Анатолій Гаркуша

Анатолій Гаркуша

За «скромність» владі Броварщини є бажання навіть оду проспівати

94-у річницю утворення району очільники Броварщини вирішили відзначити скромно, дуже скромно і навіть надзвичайно скромно.

Таким чином вони присоромили тих, хто переконаний: якщо вже братися за святкування дня району, то робити так, щоб це було багатогранним, цікавим дійством, щоб якомога більше  людей знало про нього, щоб кидали  всю свою домашню і не домашню роботу та буквально мчались до місця його проведення. У даному випадку до Калинівки. Таким  чином відбувається гуртування  громади. І потім легше вирішувати з нею й інші завдання. Бо ніщо краще не об’єднує людей, як  спільна робота та спільний відпочинок.

Ні, влада району  не просто присоромила  адептів ось таких , сміливо можна назвати — «старорежимних» уявлень про організацію  свята, вона своєю скромністю просто розмазала їх по стінці. Все треба робити «по-іншому» — такий лозунг взяли на себе організатори свята.

Наприклад, зробити так,  щоб мало хто знав про такий день, або й зовсім не знав.   Тому ви не могли знайти  анонсу  відзначання Дня району на сторінках  вірного і відданого рупора районної влади, тобто в газеті «Нове життя». Автор цих рядків вже у день святкування,  а це відбувалося 22 вересня у Калинівці,  уважно переглянув   сайти як Броварської райдержадміністрації, так і Броварської райради – навіть з лупою не знайшов жодного слова  про  знаменну подію. Не кажучи вже про вітальні борди, не було навіть якихось, хоча б чорно-білих листівок на дошках оголошень біля сільських чи селищних рад району.

Нічим іншим, аніж  просто таки шаленим потягом до скромності, можна назвати факт  призначення дня святкування  на будній день, у п’ятницю. Та ще й о 12-ій годині дня. І то неправда, що кажуть злі язики – мовляв, вирішили святкувати серед білого дня, бо ж  в п’ятницю робочий день закінчується на годину раніше, а у багатьох спеціалістів райради та райдержадміністрації, керівного складу, кажуть, клопотів домашніх  вище даху. Скажімо, ще не довибраний урожай картоплі.

Просто призначити  святкування ще до опівдня у робочий   день  –  новий тренд нової влади. Хоча чого нової? Правда, це тема іншої розмови.

…Організатори відзначення дня району дуже старалися. Старалися бути скромними. А де скромність, там і  економія. Над входом до калинівського Будинку культури вивісили плакат, який  «на всі випадки життя», — «Вітаємо зі святом». Ну й правильно. Навіщо тратитися на зайві слова щось про день району.  З горища зняли, пил протерли – і баста.

Скромно-організаторські потуги дали свої результати. За десять  хвилин до 12-ї, коли  в залі калинівського БК   вже ось-ось мали розпочатися урочистості, на площі перед культурним закладом, окрім Русанівського  дитячого духового оркестру,  було два-три чоловіки.  Причому, за умови хорошої погоди.

У самому ж залі, де й «гриміли» урочистості, вільних місць теж було достатньо.

Єдине, у чому броварська влада, себе не обмежує  і  принципів скромності не дотримується – у справі нагородження  кращих. Іноді  виникає думка, що влада  взяла на себе підвищені зобов’язання.  Як у радянські часи. Здається, ще рік, ще два,  і в районі не залишиться  жодної людини, котра б не отримала нагороди.

Ну посудіть самі. Лише у вересні ми відзначали День фізкультурника та  ось свіже – День Броварського району .Райрада та райдержадміністрація, діючи у цьому плані спільно і з ентузіазмом,   нагородила за два заходи більше 155 чоловік. Це, друзі, не рахуючи, наприклад, 1 вересня, Дня підприємця і багатьох-багатьох попередніх  свят і визначних днів. А ще ж і попереду стільки!

І знову броварська влада приперла до стінки, правда, вже не  скромністю, тих, хто вважає, що нагороди – справа потрібна, але тоді, коли  диплом чи грамоту  вручають справді кращим із кращих. Лише тоді вона має цінність. І навпаки.  Цінність  нівелюється, якщо нагороджений знає, що таких як він – ні, не одиниці, а сотні, якщо не тисячі.

Але, напевно, це теж якісь «старорежимні» погляди.  Тому -  вперед, рухаємося до виконання підвищених зобов’язань: кожному жителю броварської громади – диплом,грамоту чи навіть орден, правда, районного значення.  Бажано встигнути  до  2019-го, коли  знову виборчі вітри віяти будуть.

Або — до знаменних чи близьких до того дат в житті  нагороджених. Ну от ви, можливо, й не знаєте, але незабаром нинішній керівник апарату  Броварської РДА Катерина Прянішнікова відзначатиме п’яту річницю з того дня, коли вона радо, оплесками, з  усміхненим і можна сказати навіть зі щасливим обличчям зустрічала на вході в «Прометей» …лідера Партії регіонів, а нині втікача із награбованим українським добром  Миколу  Азарова. Тому нагорода, яку  22 вересня  отримала Катерина Валеріївна,  а це орден Знак пошани Броварської райради ІІ ступеня, напевно якраз доречний.

Загалом нагороджували багато різного люду, котрі представляли РДА і райраду, просто жителів того чи іншого села (так оголошували). Демонстрували, що кожна професія варта нагороди. Тому серед відзначених , наприклад, і колишній заступник голови РДА, і адміністратор комп’ютерної мережі, і бухгалтер,   і водій у РДА тощо...

…Із загального часу проведення Дня району у Калинівці у дві години церемонія вручення нагород тривала  сорок хвилин. Як тільки вона закінчилася, ведучі  просили не залишати зал,бо, мовляв, свято ж триває. Правда, народ, і тім числі і ощасливлений грамотою чи дипломом, потихеньку тягнувся до виходу.

Тривало все дійство, до речі, недовго. О 14.20  відзначення 94-ї річниці утворення Броварського району  благополучно закінчилося. Уклалися задовго до закінчення робочого дня. У плані з проведення районних заходів поставили чергову галочку.

А ви, пані і панове,  жителі славної Броварщини, працюйте.  Якщо у Вас ще немає грамоти чи диплома – особливо не засмучуйтеся. Прийде і ваш час. Бо у цьому плані влада щедра, і про скромність не думає. Тож – до нових свят!

Анатолій Гаркуша

Якщо любити своє місто / якщо не любити своє місто

Анатолій ГАРКУША

У радянські часи, які ще пам’ятаються, у тодішніх ЗМІ існувала рубрика «Два світи — два способи життя». Якщо коротко — безбожно розхвалювали радянський устрій, де все чудово і просто блискуче, і так само безбожно шпетили західний світ, де, згідно з ідеологічними штампами епохи найрозвинутішого соціалізму, все гниє і загниває, де людина людині ворог, де шалена експлуатація і так далі.

Часи радянської епохи, на щастя, минули. Але рубрику можна відновити, змінивши, правда, назву. Наприклад, «Один світ — різні способи життя». При цьому, не будемо далеко заглядати, а обмежимося, наприклад, Київською областю. Складається стійке враження, що міста або селища, які знаходяться практично в однакових умовах, часом перебувають мало не на протилежних полюсах розвитку.

…Маленький Тетіїв і великі Бровари. Важко порівняти їх за потенціалом. У невеличкому містечку на півдні Київщини проживає 13,5 тисяч жителів, у пристоличному місті — вже, напевно, за сотню тисяч перевалило. Абсолютно різний і економічний потенціал, тобто, зрештою, кількість грошей, якими може оперувати влада задля покращення умов проживання своїх громадян. У Тетіїві сподіваються, що у 2017 році бюджет складе близько 30 мільйонів гривень. Бровари вихваляються майже вже мільярдним річним кошторисом.

