У Броварах під землею причаїлася ще одна «бомба» сповільненої  дії. Якщо каналізаційні мережі у 2016-2017 рр. уже дали про себе знати фекальними фонтанами, які пливли вулицями міста, то зливові – на межі.  І загроза для містян від них не менша, ніж від каналізаційних, адже підприємства Промзони зливають у мережі стоки неконтрольовано та не очищені. А все тому, що зливова каналізація та головний колектор наразі  фактично  «безхозі», хоча офіційно і перебувають  у власності територіальної громади міста.

У Броварах зливових каналізацій дві: одна йде з вул. Короленка вулицями М. Лагунової, Гагаріна, Фельдмана, огинає Бровари озерами і через Петровського виходить у річку Осинка. Інша прямує вул. Незалежності до Промзони, а там під залізничною колією через Красилівський канал у річку Трубіж. Якщо першою  каналізацією опікується місто Бровари і контролює на виході якість загального стоку побутових вод у очисних спорудах (КОС), то другою – фактично ніхто. Адже державне підприємство (ДП) «Завод порошкової металургії», яке  побудувало та весь час утримувало зливову каналізацію та головний колектор, наразі це робити не спроможне, позаяк фактично банкрут. Та і місто опікуватися ними не поспішає.

Читайте також: У каналізаційному колапсі Броварів фахівець-будівельник вбачає провину забудовника. ВІДЕО 

Народився  завод порошкової металургії  на початку 60-х років минулого століття. «Порошковий» побудував у Броварах не лише четверту частину всього житлового фонду, а і всю інфраструктуру промвузла та міста: дитсадки, спорткомплекс «Металург», базу відпочинку на Десні «Любич», мережі газопроводів, котельні, телефонний зв’язок, комплекс водопостачання міста, водоочисні споруди, відведення побутових стоків міста і промвузла, каналізаційні очисні споруди, систему збору та відведення промислово-зливових стічних вод, головний збірний колектор. По мірі закінчення будівництва, завод усі об’єкти передавав на баланс міста.

Порошковий завод

Частина території заводу

За часів Союзу на заводі, який здійснював увесь цикл виробництва порошкових металів, функціонувало 14 цехів, де трудилися близько 4 тис. робітників. Працював «порошковий»  переважно на машинобудування, але виготовляв і запчастини до танків та стратегічних ракет. Ця  потужна «порошкова» «машина» експортувала свою продукцію не лише на весь Радянський Союз, а й країни Європи. 80% експорту йшло в Росію.

Відчутний занепад «порошкового» розпочався в період Перебудови, коли СРСР значно скоротило витрати на озброєння і ліквідувало близько 2 тис. ракет (1987 р.). За часів незалежної України  завод поступово зменшив обсяги вироб­ництва своєї продукції, а з 2013-го і взагалі почалися значні нега­разди з імпорт-експортом, відтак, і з виплатою працівникам заводу зарплати. У той час перевірка Держфініспекції  виявила порушення фінансово-господарської діяльності майже на 9 млн грн та здійснену без обов’язкової  процедури відкритих торгів закупівлю за державні кошти товарів та послуг майже на 8 млн грн. Тоді заводом  поширилися чутки, що його намагаються штучно довести до банкрутства, щоб забрати задарма.

На сьогодні на «порошковому» функціонує  фактично один із 14 цехів, де працює близько 80 людей. У КВЕДах діяльності заводу значиться  «кування, пресування, штампування, профілювання, порошкова металургія»,  а також виробництво скловолокна, чавуну, сталі, зброї та боєприпасів. За інформацією працівників  заводу, наразі вони вироблять текстоліт, який використовується у електротехніці. Чому під час війни з російським агресором завод, який може виробляти запчастини до танків (і не лише їх) та бронежилети, виявився не затребуваним – залишається тільки здогадуватися.

Згідно із інформацією на сервісі моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру  Opendatabot, на сьогодні на рахунку заводу в судовому реєстрі 589 судових рішень, значна частина яких стосується стягнення нарахованої, але не виплаченої зарплати. Останні такі судові накази датовано 9 та 10 жовтня 2019 р. Загалом частина людей, які залишилися на заводі, не отримують зарплати понад 2, 5 роки, податковий борг на 1.10.2019 р. складає  близько 19 млн грн (18  711 920 грн).

Щоб більше зрозуміти ситуацію, в якій наразі перебуває завод, варто глянути на світлини хоча б окремих  об’єктів підприємства.

Порошковий завод

Порошковий завод

Порошковий заводДва роки тому місце керівника заводу Олександра Адоніна посів Ростислав Драпушко. У ці роки місто активно співпрацювало із заводом. Так, наприклад, державне підприємство виграло тендери на послуги із технічного огляду та випробувань у ДЮСШ (36 029, 08  грн), а КП «Бровари Благоустрій», починаючи із 1970 р., продовжує замовляти у завода послуги із відведення промзливових  стічних вод. У лютому 2018 р. КП «Бровари-Благоустрій» закупило у завода послугу на відведення стічних вод на суму 76 842, 74 грн, у листопаді цього ж року – на суму  70 896, 43 грн,  у січні 2019 р. –  на 199 188, 00 грн.

Загалом за результатами 13 тендерів минулого та цього року, громадська антикорупційна експертиза результатів державних тендері в Україні  визначила, що проведені тендери заводу потрапляють у «червону» зону корупції:  індекс «Фокс»  – «незадовільний»  – 75-100%.

А у вересні поточного року Служба безпеки України викрила керівника ДП «Завод порошкової металургії» на зловживанні службовим становищем: він неодноразово закуповував для заводу непридатне для експлуатації обладнання за завищеними цінами. За завдані бюджету збитки у сумі 700 тисяч гривень директору повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 ККУ.

