Екс-чемпіон світу за версією WBO в першій напівсередній вазі (до 69,9 кг) з Броварщини Сергій Дзінзірук (37-2-1, 24 KO), який із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну пішов, як і значна кількість чоловіків та жінок, у сили територіальної оборони, розповів, як його життя «перевернулося». Уродженець північного сходу поки що окупованого Криму також розповів Kamp-Sport, як із початком повномасштабної війни пройшов те, що багато хто в Україні пройшов ще 2014-го – марно намагався розмовляти на півострові з тими, хто підтримав агресію росії, і щось їм даремно пояснювати.
-
Сергію, коли, де та за яких обставин Вас застала війна 24 лютого?
«Я був вдома, як і більшість українців. Війна нас застала вдома о 5-й ранку. Спочатку аеропорт в Броварах розбили, далі військову частину почали. Як і всі, я почав думати, що робити з сім‘єю і через 5 днів ми виїхали до наших друзів в Коломию. Я відвіз дружину та дітей у безпечне місце, а сам повернувся до Броварів».
-
Розкажіть, яка ситуація була у перші 5 днів у Броварах? Які були настрої серед людей?
«У перші 5 днів був хаос, люди не знали, що робити й куди бігти. Ми пішли у військкомат аби встати на облік, але там нам казали, що поки не потрібно.
Щодо спортсменів, то можу сказати, що наші броварські боксери об‘єдналися, всі вийшли на зв‘язок і ми разом пішли в тероборону. Спочатку допомагати чим могли: щось привозили, відвозили, а потім отримали зброю і почали виконувати серйозніші завдання».
-
Як Ви діяли в інформаційному плані? Чи були у вас знайомі в росії, чия позиція Вас розчарувала чи навпаки здивувала?
«Звісно, друзі там були, але в росію я не дзвонив. Якось було не до цього, думав про те, як допомогти нашій армії та згрупуватися самим.
Дзвонив до друзів в Крим. Ще раз телефонувати настрою немає, адже навіщо розповідати щось, коли люди вірять телевізору й пропаганді. Я розповідаю, що їх мати сидить у підвалі в Білій Церкві і ховається від вибухів, а вони кажуть, що такого не може бути, бо стріляють тільки по військових об‘єктах. Людям настільки задурили мозок, що вони вже не знають кому вірити».
-
Чи Вас шокує така позиція людей?
«Дуже. Ми декілька разів поговорили і я зробив для себе висновок, що я не повинен комусь щось доводити. Я бачу наскільки там працює пропаганда про війну з нацистами та бандерівцями й що мирних ніхто не чіпає».
-
Ви бачите майбутнє у Криму й зокрема у тих людей, які вірять у пропаганду?
«Зараз важко сказати, але закінчиться війна й побачимо як вони себе далі будуть вести».
-
Розкажіть про свою допомогу армії? Можливо, було щось таке, чим не займались ніколи в житті?
«Після 24 лютого життя повернулось на 180 градусів. Я ніколи не думав, що ходитиму з автоматом, чергуватиму, когось ловитиму. Гуманітарною допомогою також займались на початку. Я не можу сказати, що робив щось одне. Все, де ми могли бути корисними своїй країні, ми старались робити».
-
Можете детальніше розказати про боксерську родину в Україні? Чи були ті, хто дивували Вас своєю позицією?
«Боксерська позиція саме в Броварах була дуже чітка. У нас є президент федерації Сергій Валерійович Ілюхін, який зібрав нас з хлопцями: ми всі знали, що робити і куди бігти.
Річ в тім, що ми всі знаємо один одного, дружимо і я знаю, що кожен з тих, хто поруч не відведе. Але якщо до нас хотів хтось приєднатись, то старались чужих людей не брати».
-
Розкажіть як Ви сприймали новини? Як старались повертатись до звичайного життя? Наскільки змінився графік Вашого щоденного життя?
