У комунальну власність Броварів, за умови злагодженої роботи депутатів міської ради, є шанси повернути 56 га землі.
…Це історія, яка мала б по-хорошому збурити броварську громаду, змусити її активно діяти.
Це історія, яка повинна була в тім числі і завдяки тиску громадськості змусити, щонайменше, подати у відставку причетних до неї посадових осіб, зокрема міського голову.
Це історія, котра б мала стати прикладом, як місцева влада не вмикає «зелено світло» дерибану землі, а навпаки — робить все можливе для її повернення громаді.
Це історія, котра мала б слугувати процесу справжнього очищення суспільства від корупційних нашарувань, від нечесності і подвійних стандартів, від участі влади в сумнівних схемах.
Це історія, яку вже назвали (і, напевно, справедливо) земельною аферою століття у Броварах.
Це історія, яку потрібно розглядати ще й крізь призму діянь на пониження рівня безпеки країни.
Це історія, що дуже яскраво ілюструє, у яке корупційне болото завели Україну її тепер вже колишні керманичі, і як їхні ставленики намагаються й досі впливати на розвиток подій у країні.
Напівказка виявилася просто брехнею…
Йдеться про спробу групою осіб, за якою стоїть один з найбагатших людей України, незаконним способом заволодіти майже 100 гектарами землі практично у центрі Броварів, і при цьому — ще й ліквідації стратегічно важливого державного підприємства…
Реалізація, по суті, злочинної оборудки була майже на завершальній стадії, коли вона випливла на поверхню.
1 жовтня 2013 року на позачерговій сесії Броварської міськради міський голова Ігор Сапожко поставив на розгляд депутатів питання про зміну цільового призначення 94,6 гектарів землі по вулиці Кутузова (нині Оникієнка), яка належала радіопередавальному центру (РПЦ). Депутати мали перевести її з категорії сільськогосподарського призначення у промислове.
Попри кричущі процедурні порушення розгляду земельних питань на сесії, серйозні аргументи «проти», з якими виступив депутат Роман Сімутін (зокрема, не було надано проект землеустрою, і в такий спосіб міська казна втрачає великі кошти, не продаючи землю з аукціону), депутати проголосували «за». Майже 100 гектарів, тепер вже промислового значення, відійшли ТОВ «Інтер-Профіт». Лише двоє проголосували проти, три депутати утрималися.
Депутати того скликання, більшість яких практично в усьому «підспівували» Сапожку, були заколисані напівказкою від «Інтер-Профіту».
Проект на сесії чомусь представляла — увага! — директор ТОВ «Техенерготрейд» Жанна Денисова: на цій землі виросте великий логістичний комплекс, а ще німецький концерн «Байєр» побудує фармацевтичний завод. На тобі, місто, — багатомільйонні інвестиції та кілька тисяч робочих місць.
Але вже через невеликий проміжок часу з’ясувалося: частина презентації від пані Денисової є не що іншим, як відвертою брехнею. «Байєр» на запит відповів чітко й однозначно: не було у концерну жодних намірів, немає й донині, будувати в Україні свій завод.
Зрозуміло, за «лапшу» на вухах депутатів не вибачився ніхто. Не переймався й міський голова Ігор Сапожко, який за допомогою далеких від істини аргументів, фактично діяв в інтересах приватної компанії, яка заздалегідь розробивши корупційну схему, не заплативши в державну скарбницю жодної копійки, заволоділа, точніше — намагалася, ласим шматком землі, ринкова ціна якого на той час складала не менше 300 мільйонів гривень, що на той час дорівнювало річному бюджету Броварів.
Попри конфуз із всесвітньо відомим німецьким концерном, попри розголос завдяки деяким депутатам про земельну аферу у ЗМІ, її «архітектори» особливо не хвилювалися — йшов 2013 рік, пік правління режиму Януковича. У такій атмосфері вони почувалися як риба у воді.
Віктор Поліщук, той самий крупний бізнесмен, фактично власник ТОВ «Техенерготрейд», і фактично чи не дійсний «хазяїн» Броварів, називався особливо наближеним до «сім’ї» Януковича, та ще й мав, про що писала преса, родинні стосунки з прем’єр-міністром Росії Дмитром Медведєвим. Не потрібно довго пояснювати, як тоді вирішувалися питання, у тому числі і заволодіння землею.
Не могли ж вони передбачити Майдан, падіння режиму патрона, і його втечі. Не могли передбачити і такої наполегливості, а головне незговірливості від народного депутата України Павла Різаненка. Його робота, навіть боротьба, за недопущення викрадання землі триває майже два з половиною роки.
Руйнуванням РПЦ понижували обороноздатність країни?