Та місто продовжує виділяти тисячі/мільйони на закупівлю послуг завода, який  фактично надавати їх не в змозі, а от брати на свій баланс головний зливовий колектор та частину мереж промислово-зливових вод – відмовляється. Хоча  ще у липні 2013 р. своїм  рішенням № 963-36-06 Броварська міська рада надала згоду на безоплатне прийняття їх у комунальну власність територіальної громади м. Бровари. Та і досі завод, який вже не має ні спеціалістів, ні фінансових ресурсів, самотужки утримує, ремонтує, експлуатує, контролює якісні показники стоку від усіх користувачів колектора. Хоча, як повідомив один із найстаріших працівників заводу, цього року лабораторія заводу жодного разу не брала на аналіз стоків, які так щедро зливають підприємства, розташовані у Промзоні. Останні ж, зауважує співрозмовник, зливають у зливовий колектор не лише не перевірені та не очищені стоки, позаяк  очисних споруд у завода немає,  а  часто – і фекальні.

Як зазначено у відповіді ДП «Завод порошкової металургії»  на інформаційний запит депутата облради Олега Іваненка щодо експлуатації колектора промзливових стоків, із десяток підприємств, які користуються зливовою каналізацією (загалом таких підприємств 46)  не укладають договорів на скид стоків. Серед них – ПАТ «Фірма підряд», ТОВ «ТК Супутник», ТОВ БМФ «Дружба», ВАТ «УМБР», фірма «Саліт», ТОВ «Фірма «Гонпол», ПП «Злагода -2000», гаражний кооператив «Автомобіліст». А також гігант алюмінієвої промисловості – ТОВ «Інвестиції третього тисячоліття», яке не сплачує  за скид стоків 4 роки навіть за рішенням суду (мають борг близько 120 тис. грн) і не допускають представників заводу для відбору проб і контролю за скидом стічних вод.

До всього при інтенсивній забудові міста та околиць продовжується підключення нових підприємств до системи зливової каналізації, а пропускна спроможність колектора  не безмежна. Уже зараз під залізничною дорогою «Київ- Москва», де пролягає зливова каналізація, при інтенсивному дощі  трубопроводи не пропускають усю кількість зливових стічних вод, тож у місці перетину трубопроводів відбувається підтоплення садиб.

Та і це ще не все. У місці витоку зливових вод із колектора рівень води залишається високим, тож садиби мешканців с. Дмитрів підтоплює і є загроза переливання стічних вод із колектора на городи мешканців с. Квітневе. Як з’ясувалося, на каналі  р. Красилівка самовільно побудовано два містки. Так,  під другим містком трубу прокладено занадто високо, тож підтоплює пропускну трубу на першому містку, яка в свою чергу також облаштована з порушеннями. Відтак стічні води не встигають виливатися з колектора в канал, тож частина стічних вод руйнує колодязі та виливається на поверхню землі.

Читайте також:

  1. Прорив колектора: на ремонт потрібно мінімум чотири дні
  2. Прорив колектора: комунальники не можуть сказати, коли ліквідують наслідки аварії
  3. Ремонти колектора буде завершено до дня Незалежності. Але якого року?

Чому місто відмовляється забрати на свій баланс головний зливовий колектор та допомогти «порошковому»  вплинути на безвідповідальні підприємства – користувачі, радник міського голови із питань ЖКГ Григорій Голубовський пояснює кількома факторами: по-перше, робоча група з’ясувала, що завод так і не побудував очисних споруд зливових вод, по-друге, зазначає чиновник, у міста немає відповідної лабораторії, яка б перевіряла якість стоків. І останнє, чи не найголовніше, вказує пан Голубовський, ті відрізки зливових мереж, які пропонує завод узяти місту на баланс, пролягають на території приватних промислових підприємств, доступу до яких місто не має, відповідно, обслуговувати не зможе. Для цього пропонує вихід – «виділити територію підприємств, яка під колектором, і передати її місту, де і поставити очисні споруди».

За словами чиновника, комунальники обслуговують зливову каналізацію тільки в межах промислової зони міста. Щодо мереж, які пролягають у межах району, то місто звернулося до обласної ради задля включення в програму розчищення русел річок Красилівка та Трубіж. Та до цього часу чекають вирішення питання. А от від залізниці до р. Красилівка  (Об’їзної дороги) канал частково розчищено за рахунок обласного бюджету, стверджує Григорій Голубовський. Загалом, переконує чиновник, на сьогодні зливова каналізація в задовільному стані.

Однак фахівці заводу з таким висновком не погоджуються. У свою чергу депутат облради Олег Іваненко переконаний, що перекладати зливову каналізацію за рахунок міста рано чи пізно все ж доведеться. І краще це зробити зараз, коли місто має понад мільярдний бюджет, коли старі залізобетонні труби ще не фонтанують невідомо якими нечистотами, які зливають підприємства безконтрольно.

Тож поки не пізно, місто також має знайти спільну мову з підприємствами, які не сплачують за стоки. В іншому випадку завод змушений буде перекрити їм доступ до зливових мереж. А наслідки такого рішення для міста – складно навіть уявити.

Читайте також:

  1. Ремонт колектора на перетині Незалежності та Петлюри обіцяють завершити до Дня міста
  2. Ремонт  колектора: вчора – фонтани нечистот, сьогодні – обвал землі 
  3.  Провалля на перетині Незалежності-Симона Петлюри: провалля засипали зарано 
  4. Дорогу на Симона Петлюри нарешті відкрили, однак колектор продовжують ремонтувати

Фото – Антон Раков

Поділитись

Leave A Reply