віддати за це багато що. Людина, яка має певні компетенції і вміє оперативно приймати рішення. Це, до речі, світові стандарти системи освіти.
Результат системи освіти – це не лише кількість призерів олімпіад з математики чи іноземних мов, а те, якою людина стала через 15 років, після закінчення школи, чого їй вдалося досягти — чи створила вона успішну родину, чи розлучилася і покинула своїх дітей у дитячому будинку. Друге: чи вона змогла знайти роботу, яка відповідає її бажанням, її натхненню. Існує ще багато інших показників.
Провідні університети світу вкладають багато мільйонів доларів, щоб оцінити сучасну систему освіти. Результатом має бути формування глибокої особистості, громадянина, який має цінності, який готовий заради своїх дітей, батьків, заради своєї землі багато чим пожертвувати, віддати, можливо, навіть життя. Заради того, щоб країна, сім’я, родина процвітали.
Фото — з архіву співрозмовника.