Коли для вас почалась війна і скільки разів ви дивились їй у вічі? Є такі люди – добровольці, які раніше теж не бачили війни. Але тепер вони виколюють їй очі, щоб вона не бачила наших міст і сіл, дітей, жінок, України. Це люди, які стоять на захисті нашого спокою, і нерідко саме завдяки їм наші домівки лишились під українським прапором. Як, наприклад, завдячуючи добровольцям у Баришівці.
До 2014 року Камаз працював рятувальником. Майже 10 років – у гірничорятувальному загоні, після того ще 5 років – водолазом-рятувальником. За часів Майдану звільнився і був поряд із тисячами в центрі столиці. Коли в Україну прийшла війна, відразу записався в добробат, а в січні 2015 року перейшов до лав 95-ї десантно-штурмової бригади, де й воював протягом двох років. У 2016 р. був демобілізований, і з тих пір твердо знав, що повномасштабне вторгнення росії в Україну неминуче…
… У Камаза троє дітей. Старшому сину 17 років, доньці – 9, і молодшому сину лише 5. Тобто він належить до категорії «непризовних» громадян як багатодітний батько. Чоловік зауважив, що в такому статусі він зустрів війну і в 2014 році, адже старший син має інвалідність І групи. Проте воював у найгарячіших точках в АТО виключно за покликом серця: «Я не вибирав, де мені народитись. Тут моя земля, мої діти, дружина… Як не взяти до рук зброю?».
«Тривожні валізки» Камаз заготував відразу після повернення із зони АТО. Кожен із дітей мав свій невеликий наплічник, у якому тато раз на півроку міняв запаси води і сухпайки. І речі, адже діти росли… Всі роки чоловік хотів повернутись до побратимів на фронт, але дружина і діти не відпускали.
Вдруге доброволець
Січень 2022 року був тривожним і Камаз не витримав. 6 січня він добровільно підписав контракт із батальйоном ТрО ЗСУ в Броварському районі. На той момент батальйон лише створювався і їх пункт постійної дислокації був у Баришівці. Разом із іншими добровольцями, облаштовували ввірене їм приміщення: робили ремонт зброярень і кабінетів, монтували решітки, двері, – готувались до початку повномасштабного вторгнення.
У Камаза завжди при собі була «батальйонна» радіостанція, яка підтримувала зв’язок із Броварами. 24 лютого, незадовго після 4-ї ранку, йому повідомили, що почався ракетний обстріл, а згодом і наступ. Війна стукала у вікна і двері віддаленими вибухами…
Хронологія. Початок
Із 7-ї години у «військкомат» почали прибувати перші добровольці. Усіх охочих записували до батальйону ТрО ЗСУ в Броварському районі.
У ніч на 25 лютого привезли в селище зброю і добровольців, яких було близько 200 чоловік місцевих, змогли забезпечити стрілецькою зброєю.
Ранком 25 лютого комбат (сам не місцевий) запитав у Камаза, як далеко від Баришівки до Нової Басані. Дізнався, що близько 50 км, і вийшов. Вже за дві години він віддав наказ про евакуацію батальйону до Броварів. Приїхали автобуси, які забрали бійців і зброю та відійшли на дальні рубежі. На місці лишився заступник начальника штабу і начальник із персоналу. Камазу віддали наказ відібрати 15 людей, які лишаться тут, і забезпечити роботу вищого керівництва з документацією стільки, скільки це буде потрібно.
Рядовий доброволець лишив 16 воїнів, наперед продумуючи, що йому потрібні бойові «пари», а 15 на 2 не ділиться… Всі хлопці були місцеві. У кожного було по автомату і по 4 «рожка». За два дні начальник штабу повідомив, що відправляє за ними евакуаційний автобус, щоб вивезти всіх разом зі старшими за званням. Доброволець знав, що ворог зовсім поруч – стоїть у березовому гаю перед Перемогою, а тому разом із побратимами вирішили лишатись у селищі, де перебували їх сім’ї і діти.
Окупація Баришівської громади
28 лютого почалась окупація Баришівської громади. Довколишні села зайняв ворог. Регулярної армії в селищі не лишилось, але добровольці не збирались здавати русні свою рідну землю.
Вже 28 лютого, пригадує Камаз, було окуповане село Перемога. Добровольці спостерігали за окупацією населеного пункту з окраїн Лук’янівки, але нічого не могли вдіяти проти колон важкої техніки зі стрілецькою зброєю.
1 березня 2022 року в селище заїхав розвіддозор 3-го полку спецпризначенців у складі 6-ти чоловік. Вони показали Камазу карту, на якій Баришівська громада аж до Переяслав-Хмельницького району вже значилась в окупації з переміщенням військової техніки. Дозор лишався з добровольцями протягом кількох годин, після бійці ССО лишили «підкріплення» – 2 ручні протитанкові гранати.
У ніч із 1 на 2 березня на трасі Київ-Харків військові підірвали міст, щоб не дати ворогу просунутись до столиці. За щасливим випадком, Камаз знав одного з офіцерів – піротехніків і завдяки особистим контактам, добровольцям лишили достатню кількість вибухівки. Це дозволило замінувати два мости, які вели до Баришівки через річку Трубіж із боку Березані та Перемоги.
Того ж дня (2 березня) знову приїхали спецпризначенці проконтролювати ситуацію. Разом із ними Камаз проїхав у Рудницьке на приватному автотранспорті, підняли в небо дрон-розвідник і виявили близько 10 одиниць важкої ворожої техніки на перегоні між селами Лук’янівка і Рудницьке. Вирішили повернутись за важчим озброєнням і влаштувати засідку на виїзді з Рудницького.
