Уродженку Рівненщини Ольгу Різак війна застала на роботі в Броварах. Жінка працювала на місцевій станції екстреної медичної допомоги. Про перші години повномасштабного наступу, перші ракетні удари та їх наслідки лікарка розповідає на сторінці Рівненського обласного центру екстреної меддопомоги.
Вибух, потім наступний, автоматні черги – таким пригадує своє чергування з 23 на 24 лютого пані Ольга, яка працювала тоді лікаркою на станції екстреної медичної допомоги в Броварах. Жінка зізнається, що до п’ятої години ранку було звичайне чергування, а потім надійшов виклик до пацієнта. Бригада тільки виїхала. І почалося.
«Це був виклик до дитини. Ми якраз виходили зі станції. Підійшли до «карети» швидкої допомоги як прогримів перший вибух. Ми аж присіли… Дивимося один на одного круглими очима і не можемо зрозуміти, що відбувається. А далі знову вибух, ще один… Було страшно і серце не на місці, але ми все одно їдемо до маленького пацієнта. Повз нас пролетіли кілька автомобілів поліції з мигалками. Ще не знаємо, що відбувається, але розуміємо, що щось погане. Вже після повернення на станцію нам сказали – почалася війна», – згадує лікарка.
28-річна Ольга Різак родом із Дубна, що на Рівненщині. Каже, з дитинства любила ризик і саме тому обрала для себе не офісну роботу, а більш екстремальну – лікаря медицини невідкладних станів.
Після навчання в Тернопільскому медичному університеті, пішла на інтернатуру в київську обласну реанімацію, а потім за розподілом потрапила в Бровари. Тут вона відпрацювала обов’язкові три роки на станції екстреної медичної допомоги лікарем медицини невідкладних станів. Трирічний термін сплив якраз у лютому цього року. А те її чергування мало бути останнім на «швидкій» у Броварах, після якого жінка планувала повернутися додому в Дубно.
Перші постраждалі
«До нас почали надходити виклики на об’єкти військової інфраструктури під Києвом. Приїжджаєш на виклик, а там одні будинки вщент зруйновані, інші – палають. У підвалах під завалами кричать люди. І хоч у військових були свої медики, все ж у такі хвилини про власну безпеку та страх самому опинитися в бетонній «пастці» забуваєш. Лізеш у підвал, щоб надати невідкладну допомогу», – згадує лікарка.
Пані Різак пригадує, що тоді їй допомагав військовий. Вона поцікавилася у нього, що відбувається, чи справді це війна…
«У військового на очі навернулися сльози. Він відвернувся, щоб я цього не бачила та ледь чутно промовив: «А ви хіба сама не бачите?». Після почутого та побаченого до мене прийшло усвідомлення того, що таке війна. Справжня… не така, як в кіно по телевізору. І від цього всередині все перевернулося», – розповідає Ольга.
Бровари – у серці
Через деякий час вона таки повернулася до рідні в Дубно й одразу пішла працювати на місцеву станцію екстреної медичної допомоги. Перші кілька місяців працювала як лікарка-волонтерка, а потім отримала постійне місце роботи. Проте зі своїми колегами з Броварів регулярно спілкується телефоном.
А ще після побаченого під Києвом, на курсах Ольга поновила свої знання з надання невідкладної медичної допомоги пацієнтам із вибуховими та вогнепальними пораненнями. Тоді було незрозуміло, що буде тут у нас, тож хотіла бути до всього готовою та вразі потреби – корисною вдома в Дубно. Часто лікарка пригадує Бучу та Ірпінь, де вона разом із бригадою приїжджали до пацієнтів, і те, що сталося з містами після нападу російських окупантів.
Ольга переконана, що Україна обов’язково переможе. Каже, головне, щоб кожен із нас на своєму місці робив усе від нього залежне для наближення перемоги. І тоді всі ці жертви не будуть марними.
ФОТО – Рівненський обласний центр екстреної медичної допомоги
Читайте також:
- Три тижні жорстокої окупації: Світильня та Бобрик, як згадка в музеї Майдану
- Відома співачка з Броварів прихистила в своєму будинку родину з Херсонщини. ФОТО
- Залишились уламки дзвонів: окупанти спалили древній храм під Броварами. ВІДЕО
- Кредити на знищені під час війни житло та автомобілі заморозять або спишуть