Але, і я в цьому глибоко переконаний, визначальну роль грає не тільки те, чи вміє міський чи селищний голова керувати, чи здатний створити команду однодумців, мислити стратегічно, а й те, чи, власне, любить той же міський голова місто, яким він керує.

Якщо любити своє місто, то можна багато чого зробити, аби люди навіть за не дуже сприятливих умов могли відчувати себе у місці проживання все комфортніше.

У Тетіїві міський голова оприлюднив головне своє бачення того, яким має стати його місто, або — яким він хоче його бачити. Бачення справді амбітне. Разом з командою він хоче зробити його сучасним європейським містом. І це не популістичне бажання, не якась фата моргана.

Якщо любити своє місто, то можна піклуватись про відтворення його історичного надбання. А воно у маленького Тетіїва справді велике. Минулого року у центральному парку встановили пам’ятник — у вигляді розкритої книжки — Магдебурзькому праву, яке місто отримало у 1606 році. Вже цього року, 5 травня, Патріарх Філарет на запрошення тетіївців прибув до міста та освятив пам’ятник Юрію Переможцю на центральній площі. І це лише кілька штрихів. А їх насправді чимало, аби гостям міста було що показати і розказати.

Якщо любити своє місто, то можна продукувати і реалізовувати абсолютно несподівані творчі задуми. 6 травня цього року, на День міста, центральний парк збагатився 19-ма мистецькими лавками, кожна з яких — витвір мистецтва, кожна унікальна. Є лавка кохання, примирення. Лавка, де можна лягти і виміряти свій зріст тощо. І їх виготовлення та встановлення продовжиться.

Якщо любити своє місто і його жителів, а особливо маленьких мешканців, то можна розбити ще один парк, тепер — у досить віддаленому мікрорайоні. Це унікальний парк «Казковий». Унікальний тим, що красивий, що висаджено більше 100 екзотичних дерев та кущів, що до кожного деревця підведений індивідуальний полив, що встановлений дитячий майданчик, а також дерев’яні скульптури казкових героїв. Парк за короткий період став одним з улюблених місць відпочинку дорослих і дітей.

Якщо любити своє місто, то можна за один рік, не маючи великого бюджету, утеплити всі п’ять садочків, котрі діють у місті, і довести температуру у приміщеннях з 12 градусів до цього до нинішніх 23-х.

Можна не говорити багато, а просто взяти і встановити одними з перших в області камери відеоспостереження. Їх нині 16, і вони реально допомагають покращувати безпеку в місті. До речі, рівень розкриття злочинів у Тетіїві фактично найвищий в області — понад 70%. Зрозуміло, що це заслуга не тільки відеокамер. Облаштовані, до речі, відеоспостереженням не тільки міста області, як, наприклад, Тетіїв, Славутич, селище міського типу Калинівка у Васильківському районі, а й навіть село Погреби.

Якщо любити своє місто і думати про його майбутнє, то можна наближатися до неофіційного визнання Тетіїва як спортивної Мекки Київщини. Це його так називає очільник міста. На міському стадіоні перестелений газонний килим. Не штучне покриття, а натуральне. Трав’яний газон тепер, як тут кажуть, не гірший ніж на стадіонах прем’єр-ліги. Цього року встановили міні-футбольний майданчик зі штучним покриттям, раніше — містечко з антивандальними тренажерами.

І можна замахнутися на глобальне. Фактично нині у Тетіїві розпочинається будівництво літнього біатлонного стадіону за європейськими стандартами. Що вже у недалекому майбутньому дозволить не тільки підняти на вищий рівень підготовку тетіївських біатлоністів, але й проводити у невеликому місті Київщини змагання континентального масштабу.

Звісно, багато чого можна зробити, покращити, дбати про громаду. За умови, якщо любити своє місто.

Перш ніж перейти до протилежного полюса, варто нагадати цьогорічний жарт на радіо «Хіт-ФМ». Ведучий прямого ранкового ефіру говорить, що їм зателефонував екскурсовод з Броварів. Вже лише ця фраза сприймається як жарт. Бо ж оксюморон якийсь — Бровари і екскурсовод. Тим не менше, екскурсовод повідомив, що він написав листа до міських керманичів: «Шановні батьки міста! Ну побудуйте у місті хоч що-небудь, щоб я що-небудь зміг показувати туристам…».

Отже. Розглянемо варіант «А якщо не любити своє місто»

Можна не те що не поважати своїх жителів, а й гостей. Мало того, що Бровари не побудували сучасний концертно-театральний комплекс. І в найближчому майбутньому не побудують. А в існуючому міському, типу культурному центрі, соромно приймати гостей. Пам’ятний казус із народною артисткою Наталею Сумською. Вона так і не зрозуміла, чому нічого не змінилося з часу її попередніх приїздів до Броварів — немає для акторів ні гримерної, ні туалету. Ось що написала у Фейсбуці Наталя Сумська після показу «Майстра і Маргарити» у листопаді 2016 року: «Є надія, що мер міста зверне увагу. Не перший раз приїжджаємо у Бровари і працюємо у «Прометеї» в жахливих умовах. Такого немає в жодному сільському клубі! Без гримерок і туалету за кулісами, наче у підземеллі. Прикро і соромно за керівництво…».

Минуло більше півроку, але мусимо заспокоїти пані Сумську — абсолютно нічого не змінилося у броварському «Прометеї». Бо це, як з’ясувалося, надскладне завдання для міського голови і його апарату.

Можна проводити безкінечні наради — як зробити місто безпечнішим. Можна проводити презентації різних систем підвищення безпеки. Можна практично рік тому написати відповідну програму, де передбачити кошти, зокрема, для встановлення відеокамер. І поки, а вже минув майже рік, не встановити жодної.

Можна байдуже спостерігати, як у Парку «Перемога» на виділені містом та областю мільйони «дуже ефективно» велися ремонтні роботи — плитку, зокрема, клали у сніг та мороз. А прокладений на доріжках парку асфальт вже буквально через рік у тріщинах, а подекуди його можна виколупати напевно й пальцем.

Можна тільки розводити руками, фактично спостерігаючи, як навіть від середнього дощу місто щоразу «пливе», до деяких під’їздів можна добратися хіба що на човнах.

Можна не стати на заваді, а навпаки — сприяти, аби комерційна структура відхапала фактично у громади майже 100 гектарів землі та байдуже спостерігати, як знищують державне стратегічне підприємство «Радіопередавальний центр», як продавали його цінні приміщення за ціною битої цегли.

Слава Богу, зусиллями активістів, небайдужих людей вдалося зупинити цю величезну аферу. Довготривала боротьба в судах, яку вів нардеп Різаненко, нарешті закінчилася. Земля має повернутися у власність громади міста. Щоправда, радості на обличчі міського голови та його команди від того, що громада збагатилася на такі цінні для подальшого розвитку Броварів гектари, ніхто не помітив. Чомусь «не помітили» цього і придворна міськрайонка «Нове життя», сайт міськради, не кажучи вже про інші «незалежні» видання.

Якщо не любити своє місто, а лише розглядати його як місце роботи, то можна активно сприяти забудові його висотками і водночас не будувати школи, дитсадки.

Можна навіть відверто збрехати прем’єр-міністру, не червоніючи повідомивши йому, що вже закладений фундамент нової школи. Тим часом нині лише виготовляються проекти. І то це сталося лише після наполягань депутатів, які, до речі, не входять у промерську більшість.