«Як я вже казав, життя змінилось повністю. У перший тиждень, коли були обстріли, коли наступали та йшли бої, а діти й дружина були ще поруч, то я тоді більше хвилювався. А коли вони поїхали, стало легше, адже вирішувати приходилось тепер лише за себе.
Як і всі, читав новини, слідкував за всім, що відбувається. Спілкувався з друзями з Ірпеня, Бучі. Розстріляли нашого Олексія Джунківського, тренера. Зайшли в зал і розстріляли. Ми передавали один одному, що відбувається у наших містах, тримали зв‘язок».
-
Як колишнього професійного боксера, не можу не запитати про колишнього президента ФБУ Володимира Продивуса. Яка Ваша думка про нього? Хто, на Вашу думку, має керувати українським боксом?
«Я чітко висловив свою позицію, коли прийшов і підтримав Кирила Шевченка. Чесно кажучи, я не розумію Продивуса. Людина, яка була президентом федерації боксу, але при тому уже нічого корисного для нашого боксу та України тим більше не робила. Так, був час, коли він робив дуже багато, але той час пройшов і треба дати шанс іншому. Думаю, Кирило Шевченко доведе, що він вартий бути президентом федерації».
-
В теперішній час публічний зв‘язок Продивуса з росіянином Умаром Кремльовим Вас не дивує?
«Дуже дивує. Я повністю проти й не підтримую його позицію, його ставлення до українського боксу».
-
Як Ви ставитесь до тренерів та спортсменів, які підтримували Продивуса на посаді президента ФБУ останнім часом?
«Я думаю, що вони заручники ситуацію, що вони якось залежать від нього. Не хочу судити цих людей, серед них є також мої знайомі».
-
Як, на Вашу думку, має розвиватись бокс в Україні сьогодні? Чи повинні проводити різні турніри, в тому числі й благодійні?
«Перші два місяці жодного спорту не було, зараз третій місяць пройшов й люди повертаються. Запрацювали зали, проводять невеликі змагання, ходять займатись діти. Бокс повертається. Думаю, що спорт повинен бути й, наскільки можливо, мають повернутися й змагання. Ми не повинні зупиняти все, ми маємо показати, що ми спортивна країна».
-
На Вашу думку, скільки ще часу Україна житиме в стані війни? Яким Ви бачите наше майбутнє?
«Я скажу, що в боксі ніколи не можна дати прогнози, адже один удар може вирішити все, тому тут теж мені важко щось сказати. Можу лише зробити прогнози з того, що я чую, читаю та бачу. Мені здається, що все буде тривати до Нового року, поки росія не видихнеться фінансово, поки світ не об‘єднається і не зрозуміє, що її треба придушити».
-
Наскільки Ви вражені робою Збройних Сил України?
«Я дуже вражений. Я не очікував. До війни я розумів, що наша армія розвалювалась, але після початку повномасштабного вторгнення настільки всі зібрались й почали допомагати, вся Україна піднялась і це заслуговує поваги до наших воїнів, до українців».
Нагадаємо, що Сергій Дзінзірук народився 1 березня 1976 року в Криму. 1983 року переїхав з батьками у Калинівку Броварського району.
З першого класу почав заняття боксом, його тренером був Леонід Коварський. З метою вдосконалення спортивної майстерності 1989 року вступив до Броварського училища олімпійського резерву, де тренувався під керівництвом Олександра Поліщука. Упродовж 1995-1998 років навчався в Переяслав-Хмельницькому педагогічному інституті на факультеті фізичного виховання, здобув диплом тренера-вчителя фізичної культури.
За успішні виступи на чемпіонаті світу, примноження слави Броварщини за кордоном у грудні 2005 року Сергію Дзинзируку рішенням Броварської районної ради присвоєно звання «Почесний громадянин Броварського району».
Сергій Дзинзирук одружений, має двох дітей. Разом із сім’єю проживає у Броварах.
ФОТО – kamp-sport
Читайте також:
