«Трибуна-Бровари» продовжує серію матеріалів «Місто, люди і місця», в рамках якої розповідає про цікавих особистостей і локації, що створюють наше місто. Цього разу розмовляємо з дівчиною, чий голос вразив не лише Бровари, Україну, але й світ. Еліна Іващенко — переможниця третього сезону “Голос. Діти”, викладачка музичної школи й не за віком мудра броварчанка сьогодні в нашій рубриці.

Еліно, на шоу ти говорила, що хотіла взяти участь з першого сезону. Однак два роки вагалася. Що надихнуло таки зважитися й піти на кастинг: внутрішня зрілість чи якась конкретна подія?

— Усі два сезони я дійсно дуже хотіла туди піти. Але розуміла, що, можливо, вокально ще не дуже готова до цього. І коли вже був фінал другого сезону, коли переміг Рома Сасанчин, я подумала: звичайний хлопчик із села переміг, чому я не можу приїхати на кастинги? Київ же близько! Але, в принципі, можна сказати, що мої однокласники були ініціаторами цього. Вони все повторювали: “Еліно, досить сидіти, іди на кастинги, не вагайся! Можливо, цей сезон буде останнім?!”. Взагалі-то, у мене стосунки з однокласниками завжди були напруженими, але тоді вони чомусь вирішили мене підтримати.

А не виникає відчуття, що люди не помічали, а після перемоги почали набиватися в друзі?

— Брехати не буду… звісно, буває таке. Напевне, я взагалі втратила друзів десять найближчих після проекту. Вони починали мною користуватися, і я припиняла наше спілкування.

Тіна Кароль, твоя тренерка на “Голосі”, одразу відзначила чистоту голосу. Це чути й коли ти просто розмовляєш. Це від природи чи результат якоїсь особливої роботи?

— У мене завжди був такий голос, постійно була ведучою на якихось заходах у школі. Хоча в сім’ї розмовляють суржиком (самі розумієте, Бровари), я чудово володію і українською, і російською. А щодо вокалу — це, напевне, таки мамині гени, ну, і те, що вокалом я займаюся вже 13 років.

Пісні, які виконувала на проекті, ти обирала сама?

— Мені дуже пощастило з тренером. Інші, бувало, казали: “Мені дали пісню, але вона мені не подобається”, а в нас із Тіною все було по-іншому. Я приносила список пісень, які хотіла виконати, і ми разом вирішували, що звучатиме краще.

А йдучи на проект уже знала, до кого хочеш у команду?

— Ні, я навіть про це не думала. І вже коли всі обернулися, мені було дуже важко за ці десять секунд, які тобі дають, вирішити. Але я просто заплющила очі і в один момент вирішила йти до Тіни, бо вона, на мою думку, найсерйозніша, найвідповідальніша і найщиріша.

Ми бачимо шоу з екранів телевізора. Нам показують змонтовану дійсність. Тим часом закулісся — це справді окреме життя чи все така ж ілюзія?

— Це велике окреме життя. Якщо говорити про ефіри, то це всього кілька годин. А якщо подумати про той час, який ми проводимо разом на репетиціях, скільки всього пережили, аби заспівати цю пісню якихось три хвилини… Ми, мабуть, були найбільш дружнім сезоном. Напевне, саме тренери налаштовували нас підтримувати одне одного, не сприймати вороже.

Які виступи ти вважаєш: найважчим; улюбленим і найменш успішним?

— Найважчим, напевне, був перший виступ на сліпих прослуховуваннях, коли я співала “За лісами, горами”, але не вокально, а психологічно. Тому що ти вперше стоїш на цій сцені (яка, до речі, виявилася не такою і великою), вперше співаєш для таких зіркових людей… Це той момент, коли ти маєш про себе заявити. Улюбленим став виступ “Під облачком”, тому що там брав участь гурт “ManSound”, і я дуже щаслива, що познайомилася з такими чоловіками. Це, напевне, класика українського шоу-бізнесу. Ми й досі спілкуємося, вони мене запрошували брати участь у їхніх концертах. Окрім того, костюми до виступу ми шили, мабуть, місяць, замовляли тканину з-за кордону, працювали над дизайном… Це був дуже відповідальний момент. А от своїм найменш вдалим виступом я вважаю “1944“. Цю пісню я знала напам’ять уже наступного дня, як почула. Ця тема для мене дуже близька (мати Еліни — із Криму, — прим. ред.). Ми репетирували пісню годинами, а зйомки виступу проходили о пів на першу ночі. Голос у мене вже сів, і я була дуже виснажена. Тіна це побачила, і я пам’ятаю цей момент, коли вона підійшла до мене і сказала: “Якщо ти боїшся, я не пропущу тебе далі”. І це, напевне, була найбільша мотивація не хвилюватися. Але я розумію, що на сцені деякі ноти прозвучали в мене слабше, ніж на репетиціях, тому саме “1944” могла бути краще.