Можна прийняти на свій баланс спорткомплекс «Металург» і довести його до справжніх руїн, де цілком реально знімати фільми жахів, а міську громаду годувати обіцянками, що ось-ось і розпочнеться будівництво футбольного поля зі штучним покриттям.

Якщо не любити своє місто, то можна не довести до логічного завершення справу з видаленням величезного гнійного фурункула на тілі міста у вигляді незаконно встановлених у дворах гаражів. Та ще й продукувати нову проблему: десяток гектарів дорогоцінної землі віддавати під абсолютну, стовідсотково популістичну ідею — облаштування гаражних кооперативів.

Можна безкінечно ремонтувати дороги, закривати очі на якість робіт, чіплятися за малозрозумілу ідею утворення ще одного комунального підприємства для вирішення неіснуючої загалом проблеми — паркування автомобілів у місті.

І, нарешті, зовсім свіже. Міська влада продемонструвала абсолютну байдужість, а я би сказав навіть злочинну байдужість, до встановлення броварцем Олегом Іваненком, інвалідом І групи, депутатом облради, світового рекорду з тріатлону «Ironmen». Те, чим і ким би пишалося кожне місто чи селище у світі, командою Сапожка і особисто ним було просто проігноровано.

І так далі і тому подібне. Продовжувати наводити приклади для підстав говорити, що містом керує людина, якій воно по суті байдуже, можна ще довго. Один думає про європейськість свого міста, і не тільки думає, але й багато чого робить, а інший лише постійно латає дірки. Та, здається, використовує свою посаду міського голови зовсім для іншої мети, аніж розвиток одного з найбільших міст Київщини — Броварів.

Очільник Броварського райвідділу освіти часів регіонала Петра Іваненка програв конкурс у Калиті

Анатолій ГАРКУША

У Калитянській громаді конкурс на заміщення вакантної посади начальника відділу освіти, молоді та спорту виграла Євгенія Ткаченко.

За майже два роки існування Калитянської об’єднаної громади це вже третя спроба заповнити цю вакансію. Дві попередні закінчилися невдало. Одна претендентка пропрацювала кілька місяців і звільнилася, інша й того менше — лише кілька днів.

Нині на відповідальну посаду в громаді претендували двоє — Євгенія Ткаченко та Віталій Ткачук.

Чи не більшу зацікавленість викликала саме друга особа. Пан Ткачук, зокрема, відомий тим, що очолював відділ освіти Броварської райдержадміністрації, коли нею керував твердо відданий на той час ідеалам Партії регіонів Петро Іваненко. Якраз тоді, у буремні для України осінь 2013-го та зиму 2014-го  педагоги Броварщини брали активну участь у поїздках на організований регіоналами Антимайдан. Правда, злі язики кажуть – не зі своєї волі освітяни практично масово захищали інтереси Януковича, Азірова та їхньої братви.

54-річний Віталій Ткачук також відомий тим, що до його призначення начальником Броварського відділу  освіти, працюючи все життя в  принципі в освітній галузі, якраз в системі загальноосвітніх шкіл і не трудився. Він обіймав посади керівника технічних гуртків станції юних техніків, був директором Броварської станції юних техніків, директором Українського державного центру творчості молоді.

Характерно, що трудова діяльність  пана Ткачука часом супроводжувалася також і судовими справами. Зокрема, у часи його керівництва освітою Броварщини він оголосив догану заступнику директора Великодимерського НВК та перевів її на посаду вихователя групи продовженого дня. Людина вважала ці дії начальника відділу освіту протизаконними, звернулася до суду, вимагаючи їх скасування.  Броварський міськрайсуд  задовольнив позов заступника директора повністю. Програв пан Ткачук цю справу і в касаційній інстанції.

До речі,  на посаду начальника відділу освіти Броварської РДА Віталій Ткачук був призначений  28 січня 2013 року. І це не випадково. Саме цього дня пан Віталій святкував  своє 50-річчя. Подейкують, що до оформлення своєрідного подарунку певні зусилля доклала тодішній  заступник голови РДА Катерина Прянішнікова, котра нині продовжує плідно трудитися в цій же структурі. Правда, на іншій посаді — керівника апарату.

Цікавий також факт, що у 2010 році  пан Ткачук  захистив кандидатську дисертацію з філософії освіти – саме так він зазначив у власноруч написаній автобіографії у грудні 2012 року, коли влаштовувався у Броварську РДА. А ось як, забігаючи наперед, фахівець з  науковим званням в галузі освіти відповів на запитання конкурсного квитка -  «Завдання загальної середньої освіти»: «… НАДАННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ Й НАВИЧОК ВІДПОВІДНО НАВЧАЛЬНИХ ПЛАНІІВ І ПРОГРАМ І-ІІІ  СТУПЕНІВ…, ВИХОВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ УЧНІВ, ПОВАГИ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ, ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ, ЛЮБОВІ ДО БАТЬКІВЩИНИ, СВОГО КРАЮ, СВОГО НАРОДУ, СВОЄЇ ГРОМАДИ, ТВОРЧИЙ РОЗВИТОК ЧЕРЕЗ УЧАСТЬ У РІЗНИХ СЕКЦІЯХ, СТУДІЯХ, ГУРТКАХ ТОЩО,  ПРОФЕІСОНАЛЬНА ОРІЄНТАЦІЯ І ПРОФПІДГОТОВКА В МЕЖАХ ШКІЛЬНИХ ПРОГРАМ, ПІДГОТОВКА ДО ВСТУПУ В ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ І ВИБІР ПРОФЕСІЇ…».

Надія Костенкова, котра очолювала у Калиті конкурсну комісію, перед кожним запитанням зачитувала правильний варіант відповіді, а потім вже ознайомлювала членів комісії з тим, що виклали на папері конкурсанти. Стосовно цього запитання – про завдання загальної середньої освіти, то правильний варіант — це фактично ст.5 «Закону України про загальну освіту». Можна піти за посиланням, почитати вказану статтю та зрівняти,  наскільки глибоко чи не дуже знає головні постулати того Закону, який має бути для директора школи, не кажучи вже про начальника відділу освіти, настільною книгою в роботі, пан Ткачук.

Зрештою,  досвідчений освітянин, яким себе вважає Віталій Володимирович, а тим паче з науковою ступінню, мав би напевно знати, що громадський і громадянський — це, як кажуть в Одесі, дві різниці. І у випадку, коли це слово він застосував, варто використовувати слово «громадянський», бо формують саме громадянську позицію. Бо громадськими можуть бути роботи, місця, думка може бути громадською, але аж ніяк не позиція людини. Вона є тільки громадянською…

Та й варто пану Ткачуку на майбутнє запам’ятати, що орієнтація учнів може бути професійною, але аж ніяк не професіональною.

…Інший учасник конкурсу – Євгенія Ткаченко, місцева, у 4-річному віці разом з батьками переїхала до Калити.  На «відмінно» закінчила місцеву школу. Тричі навчалася і тричі успішно закінчила за трьома напрямками  Педагогічний  Університет імені Драгоманова – природничо-географічний,  «Психологія. Практична психологія в закладах освіти», «Математика». Працювала в Калитянській, Мокрецькій та Заворицькій школах. З 2009 по 2016 роки пані Ткаченко працювала на посаді директора Заворицького НВК.

У вересні 2016 роки подала документи для участі у конкурсі відділу освіти, молоді та спорту Калитянської об’єднаної громади. Але оскільки  у Калиті  багато чого так  проходить «динамічно», то їй довелося чекати …дев’ять місяців.

