Броварський центр  реабілітації нарко- та  алкозалежних «Перемога» –  остання інстанція, куди звертаються батьки хворих  після того, як випробували всі можливі способи допомогти рідним –  замісну терапію, диспансерне  лікування, кодування, звернення до цілителів. Як же реабілітують у «Перемозі”, чому дітей варто виховувати за Божими заповідями та у жорстких рамках, та чому Центр змушений покинути звичне місце? 

У Броварах подібних реабілітаційних Центрів, як «Перемога» – 9.  Функціонують вони  на квартирах, у підвалах, і як там відбувається діяльність – невідомо. «Перемога» – єдиний  реабілітаційний центр, який діє офіційно. Періодично Центр перевіряє прокуратура: чи не утримують хлопців насильно, чи не знущаються, чи не «лікують» наркотиками та алкоголем?

Андрій Петрук

Скільки нині наркоманів у Броварах – підрахувати складно, каже голова  ГО «Центр реабілітації нарко- та алкозалежних  «Перемога»» Андрій Петрук. Журналістам «Трибуни» у Броварській лікарні так і не надали відповіді на це запитання, не відповіли і на інформаційний запит. Однак ті відомості, каже Андрій, що кілька місців тому надав  їм  нарколог – 400 осіб, можна сміливо множити на 10 чи навіть на 12.

Інша площина

Як розповів Андрій, в останні роки наркоманія значно помолодшала: якщо раніше середній вік наркоманів був 26 – 30 років, то нині – 16- 26. До того ж, наркоманія  перейшла в іншу площину: нині купити наркотики  можна в телефонному режимі. Так гроші переводять з картки на картку, а у відповідь надходить уточнення: де саме в «закладці»  можна їх забрати. Прямо на будинках чи асфальті  пишуть  номери телефонів, де можна придбати  «бошки» (суміші для куріння), а як самостійно приготувати дурман можна вільно дізнатися з Інтернету. Не секрет, стверджують у «Перемозі», продають підліткам наркотики і в броварських школах. Причиною такої вседозволеності називають відсутність з боку поліції реального контролю за  їх розповсюдженням. У свою чергу в поліції кажуть, що у зв’язку з реорганізацією, у відділі кримінальної поліції не передбачено посад, які напрямком своєї діяльності мали б лише боротьбу з незаконним обігом наркотиків. Тож і співпраця  «Перемоги» з броварською  поліцією видозмінилася: якщо раніше волонтери  Центру проводили порушникам закону лекції, то нині  правоохоронці просять їх лише прибирати приміщення чи територію.

Контингент

Серед 33 підопічних Центру є як броварчани, мешканці району, столиці, так і з інших регіонів України. Найменшому наркозалежному – 16 років, найстаршому – за 70 (алкозалежний). Чи не 70%  звернень – робота «сарафанного радіо»,  15% – знаходять «Перемогу» по Інтернету, ще 15 % – дізнаються  від прихожан протестантської церкви, яка і є засновником  Центру. Однак більше 33 хворих у Центрі прийняти не можуть – не дозволяють розміри приміщення. Хоча «заявок» мають значно більше. Та нині мають велику проблему – їх виселяють. Та про це – дещо нижче.

Зустріч випускників

Існує Центр за рахунок благодійних внесків, які рідні підопічних сплачують по можливості: від 500 до 2-3 тис грн на місяць. Особливого відбору в Центр немає, каже Андрій Петрук:  є серед хлопців як із неблагополучних родин, так і статусних та заможних, головне –  щоб людина сама усвідомлювала необхідність реабілітації. Але досить часто нарко – чи алкозалежних  приводять  у Центр батьки насильно. От таким і відмовляють, адже з них толку не буде – все рівно втечуть, каже Андрій. Однак, якщо повернулися добровільно – приймуть. Заступник голови Центру «Перемога» з виховної роботи Володимир Корчевнов на реабілітацію у Бровари повертався двічі.

Володимир Корчевнов

У свої 38 років  Володимир не одружений. «Не встиг, – каже, – усі юнацькі роки був «одружений» на наркотиках». Уперше «вколовся» з цікавості, коли було 15. Думав: друг лихого не порадить, тим більше, понад місяць уживає наркотики і «нічого поганого» з ним не трапилося. Та це був перший самообман, каже Володимир, адже вже перша доза «одружила» його на наркотиках на довгі 20 років. «Я  неодноразово намагався «сплигнути  з голки», – розповідає Володимир. –  Протягом усього навчання в інституті (навчався на інженера – авт.), щосеместра  батьки мене клали в лікарню. Лікувався і після інституту. Та все даремно. Я так діставав їх своєю поведінкою, що викликали навіть поліцію». Але після кількох годин «роздумів над поведінкою», хлопець знову повертався додому, у звичне коло друзів-наркоманів. Уперше батьки привезли Володимира з Кропивницького (колишній  Кіровоград)  у  броварську «Перемогу» в 2004 році. Шість років реабілітації дали свої позитивні результати, однак  повернення у коло старих «друзів» перекреслило всі напрацювання. Тож усвідомлюючи  безвихідь ситуації, вже самостійно у 2016 р. повернувся у Центр, де перебуває і нині. Переконує: проблему з наркотиками для себе вирішив, адже знайшов порятунок. У вірі. Це, каже, головні ліки. Тепер на волонтерських засадах  допомагає  знайти шлях до зцілення від смертельної недуги іншим наркозалежним.

Суть реабілітації

Загалом реабілітація у центрі «Перемога» триває півроку і включає кілька етапів. Найперший етап – карантин. У цей час у людини надто загострені всі відчуття  і реабілітологи  (а їх у команді 8 – переважно колишні підопічні Центру)  єдине, що можуть запропонувати – щире слово та повноцінне харчування для відновлення фізичного здоров’я. Нарко- чи алкозалежного  максимально ізолюють від навколишнього світу. Зокрема,  від спілкування з колишніми «друзями» та згубного впливу телебачення й Інтернету. Спілкування по мобільному – тільки на вихідних і в особливих випадках. Але це далеко не в’язниця, кажуть у Центрі – ґраток і кайданок немає, однак  хворий, щоб остаточно одужати,  має дотримуватися режиму.

Розпорядок дня у підопічних «солдатський»: у 7.30 год – підйом, потім – зарядка, читання Святого письма, сніданок, спільне заняття в класі  – психокорекція, прибирання кімнат, навчальний процес, де  основна увага приділяється профілактиці «зриву», обід. Харчування  у підопічних центру 4-разове, збалансоване, яке допомагає відновитися фізично. Однак  реабілітація, у першу чергу, відбувається не фізична, а на психологічному рівні, адже  наркоман  чи алкоголік не може «зцілитися» просто припинивши вживання наркотиків чи спиртного зусиллями волі. Для цього намагаються змінити їхню систему цінностей – побудувати своє життя на вірі, й надають можливість побачити життя без наркотиків чи алкоголю.

Позаяк  будівля опалюється дровами, підопічні Центру самостійно їх заготовляють. Зокрема, пиляють та рубають – така собі трудотерапія та спілкування. А ще – грають у футбол чи волейбол. Потім знову читають  та обговорюють духовну літературу, вечеряють і переглядають передачі  лише соціального характеру. Відбій о 23 год.

Щодня у спеціальному журналі реабілітологи  описують самопочуття своїх підопічних і в цілому все, що трапляється з ними за день, адже в кожному окремому випадку реабілітація відбувається  індивідуально.

Через півроку реабілітації  ще  півроку відбувається соціальна адаптація. Якщо, наприклад, підопічний зі столиці, там йому допомагають соціалізуватися групи підтримки  із співзалежних та прихожани церкви. Хлопці з Броварів після реабілітації  також залишаються «прив’язаними» до Центру: приходять на вихідні для спільних поїздок до церкви та читання Слова Божого.

