24 лютого у Броварах відбулася вже четверта конференція надихаючих ідей L.E.D. Bro. Цього разу спікер і три спікерки ділилися з гостями секретами, як зробити щось надзвичайне, як перейти від мрій до діла й при цьому надихати інших та як полюбити місто, в якому навіть не живеш. Для тих, хто щось пропустили, але теж хочуть бути “втаємниченими”, “Трибуна” зібрала все найважливіше.

Із анонсованих шести спікерів та спікерок виступити змогли лише четверо. А от замість народного депутата Павла Різаненка із броварчан(к)ами зустрілася його помічниця Ірина Лісова, яка розповіла не лише про закулісся депутатського світу, але й про свою любов до міста, у якому ніколи не жила. Загалом же формат конференції лишився незмінним: по 20 хвилин на історію про власну надихаючу ідею кожному гостю.

ОЛЕГ ІВАНЕНКО (лауреат Національної премії “Гордість країни” 2007, рекордсмен марафону з триатлону IRONMAN, майстер спорту та рекордсмен України з плавання серед параолімпійців, приватний нотаріус, голова редакційної ради національного проекту книги рекордів України, депутат Броварської міської ради, депутат Київоблради, голова Всеукраїнської громадської організації інвалідів “Прагнення”): “Неможливе — можливо”.

Авторка світлини — Катерина Мамайсур-Негода

У 16 років Олега, уже тоді успішного спортсмена, спіткало надзвичайно серйозне випробування. Він отримав травму, майже несумісну з життям: під час невдалого стрибка у воду він розтрощив один із хребців і пошкодив спинний мозок. Хірургу вдалося врятувати Олега дивом, однак останньому довелося вчитися виконувати буденні дії заново. Місту він відомий надзвичайними досягненнями у спорті, сам же зізнається: за 22 роки після травми не застібнув ані гудзика, жодного разу не зашнурував власне взуття.

Нещасний випадок, що ставив під загрозу майбутнє, натомість навчив Олега Іваненка вірити, що неможливе — можливо. “Дуже часто ми думаємо, що чогось не можемо, але так нам здається лише тому, що не мріємо. (…) Людський організм — така істота, що може що завгодно, варто лише дуже захотіти”, — переконаний спікер.

На його думку, аби робити щось надзвичайне, необхідні відомі всім речі: мрії, чітко розставлені пріоритети, правильне розпоряджання часом і самодисципліна. “Ми завжди будемо сумніватися й боятися. Аби не піддатися страхам, продумайте, що найгіршого може статися, і пам’ятайте: 95% наших страхів ніколи не збуваються. Так вам не лишиться причин боятися. Адже знатимете, як упоратися з найгіршим і при цьому розумітимете, що воно навряд чи станеться”, — радить переможець у номінаціях “Чоловік року” та “Громадський діяч року” за рейтингом “Вибір року-2017”.

Олег Іваненко також переконаний: “Кожна людина має чітко знати, чого хоче й прямувати до своєї цілі. Час — найдорожче, що ми маємо. Тому потрібно планувати не лише день свого життя, але й тиждень, рік, десять років. Ви маєте вірити у свої дії, свою мету. Ваш вибір — це ваш вибір”.

СОФІЯ ВОЛЯНЮК (14-річна броварчанка, що розробила проект майданчика для вигулу собак і збирає на нього кошти): “Як моя мрія стала частиною життя мого міста!”

Авторка світлини — Катерина Мамайсур-Негода

Неймовірну історію цієї дівчинки “Трибуна-Бровари” уже розповідала в рамках рубрики “Місто, люди і місця”.  Три з половиною роки тому в сім’ї Волянюк з’явився песик Мані (із ним Софія зустрілася під час відпочинку й не могла повернутися додому без чотирилапого товариша). Однак улюбленець підріс, виявилося, що місця вигуляти активного собаку у Броварах немає. Тоді Софія взяла ситуацію у свої руки й розробила проект спеціального майданчика. Пізніше дизайнери допомогли його оцифрувати. Юна броварчанка навіть заручилася підтримкою міського голови. Однак, як розповіла дівчинка під час конференції, нещодавно її змусили серйозно сумніватися в необхідності такої ініціативи. “Коли ми поїхали глянути ділянку, на якій плануємо збудувати майданчик, вийшла жінка, яка живе в тому районі, і сказала, що нашого майданчика там не буде, бо там бігають діти. Але я хочу сказати, що це буде територія огороджена, і що місце, узагалі-то, близько до дороги. Тому я хочу запитати у вас (присутніх на конференції, — прим. ред.): “Можливо, я роблю щось не так? Може, місту взагалі не потрібна моя ініціатива?”, — звернулася до гостей  L.E.D. Bro юна спікерка.

Якщо ви теж вважаєте, що Софійчина мрія змінить місто на краще, допоможіть дівчинці та її чотирилапому другу у флеш-мобі чи навіть кількома гривнями.

ІРИНА НІКІТЧИНА (архітекторка, громадська активістка, членкиня Штабу з розробки та громадського обговорення змін до Генерального плану міста Бровари, помічниця депутата Броварської міської ради Андрія Саука; радниця з питань генплану та забудови Княжицького сільського голови): “Ідеї для міста”.

Авторка світлини — Катерина Мамайсур-Негода

Останні три роки настільною книжкою пані Ірини став генеральний план міста. Як фахівчиня, жінка не може лишатися байдужою до хаотичної забудови Броварів і намагається знайти спосіб, аби вони не перетворилися на спальний район Києва.

Коли Ірині таки вдалося домогтися схеми генерального плану міста, вона знайшла там дуже цікаву річ. Виявляється, колись у Броварах було родовище мінеральної води (типу “Миргородської” чи “Куяльник”). Якийсь час там були свердловини заводу “Оболонь”, одначе коли у 90-х рр. їх передали місту, про рекреаційний потенціал забули. Спікерці довелося провести ціле розслідування, аби з’ясувати, де вони знаходилися. Виявилося, що ту землю віддали мешканцям під забудову.

