Мешканці Броварщини навесні цього року пережили страшні часи – страшну окупацію російських військ. У рамках нового проєкту «Російсько-українська війна: голоси очевидців», організатори розповіли про березневу навалу орків на села Світильню та Бобрик.
Музей Майдану збирає спогади очевидців та учасників подій російсько-української війни.
У межах нового проєкту «Російсько-українська війна: голоси очевидців», організатори шукають та записують історії свідків російської агресії на деокупованих територіях, учасників бойових дій, вимушених переселенців, волонтерів, громадських активістів і лідерів думок.
«Деталі нашого життя, які можуть видаватися маловажливими чи вже звичними, стануть у пригоді вченим для відтворення та дослідження історії російсько-української війни, вивчення й аналізу боротьби, виживання та протистояння ворогові», – зазначають організатори проєкту.
Світильня
22 дні під російською окупацією провели мешканці села Світильня, що за пів сотні кілометрів від Києва. Спогадами, які вже стали історією, та речами − відтепер музейними експонатами, з командою музею Майдану поділилися Тетяна Сметана та Юрій й Оксана Шматки. До колекції передали щоденник з окупації, малюнки дітей, зроблені в місцевому бомбосховищі, та картину Івана Дрозда, спаплюжену рашистами.
До повномасштабного вторгнення росіян в Україну, в Світильні мешкали близько тисячі осіб. Тепер сотні будинків понівечено, а десятки – у руїнах.
8-го березня до села заїхали колони російської техніки, три тижні рашисти дислокувалися тут. Поселилися й у нині зачиненій садибі-кав’ярні «Наша хата», яка належить родині Тетяни Сметани.
Стіни, раніше оздоблені в українському стилі, з віршами Тараса Шевченка й Лесі Українки та живописом у стилі українського наїву місцевого художника Івана Дрозда, помалювали рашистською символікою, будівельною піною наповнили українські глечики, а паркан вибили БТРом.
«Після деокупації побачила наше понівечене село, а в «Нашій хаті» – спаплюжену картину, яку особливо любила в дитинстві. Ворог написав на роботі Івана Дрозда червоною фарбою великі літери «РФ». А от над картиною напис «Слава нації» залишився неушкодженим – чи то не помітили, чи не вміють читати… У нашій сім’ї маємо з пів сотні робіт Дрозда, колекціонувати їх почала ще моя бабуся. От одну з них із рашистськими слідами передаю в музей, щоб зберігалася як іще один доказ варварства окупантів», – каже пані Тетяна.
Увесь час в окупації провела родина Оксани та Юрія Шматків. Оксана почала вести щоденник у маленькому блокноті й фіксувала кожен день життя в окупації. Сім’я готувала їжу для літніх людей та полишених тварин, для дітей Оксана проводила театралізовані розваги.
«Окупанти перевіряли, допитували, просили їжу й іноді, відкриваючи вогонь, могли попередити про небезпеку. У селі були жертви, люди гинули як від прямого влучання снарядів у будинки, так і від рашистських куль. Після рашистів лишалася розруха – вороги зруйнували й амбулаторію, і приміщення сільради постраждало, а ще попалили техніку. Боляче було дивитися, але ми всі разом уже багато відновили й іще відновимо», – розповідає подружжя Шматків.
Після деокупації селяни активно долучилися до волонтерської діяльності. Нині родина Шматків робить окопні свічки, плете сітки та «кікімори», наближаючи перемогу.
Бобрик
У експедиції усноісторичного проєкту »Російсько-українська війна: голоси очевидців», команда музею відвідала селище Бобрик, що у Великодимерській громаді, де було задокументовано розповідь Оксани Водограй – очевидиці окупації селища, місцевої активістки, президентки Української асоціації майстрів рукоділля.
Бобрик пробув під окупацією близько трьох тижнів. Ворог зайшов сюди 9 березня, за свідченнями місцевих мешканців, у складі 4 угрупувань, серед яких були росіяни, буряти та білоруси. Їхній прихід зафіксували відеокамери на равликовій фермі Оксани та її чоловіка Олега. На її території рашисти організували штаб.
За час окупації селище пережило все: крадіжки, обстріли, розстріли та зґвалтування. Усі жителі, хто опинився в окупації, намагалися дотримуватися встановлених правил, аби мати можливість хоч якось допомагати один одному.
Із першого дня вторгнення, Оксана з сім’єю активно долучилася до волонтерських ініціатив громади. Вже після відходу ворожих військ на їхній фермі організували збір гуманітарної допомоги нужденним.
Оксана подарувала фонду музею малюнки місцевих діток – 10-річної Майї та 11-річного Максима.
На одному з них хлопчик залишив свій вірш «Повертайтесь додому живими» – про віру в наших військових та перемогу України.
Також музейна колекція поповнилася артефактами, що свідчитимуть про російське вторгнення та окупацію селища.
ФОТО – Музей Майдану
Читайте також:
- Залишились уламки дзвонів: окупанти спалили древній храм під Броварами. ВІДЕО
- Колаборанти із Залісся за наказом росіян розстріляли двох мешканців Великої Димерки
- У Богданівці катували бійця тероборони і знущалися зі священника: скеровано до суду обвинувальний акт щодо двох окупантів
- Зґвалтували вагітну жінку, катували та грабували людей у Великій Димерці: оголошено підозру двом росіянам. ВІДЕО