Конкурс проходив у два етапи – претенденти за екзаменаційними білетами письмово відповідали кожен на п’ять запитань, які потім оцінювали за п’ятибальною системою. Наступний етап — співбесіда, відповіді на запитання членів комісії.

Судячи з характеру запитань, претенденти на пост начальника відділу освіти повинні  були  особливо добре знати, насамперед, норми Конституції  України, законодавство  про освіту, про місцеве самоврядування та запобігання корупції.

За підсумками першого етапу перемогу здобула  Євгенія Ткаченко. Вона набрали 18 балів із 25-ти можливих, Віталій Ткачук програв суперниці один бал. Співбесіда також закінчилася з перевагою претендентки, оскільки комісія, що стало відомими вже згодом, одноголосно проголосувала за наступне рішення: рекомендувати голові громади Олексію Христинченку  призначити Євгенію Ткаченко на посаду начальника відділу освіти, молоді та спорту  Калитянської ОТГ.

Першим її привітав та побажав успіхів  пан Ткачук, і  — чи то жартома, чи всерйоз — зауважив перед усіма членами комісії, що знає — саме він кращий. Та й комісія вирішила напевно зберегти обличчя перед «досвідченим та кращим», запропонувавши йому відправитися в кадровий резерв Калитянської громади. Пан Ткачук одразу цим і скористався.

Євгенія Ткаченко вважає, що першочерговими завданнями на її новій посаді є впровадження освітньої реформи, забезпечення  якісної освіти. У плані реформування — створення освітнього округу, визначення опорної школи. Обов’язково буде введена профілізація, особлива увага введенню інклюзії, соціалізації дітей з особливими потребами, вирішення найболючішого питання в громаді — підвезення дітей до школи.

Пані Євгенія наголошує також на необхідності на серйозний рівень поставити національне-патріотичне виховання, оскільки, на її думку, в останні періоди у нашій державі це велося не на належному рівні.

…Наступним кроком упорядкування роботи освітнього відділу Калитянської громади стало проведення конкурсу на вакансії головних спеціалістів. В результаті його проведення ці посади з чотирьох претендентів обіймуть Тетяна Овчинник та Ольга Акімова.

Іллінці — однозначно позитивний приклад децентралізації

Анатолій ГАРКУША

Переважно люди, яким важко сприймати нове або вони зовсім його не хочуть сприймати, шукають у будь-яких процесах насамперед негатив. Так відбувається і з децентралізаційною реформою. Вона, як ми вже неодноразово писали, проходить на Київщині дуже сутужно. За взірець часом береться негативний приклад або, скажімо так, не зовсім позитивний. Насамперед згадується Калита, де процеси й справді йдуть з «великим скрипом». 

Десь хтось чув про такий же «скрип» у Кам’янець-Подільському чи на Тернопіллі.  Водночас  немає посилань на добрі приклади. А вони між тим  є. Один з таких — на Вінничині, у невеличкому містечку Іллінці.  Делегація представників органів місцевого самоврядування Київської області здійснила навчальний візит до Вінницької області у рамках проекту «Розробка курсу та зміцнення самоврядування в Україні», який реалізує Асоціація міст України за підтримки USAID. Пропонуємо розповідь про громаду, якій менше ніж за рік вдалося досягти суттєвих результатів. 

…Місто Іллінці, котрому минулого року виповнилося 625 років,  розташоване за понад 220 км від столиці.  31 травня виповниться рік, коли сесії сільських та міської рад ухвалили остаточне рішення про утворення Іллінецької міської об’єднаної територіальної  громади (ІМОТГ). Фактично ж громада почала діяти вже з початку нового, 2017  року, коли  були сформовані та розпочали роботу основні  управлінські структури.

Делегація Київщини на презентації громади.

…Іллінці зустріли делегацію Київщини  сонячною погодою та… активною роботою.   В одному місці клали тротуарну плитку — до речі, власного виробництва, в іншому — ставили новеньку зупинку, закуплену за власні кошти. Комунальники  тільки цього дня поклали 150 тонн асфальту, лагодячи дороги. Вони також наводили лад на просторій, хрестоподібній центральній площі, яка  носить назву Європейська й упирається у величавий храм.  На ній чисто, охайно. Вулиця перекрита для транспорту, крім комунального. І відкрита для подальшої реконструкції.  Вже виготовлений і почав реалізовуватися проект «Європейська площа» загальною вартістю майже 90 тисяч.

— У вас достатньо чисто, — говорю першому заступнику голови ОТГ Олегу Дмитрику, котрий разом з іншими офіційними особами з бейджиками на грудях зустрічав нашу делегацію ще на в’їзді в місто з населенням понад 12 тисяч. — Враження, ніби це до нашого приїзду.

— Помилкове враження, — посміхається у відповідь пан Олег. — Щодня у нас близько 30 комунальників виходять вранці на вулиці і прибирають Іллінці.

Ключову роль відіграє команда

…Вже на презентації у приміщенні  ІМОТГ голова громади Володимир Ящук скаже кілька ключових фраз. Про те, що не треба боятися йти на ці зміни, про те, що визначальну  роль грає команда. А також, що спочатку потрібно все ретельно прорахувати, якими ресурсами володітиме майбутня громада.

— Знаєте, наш бюджет з утворенням громади збільшився майже у 10 разів, але роботи — у 20 разів. Проте, це приємні клопоти, бо йдеться про розвиток, — зауважив Володимир Миколайович. — От ми зараз завершуємо зустрічі з мешканцями за місцем проживання. Я особисто провів їх більше десятка. Казусних питань немає. Люди вже бачать позитивні зміни.

Голова громади Володимир Ящук.

В Іллінцях теж почали з прорахунку, оцінивши перспективність утворення об’єднаних громад . «Ми ж тільки від одного підприємства щомісячно недоотримували 2 мільйони податку з доходів фізичних осіб», — наголошує голова. Зваживши всі «за» і «проти», самі переконалися, а  потім й інших переконали, що — варто об’єднуватися, що це перспективно.

Команда однодумців діяла динамічно і відкрито, побувавши на кожній сільській сесії, на кожних зборах громадян. «Ми відверто говорили: якщо хто сумнівається, то відійдіть краще одразу, але не заважайте», — говорить Олег Дмитрик. — Таких виявилося всього кілька населених пунктів. Решта побачили переваги. Зрозуміло, що були сумніви, пропозиції, ставилися вимоги.

Перший заступник голови Олег Дмитрик.

Провідники ідеї утворення громади не тільки мали чіткі відповіді на всі запитання, але й у протоколі спільних засідань фіксували — зокрема, що збережуться дитсадки, школи та медичні заклади, що найбільше хвилювало людей. Вносили до протоколів й інші конкретні пропозиції чи побажання.

Показовим, певне, є той факт, що в одному із сіл, коли приймалося остаточне рішення про об’єднання, із 12 депутатів 11 проголосували «за», один утримався.

— Завдяки продуманій стратегії роз’яснювальної роботи, підготовчий період ми пройшли досить динамічно. Несподівано для нас ЦВК швидко 17 червня прийняла рішення про вибори в громаді та голови на 28 серпня. Ми навіть не встигли злякатися, — посміхається Олег Дмитрик.

Вибори теж багато в чому були показовими. Вони нівелювали ще один сумнів сільського населення — а чи буде кому в міській раді захищати їхні інтереси? Оскільки вибори відбувались за пропорційною системою, то у сільських округах від тієї чи іншої партії висували найдостойніших. Крім того, вдалося мобілізувати виборців на участь у голосуванні. Саме така активність і принесла результат: 14 депутатів із 26-и є представниками сільських громад. Питання захисту інтересів села у міській раді відпала сама собою.