Прибічниця філософії Ле Корбюзьє, Ірина вірить, що, як казав французький теоретик архітектури, “Світло, зелень і простір є трьома основними елементами містобудови”. Тому, на її думку, якщо віднайти “втрачені” родовища, існує ймовірність, що вони зможуть перетворити Бровари на рекреаційний центр побіля столиці. Засновник і ведучий конференції Олександр Плахов зауважив, що нарешті таємниця міського гербу розкрита. “Друзі, то це ж джерело! Ми думали, що то каналізація на гербі, виявляється, що ні!”, — зазначив він жартома.

За приклад міста, якому вдалося, пані Нікітчина представила німецький Ессен, один із металургійних та шахтарських центрів Німеччини. 2017-го Ессен став іще й зеленою столицею Європи. Кожен п’ятий мешканець міста там працює у сфері озеленення. Місцеві навіть ризикнули урізати простір для автомобілів, аби зробити місто зручним, у першу чергу, для пішоходів.

Наприкінці своєї промови Ірина Нікітчина закликала містян не бути байдужими до того, як виглядає їхня мала Батьківщина й цікавитися станом справ. Окрім цього, запросила до співпраці щодо змін генплану Броварів усіх охочих. Отож, якщо маєте ідею, як зробити місто просторим, комфортним і сучасним, пані Нікітчина буде рада почути ваші ідеї.

ІРИНА ЛІСОВА (помічниця народного депутата України Павла Різаненка) з експромтом: “Як воно —  помічником нардепа”.

Авторка світлини — Катерина Мамайсур-Негода

Хоча пані Ірина й почала свій виступ зі словами: “Я, мабуть. найбільше розчарування цього вечора”, її виступ таким навряд чи назвеш. Участь спікерки в конференції була абсолютним експромтом, адже Павло Різаненко не зміг бути присутнім. “У нас в команді не прийнято підводити одне одного. На жаль, Павло Олександрович втратив голос, але, певною мірою, можна сказати. що я — теж його голос, тому вирішила підмінити”, — зазначила Ірина Лісова. Своєю промовою вона не лише привідкрила завісу депутатського життя, але й показала приклад того, як можна любити місто, навіть якщо в ньому не живеш.

Коли Ірина прийшла влаштовуватися на посаду прес-секретарки Павла Різаненка, її першим завданням було написати про РПЦ (радіопередавальний центр). Однак у Броварах спікерка ніколи не жила, тому абревіатуру спочатку розшифрувала як “російська православна церква”. Лише в ході роботи їй вдалося з’ясувати, що ж це було насправді. Матеріал підійшов і роботу Ірина отримала.

“Найпершим правилом помічника народного депутата, — розповідає Ірина. —  має бути віра в особистість, на яку працюєш. У Павла Олександровича я справді вірю. Працювати в його команді значить мати можливість розвиватися й рости”.

За час роботи на цій посаді спікерці довелося звикнутись з не надто приємними моментами на кшталт “фейків” (сфальсифіковані новини) та чутки. Однак Ірина переконана: “Люди, які створюють фейки з метою принизити іншого, у першу чергу принижують себе”. Пані Лісова, утім, зізнається: “Бували моменти, коли питала себе: “Ну що мені ті Бровари, я ж тут навіть не живу?!”. Але за роки спілкування з місцевими людьми, активістами я повірила в це місто і в те, що у ньому можливий розвиток”.

ОЛЕНКА ДІХТЯРУК (випускниця школи громадянської та волонтерської участі “Агенти Змін”, учасниця Школи Прав Дитини та Дослідження “Голоси Дітей”, учениця 9 класу сільської школи та організаторка проекту вільного простору): “Пізнати себе: шлях довжиною в 15 років”

Авторка світлини — Катерина Мамайсур-Негода

У свої 15 Олена мріє не про нову сукню, побачення з хлопцем чи телефон, дівчина прагне створити у своєму селі Шевченкове, що на Київщині (Броварський район), простір вільних думок GROMADA space. Вона вірить: людину визначає не її зовнішність, а її діяльність. “Моїй молодшій сестрі подарували книгу стилю для дівчаток. Я прочитала її в надії знайти слова, що мати мозок — теж круто, але про це там чомусь не говорилося. Однак нас визначає не зовнішність, а наша діяльність”, — наголосила Оленка.

Думки й дії спікерки значно випереджають її вік. Оленка поділилася з присутніми власними роздумами щодо автентичності й пошуку себе. Вона вірить: якщо накопичувати усвідомлення себе, перетворювати його в цілісну картину особистості, у людині відкриється джерело натхнення, наповнення. “Варто бачити в кожній своїй дії життя, варто бути щирими й ділитися цією щирістю з іншими”, — переконана Оленка.

Її способом знайти й усвідомити себе став проект GROMADA space. Це вільний простір, у якому, сподівається дівчина, люди й будуть обмінюватися власними щирістю, автентичністю та натхненням. Зрештою, має надію Оленка, натхнення переростатиме в конкретні дії, що змінюватимуть не лише своїх власників, але й увесь світ.

Останнє дівчині вдалося зробити власним прикладом. Адже після її виступу присутній на конференції інший спікер Олег Іваненко пообіцяв дати їй суму, якої бракувало на реалізацію GROMADA space.

На четвертій конференції L.E.D. Bro організаторам вдалося зібрати людей, які Діють. Людей, які мають ціль і сміливо до неї прямують. Однак дорогою до своїх мрій вони надихають і решту.

Поділитись

Про Автора

Дарина Мізіна