На зворотному шляху біля с. Селище назустріч їм мчав автомобіль. Місцевий мешканець повідомив, що його наздоганяють вороги двома танками, тому бій прийняли прямо там. Одного танка вдалось підбити, четверо орків знищили, а одного взяли в полон. Другий танк, покружлявши околицями, взяв напрямок на Баришівку. «Нашій» бойовій групі вдалось відійти, і перед танком підірвали міст. Ворожа техніка попрямувала до другого мосту, але оборонці спритніше дістались березанського напрямку і встигли підірвати другий міст, знищивши ще одну орківську БМП.
Більшість спецпризначенців після бою повернулись у місця своєї дислокації, але троє лишились із добровольцями. У ніч на 3 березня Камаз із бійцями зупинили ворожу розвідувальну групу в складі 12 чоловік на полях біля Баришівки: 8 перетворили на добриво, а четверо втекли з поля бою.
Лишався один перехід у селище «через шлюзи» на р. Трубіж (Селищанський і Гостролуцький). Бійці ТрО замінували і цей шлях таким чином, що підірвали тільки мостовий перехід, а самі заслінки шлюзів лишились цілими. Після того як їх підняли, навколо розлилася вода, створивши «штучне болото», непрохідне для військової важкої техніки.
Цілодобова оборона. Звільнення
Варто зазначити, що бійцям, які з першого дня повномасштабного вторгнення захищали своє селище, неодноразово пропонували евакуюватись у більш безпечне місце, але всі категорично відмовлялись. Не всі мали бойовий досвід, не кожен вправно володів зброєю, але всі гуртом вирішили, що стоятимуть до останнього, проте ворогу не дозволять зайти в Баришівку.
Зі сторони Русанова стояла 72-га бригада, яка дорогу на Бровари перекрила ще й підірваним третім мостом та «кошмарила» русню професійно і цілодобово. З іншого боку оборону тримали добровольці ТрО, склад яких за декілька днів збільшився до 57 чоловік. Добре знаючи місцевість, на своїх приватних автівках вони ганяли околицями і відстрілювали ворога. Лишався один міст, який здатен витримати лише легкову техніку, чим і користувались бійці. Камаз згадує, що кацапи ніяк не могли зрозуміти, звідки в них стріляють і якої чисельності «армія» на них полює і тримає населений пункт… Так продовжувалось декілька днів.
5 березня в селище увійшов 8-ий батальйон гірсько-штурмової бригади. На важкій техніці з таким необхідним для ТрО озброєнням. Воїни лишались тут пліч-о-пліч із бійцями тероборони, тримаючи рубежі і нещадно знищуючи ворога. Камаз пригадує, як разом ходили на штурм Рудницького: танкові і стрілецькі бої, втрати з обох сторін і мінометні обстріли. Герої тяжко виходили з поля бою зі своїми «трьохсотими», але завдяки прикриттю мінометів усе ж вдалось вирватись.
Активні бойові дії тривали до кінця березня, але підтримка зі сторони регулярних військ давала свої результати. 30 березня ворог відступив і Баришівська громада знову перейшла під контроль Збройних сил України. Камаз разом зі своїми вірними побратимами лишався в селищі і надавав пояснення по усіх подіях, які відбувались у районі.
Від «нуля» до неба над Броварами
Але вже за кілька днів у складі другої зведеної роти батальйону ТрО ЗСУ в Броварському районі, добровольці вирушили на Донбас змінити свою ж першу роту. Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Бахмут, Соледар, Сіверськ – це лише деякі міста, в яких тримали оборону хлопці з Баришівки. Зі слів Камаза, силами броварської роти в тому числі, було звільнено с. Ямпіль на Донеччині.
Через п’ять місяців війни в гарячих точках, броварську роту повернули додому. Та з новим наказом військові готові будь-якої миті вирушити захищати свою Батьківщину.
Сам доброволець розповів, що за часи свого бойового досвіду неодноразово мав контузії, але після кількох днів шпиталю в Дніпрі повертався до своїх побратимів…
І зараз Камаз не сидить удома. Він «тримає небо» над Броварським районом. І коли ви будете чути постріли, вибухи та інформацію про збиті об’єкти над Броварщиною, згадайте про добровольця Камаза, – можливо, це його робота. Пам’ятайте, що завдяки справжній українській волі до перемоги, мозолистим рукам і нескореному духу, добровольці та армійці втримали Баришівку, Київ, Бровари і тисячі міст України.
Наостанок я не могла не спитати про те, коли буде перемога. «Думаю, що в цьому році. Я вірю», – відповів Камаз. І це він так сказав, що щемливе відчуття надії і гордості навернулось на очі сивою пеленою сліз. Так сказав, що йому можна вірити.
Слава Україні! Слава нашим захисникам!
Основне фото: Камаз, с. Лук’янівка, 2022 р.
Читайте також:
1. Мешканцю села Перемога, який здав окупантам членів самооборони, дали 15 років. ВІДЕО
3. Викликали вогонь на себе: як два друга з Шевченкового і Мокреця зупинили російських окупантів
4. Лють»: добровольці Броварщини активно перетворюють лють на зброю
5. У Броварській громаді з трьох ДФТГ сформували одне. Як забезпечують добровольців необхідним?
6. Броварщина подякувала своїм захисникам: у Літках вшанували бійців тероборони і добровольців
7. Броварчанин Євгеній Гредунов – один із тисяч добровольців: «Моя мета – жити у вільній країні»