До речі, нинішній міський голова переміг більш ніж переконливо. Володимир Ящук набрав майже 86% голосів.

Найголовніший потенціал — люди

У кольоровому, інформаційно насиченому і об’ємному  буклеті, присвяченому утворенню Іллінецької громади, як і у підготовленій відеопрезентації (зробленій, до речі, за свій кошт), серед  основних стратегічних цінностей громади на першому місці значиться: «Житель — первинний соціальний капітал». Власне, і головна суть децентралізації, як тут наголошують, не у тому, щоб були маса проектів, залучення інвестицій тощо. Це само собою зрозуміло.

— Найсуттєвіше, — каже Олег Дмитрик, — аби послуги для людини справді наблизились. Для цього робляться громади, а не просто для того, щоб отримувати додаткові фінанси.

Наголошує і голова громади — практично жодної людини з числа спеціалістів тут не втратили: «Вважаю було б абсолютно не по-людськи, аби ми в такий непростий час легко розкидалися людьми. У мене є один твердий принцип: хочеш працювати — працюй».

У кожній колишній сільській раді, тепер — в апараті старости, крім нього самого працює секретар-діловод, землевпорядник, працівник з благоустрою. Тобто для людей у цьому плані нічого не змінилося. Всі найнеобхідніші послуги надаються на місці.

До речі, у громаді  утворені  7 старостинських округів — за кількістю колишніх сільрад. Всі  старости є виконуючими обов’язки. Таким чином в Іллінцях убили, як кажуть, двох зайців — і кошти зекономили, і людей зберегли.  Сільський голова став в.о. старости.

Освіта, медицина: все збережено і налаштовано на розвиток

За досить короткий період  в ІМОТГ утворили Управління освіти та комунальний заклад «Центр первинної медико-санітарної допомоги». Освітянська галузь об’єднує 11 дошкільних та 11 загальноосвітніх закладів. Жоден з них не закрили, і не збираються цього роботи. Із загальної кількості  трохи більше 2000 учнів тисяча забезпечені безкоштовним харчуванням. Вже розширили маршрути підвезення учнів та дошкільнят. Ухвалили Програму розвитку освітянської галузі громади до 2020 року, готуються до створення освітнього округу та опорної школи.

Багато було скептиків  і навіть протидії щодо утворення КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги». Дехто з обласних функціонерів навіть  погрожував, що, мовляв, «ви ніколи не отримаєте ліцензії на ФАПи та амбулаторії». Але здоровий глузд та неабияка наполегливість управлінців ІМОТГ взяли гору. Нині  у складі Центру — 3 амбулаторії та 12 фельдшерсько-акушерських та фельдшерських пунктів. Як каже головний лікар Центру Олександр Бабушок, медицина громади стовідсотково забезпечена усім необхідним, і надає людям увесь потрібний набір послуг.

А про розвиток її говорить те, що вже у 2017 році  громада придбала 17 комп’ютерів та 25 принтерів  для автоматизації робочих місць сімейних лікарів та інших медичних працівників. Створена вже локальна мережа, що дозволить суттєво покращити  якість надання медичних послуг та ефективно працювати за програмою «Доступні ліки».  Зрозуміло, що громада значну частину субвенції на медицину дає на нормальне функціонування центральної районної лікарні.

Створили також ще один комунальний заклад, який опікуватиметься культурою, бібліотеками, — «Центр культури, мистецтва та естетичного виховання Іллінецької міської ради». Пріоритетними завданнями є створення єдиного культурологічного простору, збереження та примноження історико-культурного потенціалу об’єднаної громади, розвиток туристичної інфраструктури. Вже найближчим часом тут пройдуть  заходи всеукраїнського значення. Вони популяризуватимуть Іллінецьку громаду, сприятимуть зростанню відвідування міста, громади .

Відповідальне співжиття з навколишнім середовищем, або Побудувати тут свій сміттєпереробний комплекс

Позитивні переміни особливо відчутні у комунальному підприємстві «Добробут». Вже цього року воно поповнилося ще одним сучасним сміттєвозом.  Загалом тут  більше 20 одиниць техніки, будуються гаражі, а над ними облаштують ще й тепличне господарство. У дворі та ще в одному місці виготовляються каркаси майбутніх теплиць для вирощування …квітів. Їх висаджуватимуть  в Іллінцях.

Будуються гаражі комунального підприємства

— Ще недавно ми могли лише мріяти про подібне , щоб так швидко і результативно вирішувати питання придбання потрібних громаді автомобілів, — ділиться пан Ящук. — Вже цього року ми прийняли відповідне рішення на сесії про закупівлю п’яти транспортних одиниць. Один з них — це 18-містний мікроавтобус. Він буде курсувати за визначеним  нами маршрутом між селами громади. Таким було прохання людей, щоб було легше їм добиратися до того ж базару в Іллінцях, чи ще кудись.

У місті вже досить давно роздільно збирають сміття. У цеху працює прес для роботи з пластиковими пляшками. Мало того, що економляться ресурси, котрі витрачалися на їх вивезення, та ще й місто завдяки цьому обладнанню вже заробило більше 30 тисяч гривень. А головне — на території  громади стає чистіше.

Ще одна визначена стратегічна цінність Іллінецької громади — відповідальне співжиття з навколишнім середовищем.

— Ми розуміємо: якщо нічого не робити, то незабаром ми втопимося у смітті, і втопимо майбутнє наших дітей, онуків, — говорить Володимир Ящук. — Тому ми можливо у чомусь собі відмовимо, але сміттєсортувальну станцію зробимо.

Проект розрахований на два роки, і фактично йдеться, що у 2018 році тут запрацює невеличкий сміттєпереробний завод, який збиратиме тверді побутові відходи, крім Іллінецької громади, ще з 4-5 навколишніх районів.

Крім названих проектів, в ІМОТГ вже реалізують програму «Іллінці — безпечне місто». Зокрема, у місті  встановили 18 камер відеоспостереження . Розроблені проекти «Сонячний тариф», «Подаруймо життя джерелу». Також заплановані, а дещо вже виконується, — капітальні ремонти дитячих садків у місті та селах.

Ще одним пріоритетом із числа інших завдань для управлінського апарату ІМОТГ є забезпечення населення громади якісною питною водою. Зрозуміло, це проект не одного дня. Але найближчим часом вже планується облаштування водогону в селі Борисівка та двох мікрорайонах міста.

Програм,проектів та планів тут багато. Одні з  них вже втілюються в життя. Інші — на стадії розробки. Як, до речі, і стратегічний план розвитку громади загалом.

Не буде перспектив, якщо не піклуватися про майбутні покоління

…Напевно символічно, що останнім пунктом відвідання делегацією Київщини став аграрний коледж в Іллінцях, котрому зовсім недавно виповнилося 95 років.

— Все, що робиться тут, ті реформи, які загалом відбуваються в Україні, — в ім’я майбутніх поколінь, — сказав по-доброму вражений побаченим в Іллінцях взагалі і в коледжі зокрема Володимир Удовиченко, член делегації. — Це найголовніша суть, в тім числі і децентралізації.

…Одним з гасел, взятих на озброєння в Іллінецькій громаді, є слова Стіва Джобса: «Зроби крок, і дорога з’явиться сама собою». В Іллінцях,  створивши і розвиваючи день від дня громаду, цей важливий крок зробили. Вони вже йдуть новою дорогою.

