24 серпня нашій державі виповниться 25 літ, і весь цей час найпопулярнішим, найуживанішим, найспекулятивнішим у нас було слово «Європа» та його численні похідні.
Абсолютно всі громадяни — від прибиральниць до головнокомандуючого — не можуть відмовити собі в публічних розмірковуваннях про «європейськість», укладаючи в це поняття хто позитивний зміст, хто негативний. І — хто би сумнівався! — мало з полемістів мають достеменно чітке уявлення про предмет розмов та суперечок.
Справжня європейськість — ота, що без лапок, — вимірюється багатьма аспектами, різними в кожній суспільній галузі. Існують такі аспекти й у політиці. Й дуже прикро, що з велелюдної національної когорти осіб, так чи інакше приналежних до цієї ласої царини, більшість є політиками суто номінально — за статусом, за записом у трудовій. Натомість сутнісний розгляд діяльності 99, 9% вітчизняних депутатів різних рівнів демонструє, що вони, в найкращому випадку, політикани. В найкращому випадку…
Винятки є. Вони нечисельні, проте мають місце. Й ось парадокс: поспілкувавшись зі столичними колегами, котрі опікуються Верховною Радою, з подивом дійшов висновку, що серед нардепів жоден не відповідає європейському баченню професії! Інший парадокс у тому, що альтернативний моніторинг ситуації — на місцях, у регіонах — дає змогу бодай на цьому рівні знайти наші відповідники західних принципів.
Наразі з-поміж депутатів облради Київщини такий «козак серед мільйона свинопасів» один — представник «Самопомочі» Олексій Дорошенко.
Дуже не хочеться, щоби цей матеріал нагадував «прогинання» під когось чи щось, а тому закликаємо читача, умовно кажучи, загинати разом з нами пальці — відзначаючи риси європейськості в роботі Дорошенка. Давайте перерахуємо оті риси, а наприкінці самі зробите висновки…
Європринцип №1: звітність перед громадою
Це, сказати би, фундамент усього: людина, обрана іншими людьми на відповідальну публічну посаду, зобов’язана — часто або ні — звітувати про свою роботу. Бажано робити це якомога частіше. Так ось: із-поміж депутатів Київської обласної ради настільки «марудну» діяльністю практикує один Дорошенко.
Він єдиний, хто регулярно демонструє громадськості, чим займався впродовж конкретного часового відрізку. Останній звіт датовано серединою травня, там 10 000 друкованих символів, отже, йдеться не про примітивну формальність, а доволі детальну фіксацію «виконаного домашнього завдання».
Агов, інші депутати: може, візьмете приклад?
Європринцип №2: контакт зі ЗМІ
То лише формально другий пункт у каталозі європравил — за важливістю та самоочевидністю від нічим не поступається першому! На Заході це істина з категорії «комільфо»: будь-яка публічна людина — не обов’язково політик — зобов’язана постійно спілкуватися з журналістами, ніколи, ні в чому не відмовляти їм і, звісно, в жодному випадку не дозволяти собі ображати.
В Україні ж і досі панує совкова традиція: наші можновладці йдуть на контакт неохоче, зазвичай у двох випадках — або тоді, коли по-справжньому припече, або тоді, коли потрібно відбілити свій образ в очах громадськості.
Тепер дивимося, що в Дорошенка: за якихось півроку — 200 коментарів, кілька десятків інтерв’ю, постійні прес-конференції та «круглі столи», інтерв’ю, інтерв’ю, інтерв’ю, розмови на радіо й телебаченні, свої статті на сайтах і в газетах. Словом, не відмовляє нікому…
Європринцип №3: участь у роботі своєї політсили
Тут теж тема ширшого дослідження — як на Заході, як у нас.
У країнах Євросоюзу вихованець певної політичної партії зобов’язаний бути активною частиною загального «велика», пропагувати корпоративні ідеї та принципи. Ми ж існуємо в іншій системі координат, де партії, радше, ширма, ніж щось справжнє. Саме цим пояснюється те, що маємо тисячі депутатів різних щаблів, які наприкінці 1990-х носили значки СДПУ(о), в першій половині 2000-х — «За єдину Україну», в середині того ж десятиліття — «Нашої України», наприкінці стали безпартійними, з настанням 2010-х перекинулись у «регіонали», а два роки тому вступили в лави БПП… Як мовиться, де гроші й влада — там і я…
Натомість Дорошенко постійно наголошує, що є членом «Самопомочі», бере участь у засіданнях фракції, намагаючись пропагувати свою політсилу в рідних Броварах та області.
Європринцип №4: регулярні зустрічі з виборцями
Це така ж аксіома, як і перша в списку, тож її зі спокійною совістю можна було би посунути місцем — аж до самого вершечка.
Організовувати зустрічі з виборцями, йти на їхні побажання зустрітися — треба, на Заході то навіть не обговорюється. У Дорошенка за півроку 12 таких «сходин» із народом у своєму 70 виборчому окрузі, й відбулося все це за участі семи сотень громадян.
За підсумком «сходин» вирішувалися питання ремонту доріг і дитсадків, реконструкції шкіл, проведення міських ярмарків у Броварах тощо.
У наших умовах подібні заході особливо складні через політичну незрілість громадян: вони просять (вимагають) у своїх обранців усунення загалом дрібних проблем, не розуміючи, що боротися потрібно за зміну системи, за встановлення цивілізаційних норм. Якраз звідси комічні ситуації, коли на таких зібраннях у депутата запитують, наприклад, «чому вода в країні погано тече?» (він має це лагодити?)…
Втім, проводити зустрічі потрібно, хоча далеко не всі це розуміють.
Європринцип №5: моніторинг місць торгівлі
Українці здавна звикли купувати продукти харчування не в магазинах, а на ринках. По-перше, там дешевше, по-друге, там — як на здається — краща якість, ближча до домашньої.
Тобто ринки, базари є чимось таким, без чого не обійдемося. Так ось фракція «Самопомочі» в облраді Київщини розробила проект типової постанови про проведення в регіоні сезонних ярмарків і не перешкоджанню їм. Проект розгляне наступна сесія обласної ради.
Європринцип №6: забезпечення населення дешевими продуктами
Варто визнати: після Євромайдану то вже стало своєрідною традицією — особи, які прагнуть пробитись у депутати, організовують для потенційних виборців імпровізовані ярмарки, де товари продаються за цінами, нижчими ринкових.
Займається цим і броварська «Самопоміч»: під час організованих нею заходів знижка на продукти в середньому становила 10-20%, що, погодьтеся, відчутно полегшує тягар на гаманець.
Європринцип №7: адресна допомога тим, хто її потребує
Благодійна діяльність на Заході є актом не стільки престижу, скільки природної необхідності, що її диктують християнські цінності.
…То як, погоджуєтеся зі мною? Де реальні справи й де їхня імітація? Де європейськість і де «європейськість»?
Станіслав Дикий.