Джерело: Viva

На сліпі прослуховування тебе прийшов підтримати Олег Здоровець (колишній в.о. директора МКЦ “Прометей”, — прим. ред.). Як друг чи представник міста?

— Як друг. Окрім роботи, яка в нього є, він мені шукає аранжувальників, він домовляється про концерти, про інтерв’ю. Щось на кшталт мого менеджера.

В одному з інтерв’ю ти сказала, що зрозуміла, що музика — твоє покликання. Віриш, що в Україні цим реально займатися?

— Реально. Але дуже важко. Важче, ніж закордоном. Тому що талановитих дітей дуже багато, і переможців проектів — дуже багато. У принципі, це можливо. Але треба всім займатися самій, бо ніхто тобі не допомагатиме.

Але були вже якісь пропозиції? Зокрема, від каналу “1+1”?

— Із “1+1” ми й досі співпрацюємо, я співала й на “Танцях з зірками”, багато пропозицій для виступів надходить. І, не буду розповідати поки, але ми зараз готуємо дещо особливе.

Тобто нам чекати на нові приводи для міської гордості?

— Цілком можливо. *Сміється

Телебачення, напевне, стало для тебе викликом. Адже це зовсім інший світ: камери, світло, монтаж… Довелося себе перевчати, боротися з власними комплексами?

— Я завжди мала проблеми з хореографією. Із дитинства мене закомплексували, це, мабуть, в усіх є такий досвід. Але на проекті мене почали змушувати цим займатися. Олег відводив мене на заняття, переконував: “Еліно, тобі це потрібно. Ти хочеш бути співачкою? Тоді маєш уміти танцювати!”. Він і досі мотивує мене робити те, що потрібно, особливо, коли лінуюся. Але зараз як таких комплексів я вже не маю, тому що розумію: якщо буду комплексувати — ніхто не захоче на це дивитися, треба себе змінювати.

Джерело: YouTube

Тобі не різало вухо, коли на телебаченні називали “сиротою з Броварів”?

— У цьому немає неправди. Я звикла до цих слів. Мене і в школі ображали, тому ці слова вже не мають такого значення.

Маєш якийсь “ритуал” перед виступами, аби побороти хвилювання?

— Я завжди хрещуся перед виходом на сцену. Це мій своєрідний оберіг. Раніше був камінчик, який привезла з Феодосії, але це ж я, тому загубила його…

Популярність та упізнаваність після “Голосу” не стали для тебе тягарем?

— Мені це подобається. Мені пишуть, мені пропонують виступи, інтерв’ю… І, напевне, завдяки своєму вихованню я до цього ставлюся дуже спокійно, мені ніколи не доводилося “ловити зірку”, тому що мене постійно присаджували.

А хто “присаджував”?

— Бабуся й дідусь особливо, але так само й моя викладачка — Ангеліна Анатоліївна Абраменко, яка й готувала до “Голосу”. Вони постійно змушували мене забувати про те, що маю, і мотивували робити ще більше, ще краще. У принципі, популярність уже стала меншою, зараз уже новий — четвертий сезон — нова переможниця. Але і я не збираюся зупинятися, хочу, щоб про місто Бровари ще почули.

Після проекту не відчувала якогось “похмілля”? Коли треба було повертатися до буденності?

— Ні, цього не було. Перші два дні після фіналу я взагалі мало усвідомлювала, що відбувалося. Після ефіру ми поїхали всією групою підтримки додому, бабуся накрила стіл. Потім я поспала з півгодини й поїхала на “Сніданок з 1+1”, потім іще інтерв’ю, іще… І коли через день отримала замовлення на свій виступ, була виснажена настільки, що навіть не помітила, як одягла дві різні шкарпетки.

Авторка світлини: Катерина Мамайсур-Негода

До речі, а як ставишся до свого титулу “Зірки року—2017”, яким тебе нагородили в першому народному рейтингу?

— Для мене це дуже важливо. Я щаслива, що броварчани мене пам’ятають, підтримують, і я не збираюся зупинятися, тому що хочу прославляти місто й далі. Я народилася тут, виросла і хочу лишатися співачкою з Броварів. Я вважаю, що кожен артист повинен мати коріння. Та сама Тіна Кароль постійно наголошує, що вона з Івано-Франківська. Так для мене Бровари. Моя перемога була перемогою міста.