— Йти по ній нелегко, але надзвичайно цікаво, перспективно, — наголосив голова ІМОТГ Володимир Ящук. — Раджу й іншим: менше сумнівів, прорахували — і вперед, за роботу.

В Іллінцях  вже міняють простір навколо себе. І міняють  на краще. Для жителів громади. Дороги назад немає.

Валерія Підлісняк, в.о.старости сіл Красненьке  і Лиса Гора:

Валерія Підлісняк.

— Я була сільським головою після виборів 2015 року,тепер ось скоро рік — виконую обов’язки старости.  Практично нічого не змінилось функціонально. У мене є печать гербова і печать для документів. Так, я ніби не розпорядник коштів. Але насправді — розпорядник. Бо всі мої запити як старости  керівники об’єднаної громади, міська рада виконують. Ми вже досить багато в селах зробили, і багато планів. Зокрема, провели ремонт вулиць, поставили  лавки в парку, висадили квітники, придбали в дитсадок килимові доріжки. Вже проплатили  виготовлення проекту  освітлення трьох вулиць. Словом, мешканці наших сіл вже бачать реальні позитивні зміни. І вони вже переконуються у  доцільності   об’єднання в громаду.

Володимир Удовиченко, координатор Офісу реформ Асоціації міст України, голова постійної Комісії Київської облради з питань місцевого самоврядування:

Володимир Удовиченко.

— Переконаний,ще пройде трохи часу, і ці люди, що вже творять нову історію Іллінецького краю, Вінничини, а, значить, і України, пишатимуться цим часом. Зрозуміло, що реформа зворотної дії не матиме, вона рухатиметься. В Іллінцях вони вже стали на цю дорогу, і вже відчули смак. Центр прийняття рішень перемістився в громаду. Вони самі вирішують, наприклад, що треба купити мікроавтобус, аби підвозити людей громади за новим маршрутом. Вони самі вирішили, що одна з найактуальніших проблем для громади — поводження зі сміттям,  і рухаються реальним  шляхом вирішення її, плануючи встановлювати сміттє-сортувальну станцію. Є для цього і для інших реальних справ і кошти в громаді.

Іллінецька громада — то позитивний приклад не тільки для представників Київщини, але й для усієї країни. Як, згуртувавши міцну команду, як, маючи потужного лідера, хто виступає локомотивом  усіх процесів, можна не тільки швидко створити громаду,  її управлінські структури, але й за короткий час показати мешканцям громади реальні вигоди  від утворення об’єднаної громади.

Статистика

Іллінецька міська об’єднана територіальна громада (ІМОТГ), Вінницька область:

Загальна територія — 331, 2 км

Загальна чисельність людей — 18 173 чоловіки (з них понад 12 тисяч — у місті Іллінці)

Увійшли до громади 7 сільських рад, 19 населених пунктів.

Адміністративний центр — місто Іллінці

Ключові етапи утворення  громади: 

  • Пропозиція та рішення міської ради щодо об’єднання — 16.02.2016
  • Листи територіальним громадам з пропозицією — 24.02.2016
  • Збори громадян — 26.02.2016 — 15.04.2016
  • Висновок обласної державної адміністрації — 25.05.2016
  • Рішення сесій сільських рад про об’єднання — 31.05.2016
  • Постанова ЦВК про вибори в громаді — 17.06.2016
  • Вибори ради ІМОТГ та голови — 28.08.2016

Бюджет громади

До об’єднання — 18 млн грн. Після об’єднання — 115,9 млн грн. В тому числі цільова субвенція — 47 млн грн.

Видатки ІМОТГ:

  • 51% (понад 59 млн грн) — освіта
  • 16% (18,2 млн грн) — медицина
  • 10% (12,5 млн грн) — управління
  • 11% (12,3 млн грн) — бюджет розвитку
  • 6% (6,5 млн грн) — житлово-комунальне господарство
  • 6% (7 млн грн) — інші

Структура доходів ІМОТГ 

77% (53,2 млн грн) — ПДФО

11% (7,8 млн.грн) — єдиний податок

5%  (3,7 млн грн) — земельний податок

3% (2 млн грн) — акцизний збір

4% (понад 2 млн грн) — інші

Головні бюжетоутворюючі підприємства

ТОВ «Люстдорф» — один з лідерів молочного ринку України. Понад 600 працюючих.

ТОВ «Іллінецький цукровий завод». Потужність — 2000 тонн цукросировини за добу

ТОВ «Іллінцібудматеріали». Потужність 7 млн штук цегли за сезон.

ДП «Іллінецьке лісове господарство». Площа — 17,3 тисяч га.

Земельне питання. Популізм, маніпуляції та спекуляції

Анатолій ГАРКУША

Спекуляції і маніпуляції є постійним супроводом земельного питання  в Україні, що й підтвердив розгляд одного зі звернень на останніх сесіях Броварської міської та районної рад.

А ще — відсутність відповідальності, або присутність безвідповідальності, небажання стратегічно мислити (якщо, звичайно, взагалі є здатність до цього). Ось що, як мінімум, є  в Україні супутником дуже багатьох важливих процесів трансформації нашого життя. Один з найяскравіших у цьому плані прикладів – формування ринку землі, що неможливо зробити без вільного продажу землі.

Фактично й нині за кріпаків тримають 

В останні дні березня  та на початку квітня єдиною хвилею в Україні прокотилася серія позачергових сесій — обласних, районних. З одного боку це можна пояснити весняним авітамінозом. Якщо ж серйозно, то суть в іншому, коли враховувати, хто став ініціатором розгляду Звернення про недопущення скасування мораторію на продаж сільськогосподарської землі. Обізнані люди відгадають з першого разу — така ініціатива може насамперед виходити від «Батьківщини».

У Броварах депутати міськради голосували за звернення 3 квітня, у Броварському районі — 6-го. В обох випадках питання розглядалося на позачергових сесіях, що теж є красномовним фактом. В обох випадках текст звернення просто заслуховувався. І на час написання цих рядків ні на сайті Броварської міськради, ні на сайті районної ради текст ухваленого звернення  ви не знайдете. Як би ви того не хотіли.

Чому варто говорити про спекуляції? Бо одні на цій темі  впродовж 15 років, як в Україні діє мораторій,  користуючись недостатньою підготовленістю людей з цього питання, продовжують  збирати політичні дивіденди. Котрі потім трансформуються у депутатські мандати, що потім у свою чергу трансформується для багатьох у значне, або й захмарне  підвищення  своїх матеріальних статків. В тім числі, в умовах існування практично хаосу  на ринку землі (правда, його взагалі немає), і у заволодінні за далеко неринковими цінами все нових і нових гектарів української землі. Вони у першу чергу зацікавлені у пролонгації  хаосу  ще і ще, цього разу на додаткові 10 років, відстоюючи продовження мораторію.

Звісно, вони лукавлять, коли б’ють себе у груди і  кричать, що  таким чином захищають інтереси бабусь та дідусів,  які,  мовляв,  залишаться в умовах  дозволу на продаж землі, голими і босими. Ніби вони зараз, отримуючи якісь крихти від здачі паю в оренду, купаються у золоті.

Нічим іншим як маніпуляцією людськими мізками не можна назвати і аргумент, що, мовляв, скуплять  землю олігархи, а люди будуть змушені розпродати свою власність за безцінь,що таким чином  будуть знищені малі сільськогосподарські підприємства , а українці увійдуть в період масового безробіття, кинуть все і виїдуть за кордон, а села остаточно згинуть.