Невідомо, коли у головах «підприємливих» людей народився сценарій афери. Але важливою відправною точкою стало призначення у 2012 році арбітражним керуючим та в. о. директора РПЦ Сергія Буличова.
Справа в тому, що проти стратегічного держпідприємства у 2004 році порушили справу про банкрутство через проблему зі сплати податку на землю. Скрута для РПЦ настала, коли держава в особі Національної радіокомпанії перестала замовляти послуги на передачу радіосигналу.
Якщо два попередні арбітражні керуючі так чи інакше захищали інтереси РПЦ, то пан Буличов і прийшов сюди, напевне, з однією метою — для втілення ідеї ліквідації підприємства та заволодіння омріяною землею. Але не тільки землею…
До речі, Радіопередавальний центр — справді унікальне підприємство. У 1971-72 роках тут встановили потужний, єдиний в Україні такого ґатунку радіопередавач «Борей», який довгохвильовим сигналом покривав 95% території України.
Саме через це РПЦ мав мобілізаційне завдання. У разі стихії, іншого лиха, а надто війни, він мав віщати у кожну домівку, кожну квартиру.
У 2014 році в Україну прийшла війна. Ми одразу зіштовхнулися із серйозною проблемою, з якою за великим рахунком не впоралися і понині, — відсутністю можливості доносити до людей на окупованій території слово з України. Росія мала тотальну перевагу в плані пропаганди.
На той час найвищу в Україні радіопередавальну вежу (260 метрів заввишки) Броварського РПЦ зруйнували. Її повалили фактично за одну ніч у 2013 році. І правоохоронні органи — нічичирк.
У своєму зверненні до СБУ Павло Різаненко звернув увагу саме на це. Зумисне чи ні, але фактично такими діями був понижений рівень обороноздатності країни. Цікава деталь: якщо напередодні воєнних дій Росії проти України ми руйнували армію, передавачі, валили вежі, то Кремль їх встановлював, неподалік наших східних кордонів.
За ціною битої цегли
По ідеї, Сергій Буличов мав би захищати інтереси держпідприємства. Але саме протягом 2012-2013 років відбулося нищення основних засобів РПЦ. Це радіопередавальні вежі, фідерні лінії, технологічне обладнання, генератори, інше майно. Причому, як стверджує Павло Різаненко, протизаконно, адже відчуження не погоджувалося з Держкомзв’язку, з Фондом держмайна.
Крім того, продавалося майно не як цілісні комплекси, а як матеріали, що були у використанні — бита цегла, сходові прольоти тощо. Так, машинна зала по вулиці Київській (тут свого часу РПЦ мав теж технологічні потужності на землі у 60 га) продали аж за 127 тисяч грн.
Можна уявити реальну ціну, якщо новий власник машзалу ТОВ «Альянс-Новобуд» — компанія, котра теж пов’язана з паном Поліщуком, — спробувало продати його фізичній особі вже за 500 тисяч дол. Навіть завдаток у 200 тисяч отримали. Правда, довести справу до кінця не вдалося — Майдан завадив.
Загалом за схемою «битої цегли» продали 13 об’єктів РПЦ. До речі, 11 з них «придбав» ТОВ «Інтер-Профіт», два — «Альянс-Новобуд».
Над назвою підприємств своєрідний холдинг Поліщука особливо не мізкував. У 2012 році для реалізації земельної афери створили землевпорядну компанію «Альянс-юстиція», яка у подальшому демонструвала дива оперативності в оформленні земельних документів. Люди роки витрачають на оформлення ділянки, а тут — максимум тиждень.
У травні 2013-го Окружний адмінсуд Києва задовольняє позов Сергія Буличова від імені РПЦ. І таким чином, 94,6 га зі 115, які перебувають у постійному користуванні держпідприємства, вже не є промисловими, а мають сільськогосподарське призначення.
Підстави «архітектори» афери знаходять в Держархіві. Нібито знаходять. Вони надають копію Акту на право користування землею від 1971 року. Попри певні недоречності, нечіткість зазначених там даних суд ухвалив, що таки так — це землі «для вирощування бурячків».
Буквально за тиждень ще одне рішення цього ж суду розв’язало руки Держземагентству (ДЗА) Київської області. ДЗА розподілили 94,6 га між 48 фізичними особами.
«Щасливчики» отримують майже по 2 га землі кожен. Головне — безкоштовно! У списку малознайомі для Броварів люди, серед них безпосередньо причетні до «Інтер-Профіту», «Техенерготрейду», та також брат пана Буличова.