До речі, чи чула ти про те, що міський голова у звіті про свою діяльність зарахував і тебе до здобутків?

— Чула. Але я не бачу в цьому нічого страшного. Мені було приємно, що він про мене згадав. Та і взагалі, міського голову можна вважати обличчям міста, тому перемога міста — це якимось чином і  його перемога.

Ти говорила, що після перемоги отримували повідомлення від дуже багатьох людей. Траплялись якісь неприємні моменти?

— Траплялися. Деякі люди, які були проти моєї перемоги, писали: “Да ти ніхто! Ти нечесно перемогла!”… Перші такі повідомлення я сприймала дуже чуттєво, бо не розуміла, чому так. Я це зробила своїм голосом, своєю працею, а люди так реагують. Але, знову ж таки, Ангеліна Анатоліївна й Олег мені допомогли з цим упоратися, вони сказали: “Еліно, ти ж хочеш потрапити в шоу-бізнес. А це взагалі, мабуть, найбрудніше, що може існувати”.

А навпаки — якісь дуже приємні повідомлення від незнайомих людей?

— Так. Багато дітей писали, що я їх надихнула. Але я, напевно, ніколи не забуду тією історії, коли мені написала дівчинка й розповіла, що в неї народилася сестра, і вона сказала батькам, аби малечу назвали Еліною. Мені було надзвичайно приємно, адже нову людину назвали в мою честь! Мене й саму назвали на честь акторки Евеліни Бистрицької. Мама хотіла, аби я стала акторкою чи співачкою, і це ім’я було для неї символом.

Ти досі підтримуєш зв’язок із Тіною Кароль та учасниками, учасницями шоу?

— Уже менше, але ми з Тіною й досі спілкуємося. Вона мені сказала: “Якщо тобі потрібна якась допомога, ти в будь-який момент до мене звертаєшся, і я зроблю все, що тобі потрібно”. Мені надзвичайно приємно це знати, але я вже нічого не потребую, по суті. Та й відволікати людину, у якої стільки власних проектів, не дуже хочеться.

Джерело: YouTube

Як тобі, до речі, зовсім новий досвід викладацтва? (Еліна почала навчати дітей у музичній школі Олександра Павлика)

— Мені подобається. Подобається проводити час із дітьми, адже я була такою самою, знаю, чого їм не вистачає. Особливо приємно, коли телефонують батьки й кажуть: “Еліно, ми завдяки вам тепер краще співаємо, купили навіть справжній мікрофон!”. Такі слова окриляють, дають зрозуміти, що ти працюєш недаремно.

Яка музика зазвичай лунає у твоїх навушниках?

— Переважно це поп. Але я — людина-настрій, тому мені важливо, щоб пісня відображала мій емоційний стан на той момент. Можу слухати реп, R&B. Звісно, мені MONATIK (український поп-співак, один із тренерів третього сезону “Голос. Діти”, — при. ред.) подобається, Тіну Кароль я слухаю, але її пісні для більш дорослої публіки.

А є співак чи співачка, на яких рівняєшся?

— Це Beyoncé, однозначно. Мені здається, вона вже просто класика.

Є пісня, яку би ти хотіла заспівати, але не наважуєшся?

— Таких пісень немає. Я просто звикла, що якщо хочу — зроблю це. Зараз ми працюємо над новими каверами і навіть власною піснею.

Сама пишеш? І музику, і вірші?

— Сама. Мені пощастило, я можу це робити.

Щось доросле? Лірика?

— Так, доросле, лірика. У мене, насправді, дуже розвинута фантазія. І я можу годинами говорити про що завгодно, тому мені доволі легко передавати свої почуття словами. Наразі краще за все інше виходить саме лірика.

Ти розповідала, що викладачки завжди вчили шукати свій стиль. Зараз ти його знайшла чи ще шукаєш?

— Знайшла, у принципі. Я зараз працюю над зовсім новим іміджем. Для мене важливо не переспівувати, а саме співати, навіть якщо це кавери.

А хто займається іміджем?

— Ми з Олегом разом над цим працюємо.

Що тебе надихає?

— Люди. Люди, які мене оточують. Які були зі мною і до, і після проекту.

Маєш пораду людям, які хочуть займатися творчістю, але щось їм заважає?

— Якщо йдеться саме про шоу-бізнес, то це, напевне, будуть такі слова: думати тільки про себе і людей зі своєї команди. І це не означає, що треба задирати носа, бо ти така класна, але якщо ти сама не думатимеш про власну кар’єру, ніхто за тебе нічого не вирішить.

 

Поділитись

Про Автора

Дарина Мізіна