Маніпуляція у тому, що  ніхто не заважає державі поставити запобіжники монополізації ринку землі. Це робиться в деяких країнах. Маніпуляція у тому, що українці одразу і за безцінь продадуть свої паї. Запитайте в себе: якщо ви вважаєте себе  притомною людиною, ви це зразу зробите, чи може почекаєте, коли встановиться справді ринкова ціна? А вартість землі за умови вільного продажу неодмінно зросте. Як це сталося  у всіх країнах, в тім числі й у наших сусідів — угорців, болгар, поляків. Що однозначно — пішло на користь власникам, тобто — в тім числі бабусям і дідусям. А може ви ще й подумаєте, чи варто увесь шмат землі продавати  одним махом, чи  може щось  наступним поколінням залишити?

Маніпуляція у тому, що будуть знищені малі с/г підприємства. Є різні механізми заохочення і підтримки малого та середнього бізнесу. І ось над цим треба працювати мізками, розробляючи та  впроваджуючи ці механізми. Вивчаючи  досвід інших країн.

Маніпуляцією є і те, що села згинуть. Слухайте, а ви не помітили, що вони гинуть якраз завдяки невмілому і неефективному господарюванню? Завдяки і тому, що фактичного власника на землі не було.

Навпаки, коли з’являється ефективний власник, то він буде зацікавлений, щоб його земля працювала і приносила вигоду. Значить, робочі місця будуть створюватися.  Все це й зараз вже помітно в Україні, проте дуже повільно просувається. І через відсутність цивілізованого ринку землі — теж.

Та,  власне, увесь цей  галас навколо того, що скуплять за безцінь, що згинуть села, бабусі й дідусі залишаться без нічого  і так далі — повторю, не що інше, як велика, розтягнута в часі, політично й матеріально вигідна певній частині  спекуляція. Це ті із чималої кількості кайданів, котрі висять на Україні і заважають їй йти вперед. І якщо найближчим часом  ми ці кайдани не скинемо, то й надалі будемо дивувати світ — як же можна на такій багатій, родючій землі  так злиденно жити!

На жаль, наслідки зловісного  експерименту  100-річної давнини, маю на увазі більшовицький переворот 1917 року, відчуваються і понині. Тоді частину  селян купили солодким гаслом, що їм дають землю, а робітникам фабрики, а насправді забрали власність на  десятки років, фактично зробивши людей кріпаками прокомуністичного ладу та ідеології. А хіба не кріпаки, коли довго селянам  не видавали навіть паспорти, аби ті не виїхали зі «щасливих» сіл в місто,чи пошукали кращої долі в  інших місцях.

Нині власників паїв, тобто власників землі, розуміють вони те чи ні, теж продовжують тримати за кріпаків, вирішуючи за них, що краще  для людини  — віддати в оренду пай, обробляти його самому чи все ж продати.

«Шеф, всьо пропало» — нашу землю продали наперед

Два кардинальні підходи до цієї теми були озвучені  на сесії районної ради. Володимир Щиголь, депутат районної ради від «Солідарності», голова фракції, якраз і наголошував на тому, що мораторій – це фактично пряме порушення конституційних прав громадян, адже таким чином обмежуються права громадянина розпоряджатися власністю на свій розсуд.

— Для мене незрозуміло, коли ми перестанемо виступати в ролі українських держиморд?  Чому ми вважаємо наших людей  ніби несвідомими? Чому ми думаємо, що вони не в стані самі вирішити, як їм розпорядитися своєю власністю? Треба зняти мораторій і дати можливість людям повноцінно розпоряджатися їхньою ж власністю, — наголосив пан Валерій.

Інший підхід — сесійний «плач ярославни» у виконанні лідера фракції «Батьківщини»  у райраді Валерія Калашника, який навіть скористався геніальними рядками Василя Симоненка, хоча і зовсім не в тему. Виступ вартує практично дослівного цитування, аби перейнятися всією «глибиною»  думок та вмінням впихнути у промову те, що туди аж ніяк не лізе, вмінням – свідомо чи несвідомо – маніпулювати, вводити в оману слухача:

— Причина появлення цього звернення в тім, що на сьогодні питання про ринок сільськогосподарської землі законодавчо ще у нас не узаконений, не розроблені багато документів. І разом з тим землю уже наперед, як то кажуть, віддали під кредит Міжнародному валютному фонду. Нашу землю вже наперед продали. Пообіцявши, що її продадуть, і невідомо кому.

Справа в тім, що земля це мати. Все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину. Маю на увазі не політичну силу, а взагалі батьківщину. Хоча й політичну теж.

Земля — мати, і її треба оберігати, а не розпродавати.

…Хочуть продати нашу землю. Єдине, що в нас осталось. І під неї беруть кредити наперед,  не  питаючи згоди народу. Тому й з’явилося у нас таке звернення — про недопущення скасування мораторію на продаж сільськогосподарської землі.

Дві точки зору щодо цієї проблематики були й на сесії Броварської міськради. Однак, голосування в обох випадках підтвердило — популізм поки що перемагає. За  звернення  не голосували в обох радах  представники фракції «Солідарність». У райраді підтримали ініціативу «Батьківщини» фракції «Наш край», Радикальної партії та… «Свободи». Загалом свої голоси «за» віддали  25 депутатів,один утримався, а чотири не голосували.

Міськрада дала схожі  результати. 22 депутати вважають, що мораторій треба зберігати, 4 — не голосували. Результат дала все та ж «промерська» більшість.

Між тим, існування ринку землі  є неодмінною складовою формування ринкової економіки. Фактично неможливо говорити про повноцінні ринкові відносини, коли земля не є товаром. Це вам скажуть навіть  нинішні старшокласники, не кажучи вже про студентів-економістів. А  одним з мірилів того, наскільки ефективною чи неефективною  є  модель ринкової економіки (людство поки кращого не придумало),  можна назвати рівень життя. Візьмемо, наприклад, середню пенсію – як у різних країнах живуть старенькі бабусі та дідусі, про яких так піклуються прихильники мораторію на продаж землі, в тім числі і пан Калашник.

Чому бідні? Бо…

Отже, середня пенсія. Тільки кілька країн для порівняння:  Україна — 63 дол.,  Польща — 413 дол., Франція — 1142 дол., США — 1200 дол.

Візьмемо інший аспект — середній розмір заробітної плати. Причому,  залишимо поза увагою розвинені країни, між нами і ними — прірва. Порівняємо  цей показник із аналогічним у  «співкамерників» по соціалістичному табору.  Україна, маючи середній розмір зарплати у 240 доларів, посідає 56 місце серед 72 країн (статистика Міжнародної організації праці).  Болгарія — 750 дол. (54-е), Казахстан — 753 дол. (53), Латвія — 1098 дол. (41), Литва — 1109 дол. (39), Естонія — 1267 дол. (36), Польща — 1536 (31).

У всіх цих та інших  країнах мораторій на продаж землі  не існував і не існує.

В Україні — бідність. А бідними ви знаєте, чого ми є.

Мало того, що ми втратили майже чверть століття, побудувавши у себе не ринкову економіку, а олігархат. І нині псевдопатріоти-популісти, прикриваючись лозунгами соціального захисту населення, стають на перепоні будь-яких реформ.

Децентралізація? Згадайте, як її зустріли, зокрема, і в Броварському районі. Тільки-но вона стартувала, як у приміщенні райради був проведений семінар з головною діючою особою, експертом Віктором Глебою. Головні месиджі останнього — реформа не на часі, не підготовлена, зрештою не потрібна. І то був як камертон. Він відповідно налаштовував владну еліту району. Особливо сільських голів, багато з яких реформу зустріли, м’яко кажучи, без  ніякого ентузіазму.