За 4 останні місяці у Центр за допомогою звернулися  рідні  450  нарко- та алкозалежних. За цей час із рідними підопічних  адміністрація провела 300 консультацій, створила  32 групи взаємодопомоги.

За Божими заповідями і у жорстких рамках

Часто, розповідає Андрій Петрук, у Центр потрапляють хлопці у важкому стані, коли вже починають гнисти частини тіла чи руйнуються внутрішні органи. Однак  за увесь час існування Центру жоден підопічний не помер, зазначає Андрій, хоча «витягують» таких досить довго і складно. Власне, сам Андрій на своїй шкірі  відчув усі «радощі» життя наркомана: понад 20 років був у полоні наркотиків. У 1999році – відразу після «випуску» з Київського центру реабілітації,  очолив центр «Перемога», який на той час розпочав свою діяльність на броварській квартирі й налічував 4 особи.

Уперше  Андрій вколов варену макову «соломку», коли йому було 18. Це був спосіб самовираження, згадує чоловік. Запропонував  друг, якому дуже довіряв. І поки мама працювала у Чорнобилі  (вахтовим методом), Андрій  вдома із сестрою «господарював». Тоді обоє на соломку і підсіли. «ЛІта в мене не було: ми їздили по селах і крали маковиння: вдень – спали,  вночі – «працювали» на городах, – згадує чоловік. –  Кілька разів обіцяв сам собі покінчити з цим, але демонічна залежність не відпускала, допоки  через 7 років не потрапив у столичний  ребцентр. Планував, побути днів три, щоб «сплигнути» з голки, а залишився на 20 років». Саме стільки вже і не колеться, не палить і не вживає спиртного. Про  колишній «досвід» нагадують хіба що вени на руках та шиї. Точніше, їхня відсутність. Тож свою роботу в Броварах  чоловік побудував на особистому досвіді: якщо я зміг – зможете при бажанні і ви. У щасливому шлюбі Андрій понад 16 років. Сина-підлітка виховує за Божими заповідями і у жорстких рамках. Саме так і варто виховувати дітей, вважає Андрій, бо якщо не буде рамок, буде – вседозволеність. Свою життєву історію чоловік розповів синові лише нещодавно, та це  ще більше  зблизило рідних людей.

Де  жити?

За 16 років перебування у приміщенні колишнього дитячого садочка «Веснянка», волонтери Центру його утеплили, зробили ремонт, переробили опалення. Щомісяця за  оренду приміщення, а це майже 370 м кв, справно платять у місто 1 100 грн за місяць (раніше плата  складала  598 грн ). Однак, згідно з  рішенням суду, орендарі мають звільнити приміщення, адже  подальше його використання може бути тільки під освітні заклади. Однак  73-річний барак, який стоїть фактично на землі, за висновком санслужби, для перебування там дітей не придатний, і його простіше знести та побудувати нове приміщення, ніж реконструювати.

Та ні перше, ні друге місто робити не планує. Принаймні, нам про це не відомо. Однак і змінювати цільове призначення земельної ділянки, як вказано у відповіді  виконкому, також не заплановано. У будь-який момент, після закінчення продовженого договору, а це – через 5 місяців, виконавча служба зобов’язана буде  хлопців виселити. Та йти їм немає куди. Натомість, у місті з’явиться ще одне пристанище для бомжів та наркоманів. Власне, за це і переймаються мешканці прилеглих будинків. Меценати не проти допомогти Центру із будівництвом нового приміщення, та землі під забудову немає. Керівництво Центру вже подавало  петицію   з проханням  надати допомогу  в пошуку нового приміщення, яке б відповідало вимогам програми реабілітації, однак це питання так і залишилося не вирішеним.

P.S. Хочеться  сподіватися, що місто, в особі мера, зробить усе, щоб громадська організація, яка виконує важливу соціальну місію, функціонувала у Броварах повноцінно.

Фото – авторки та надані центром “Перемога”

Поділитись

Про Автора

Ющенко Ірина

Броварчанка, журналіст "Трибуна-Бровари"