Отримав земельку і пан Анатолій Гунько — директор ТОВ «Гільдія права» — один з основних авторів та провідних гравців цього спектаклю, та його численні родичі.
До речі, Анатолій Гунько і Тарас Лавриненко, який теж отримав землю, несподівано завітали на прес-конференцію щодо повернення вкрадених земель у державну та комунальну власність, яку наприкінці січня 2016-го проводив Павло Різаненко.
Візит додав заходу додаткових інформаційних штрихів (про участь пана Гунька у цій афері, про те, як згорів його автомобіль Рендж Ровер, а в ньому — всі 48 проектів землеустрою кожен у трьох екземплярах, і багато інших цікавих нюансів — в одній з наступних публікацій).
Після «роздачі паїв» в гру вступила «Альянс-юстиція»: 48 проектів землеустроїв — за сім (!) днів, рішення суду — за три!
Але недовго 48 власників ділянок будували свої сільськогосподарські плани. Так сталося, що вони дружно, ніби змовившись, буквально за кілька днів добровільно позбавились землі, продавши її трьом особам.
До жовтневої сесії міськради встигають провернути ще дві дії із землею, і теж все оформлюється просто блискавично.
Усі 94, 6 га укрупнюють у п’ять ділянок: В.Я.Тимошенко (18,67 га), по дві — Г.І.Федоров (по 16 га кожна) та А.Г.Гунько (18 і 26 га), а потому вся земля опиняється у статутному фонді все того ж ТОВ «Інтер-Профіт».
Що, як кажуть,і треба було довести. Кінцевий крок — компанія йде на сесію міськради для зміни цільового призначення.
До переможного кінця … попри незацікавленість Сапожка
…Восени 2013 року народний депутат України Павло Різаненко пише звернення у різні інстанції, і навіть до тодішнього очільника уряду Миколи Азарова з вимогою припинити розкрадання броварської землі. Але, і що очікувано, отримував відписки.
Ситуація змінилася вже після Майдану, хоча і після нього далеко не все гладко, як зауважив сам нардеп.
Навіть на початку 2015 року були спроби закрити два кримінальні провадження, відкриті за цією справою. Це намагалися зробити екс-заступник голови СБУ Артюхов, «діамантовий» екс-прокурор Київської області Олександр Корнієць.
Шлях у 2, 5 роки — це десятки судових засідань, через які пройшов Павло Різаненко та його команда.
На сьогодні ситуація наступна: судом накладено арешт на землю, розглядається касаційна скарга щодо рішення Вищого адміністративного суду про визнання недійсним рішення Окружного адмінсуду про переведення 94,6 га промислових у землі сільськогосподарського призначення. Це якраз стосується того Акту від 1971 року.
Крім того, триває досудове розслідування, і вже вручено підозру Станіславу Губіну, одному з колишніх екс-керівників ДЗА Київської області тощо
«Зрозуміло, ми не зупинимось, законним шляхом будемо йти до переможного кінця. Ми не дамо вкрасти цю землю, ми повернемо її броварській громаді, — каже народний депутат. — Знаєте, головна мета прес-конференції (відбулася 21 січня — прим. Ред.), аби громада в особі нового депутатського корпусу заявила про зацікавленість у цій землі, що дозволить вирішити проблему житла для багатьох броварців, у першу чергу воїнів АТО. І це головна мета прес-конференції.
Тим паче, міський голова не наголосив на тій скандальній сесії міськради на дуже важливому аспекті: згідно із генеральним планом розвитку міста дана територія запланована під житлове будівництво і транспортну розв’язку. Ось чому мер Ігор Сапожко та його покровителі намагалися будь що затвердити новий генплан, де пункт щодо житлової забудови цих 94,6 га був вилучений. До речі, невипадково виготовлення цього документу профінансувало ТОВ «Інтер-Профіт».
Поспіхом затвердити генплан, порушуючи процедури, завадила активна громадськість.
Присутні на прес-конференції депутати міськради Володимир Опалько та Василь Кочубей пообіцяли найближчим часом ініціювати у міськраді питання про зацікавленість у тому, щоб громада не позбулася цієї землі. Тим паче, що у ході вивчення справи з’ясувалося, що зі 94,6 га по вулиці Оникієнка (колишня Кутузова) РПЦ має документ на право постійного землекористування лише на 38 га, які відійшли центру у 1971 році.
На решту — відповідні документи відсутні. А з огляду на те, що з 1 січня 2013 року відбулося розмежування державної та комунальної землі, ота частка (94 — 38) — 56 га гектарів де-факто вже належить броварській громаді. Потрібно домогтися де-юре. Навіть, якщо міський голова не зацікавлений у цьому.
Віктор КІНДРАТЕНКО