Медична реформа? І знову — крики, заперечення. І знову — не на часі, ми не готові, нічого не треба міняти,не треба ніяких госпітальних округів.  Власне, нічого не треба.

Ну а земля як товар — це довгограюча платівка. Яку написали і  час від часу ставлять на старезний патефон відверті популісти, і практично вони ж — досвідчені землекрадії.

Прозорі, чесні, ринкові правила гри  їм не потрібні. Тому й дуже важко Україні вирулити на дорогу справді цивілізаційного розвитку.  Ми дозволяємо популістам маніпулювати нами.

Але ж — в кінці кожного тунелю є світло. Є воно і в нас.

Броварщина три роки поспіль: реванш колишніх, але реванш тимчасовий…

Анатолій ГАРКУША

Сьогодні, 20 лютого, відзначаємо День пам’яті Героїв Небесної Сотні

Три роки назад Бровари жили за бурхливим сценарієм. Бурхливо-обнадійливим. Були встановлені барикади, шини горіли на виїздах/в’їздах з міста. Бровари ловили «тітушок». Автор став свідком, як на одній із броварських барикад, навпроти військової частини  у бік Києва, затримали підозрілий автобус з військовими, і знайшли у ньому зброю. Протестувальники були рішучими, наполегливими, почасти емоційними. Зрозумілої емоційності, безкомпромісності  додавало гірке усвідомлення, що влада Януковича вдалася до найгіршого, і  у середмісті Києва вже масово гинули протестанти, патріоти України.

Місто захищало Революцію Гідності, сміливо ставало на перепоні потрапляння на Майдан антимайданних сил. Місто, Броварщина захищало своє право жити гідно, без диктату фактично криміналітету, яким була за великим рахунком Партія регіонів.

18 лютого 2014 року від рук вірного бійця януковичської банди загинула броварчанка Антоніна Дворянець,  одна  з перших у списку Героїв Небесної Сотні.

У кожного вбивства є виконавці, у кожного вбивства  є співучасники, прямі чи опосередковані.  Того чи тих, хто підняв міліцейський  кийок над головою вже не молодої жінки, не встановлено. Покарання вбивці не відбулося.

Залишились непокараними, навіть  в ілюстраційному плані, ті, хто у Броварах завзято плекав встановлення монополії Партії регіонів, хто фактично сприяв, починаючи зі  стовідсоткового одобрямса так званої  антифашистської  істерії, виправданню кабальних для України харківських угод,  російській агресії, і тимчасової втрати Криму, також загибелі Небесної Сотні і тисяч захисників України на Донбасі.

Кожна людина рано чи пізно має робити вибір, якщо вона справді гомо сапіенс, а не лише людиноподібне створіння. 2013-й і подальші події поставили мільйони українців перед  доленосним вибором — або вони виходять, принаймні заявляють про свій протест проти свавілля біло-голубої орди, або  ж  залишаються  у кращому випадку по домівках байдуже спостерігати, погоджуючись на режим клептократії, потурання законів, приниження людської гідності.

Будь-яка позиція може мати місце. Може мати місце позиція міського голови Ігоря Сапожка, котрий у січні 2014 року фактично підтримав вимоги до Президента Януковича навести лад в країні будь-якими методами, а вже 21 лютого заявив про свій вихід з Партії регіонів та розформування фракції цієї політичної сили у міськраді. Точніше , лише 21 лютого, коли пройшли найтрагічніші події на Майдані і коли вже стало зрозуміло, що владі регіонів прийшов кінець.

Може мати місце позиція тодішнього голови Броварської РДА Петра Іваненка, який тільки під тиском громадськості написав заяву про відставку.

Може мати місце позиція тих же депутатів Великодимерської селищної ради, котрі на пропозицію підписати звернення до Верховної Ради з вимогою відмінити дію законів 16 січня, не допустити кровопролиття  зробили це у кількості 13 чоловік із 26-ти. Решта не насмілилась, були й такі, котрі, злякавшись своєї сміливості, через день-другий  свій підпис відкликали.

І повинна була мати місце рішучість і наполегливість протестантів довести справу до логічного завершення. У першу чергу наполягти на відставці найяскравіших апологетів влади Партії регіонів в місті і в районі. Такої рішучості вистачило, аби змусити написати рапорт на відставку очільника Броварської РДА Петра Іваненка. Ну, напевно, ще й на повалення пам’ятника Леніну…

Найголовніше – тільки частково не вдалося уникнути повторення  помилок Помаранчевої революції, коли протест, домігшись перевиборів Президента, практично розійшовся  по домівках, вважаючи, що справа вже зроблена. Десь подібне відбулося і восени 2015-го. Результати виборів стали неочікувано реваншистськими для колишніх. У  районі, не дивлячись на те, що за фактом розкрадання землі за часів головування в РДА  П.Іваненка порушена кримінальна справа, не дивлячись, що за його часів у районі фактично узаконилось беззаконня, його  обирають до Броварської райради. Мало того,   більшість обирає його   головою  депутатської комісії — увага! який парадокс! — із законності, депутатської етики. І сьогодні людина, котра цементувала владу Януковича в районі, не те що мовчить, вона за будь-якої нагоди повчає,  як треба управляти, як треба розв’язувати проблеми.

У Броварах попри очікування зміни загалом не відбулися. Так, міська рада оновилася, здавалось би буде утворена демократична більшість.  Але. На електорат не подіяло  ні  активне підспівування міського голови Ігоря Сапожка Партії регіонів, ні його діяння  на користь практично однієї бізнес-структури, що загальмувало й понині гальмує розвиток міста, ні його спроба віддати незаконно  у приватні руки майже 100 гектарів землі. Точніше, той виборець, котрий міг би якісно вплинути на результат і домогтися  реальних змін у владній верхівці, на  дільниці для голосування не прийшов. Прийшов інший виборець — переважно бюджетники та пенсіонери, хто й забезпечив перемогу Ігорю Сапожку.  А слабкість наша у плані у принциповості, гідності зробила свою  чорну справу — демократичну більшість у міськраді сформувати так і не вдалося. Навпаки, Ігор  Сапожко разом зі своїми прибічниками  «стушкував» декількох новообраних депутатів, котрі у до виборний період заявляли про себе як продемократичні. Таким чином колишнім, які стали теперішніми, вдалося  створити свою більшість. Про демократизацію у Броварах, про справжній розвиток довелося забути, що й підтверджують останні  майже півтора року господарювання нової старої команди.

Власне, за великим рахунком нічого дивного не відбулося. Гідність за 2-3 роки у критичній своїй масі з’явитися не може. Після 70-річного перебування у  країні, де ця сама гідність вбивалася, де прививалися такі якості як пристосуванство, подвійна мораль, а згодом і політична проституція. Після більше 20 років  будівництва не справжньої держави, а створення фактично олігархату, де теж гідність  в пошані особливо не була.

Тобто, на сьогодні, принаймні у Броварах та районі:  Революція Гідності проти пристосуванства, політичної проституції, байдужості, поки що програє. Але – поки що.

Україна вже не та. Це однозначно. Реванш, якщо він і відбувся, явище абсолютно тимчасове. Попереду – світанок. І все більше людей розуміють, що   його не треба чекати, його не принесе хтось. Світанок України треба наближати, демократичними методами.  І вибори, між тим, зовсім не за горами…

НОВИНИ

24.11.2017
23.11.2017
22.11.2017
21.11.2017