Примушували співати гімн росії та погрожували поголити голову: броварська вчителька Вікторія Андруша про полон. ВІДЕО

0

25-го березня 25-річну броварську вчительку математики та інформатики Вікторію Андрушу росіяни викрали з дому, зі Старого Бикова, що на Чернігівщині. У її телефоні окупанти знайшли повідомлення з чат-ботів про рух російської техніки. Тривалий час Вікторію тримали в Курському СІЗО, до неї не пускали адвокатів і не підтверджували, що вона дійсно там. 29-го вересня Вікторію та ще двох цивільних жінок звільнили. 14-го жовтня разом із правозахисниками Центру громадянських свобод Вікторія вийшла на пресконференцію.  «Громадське» оприлюднило інтерв’ю з дівчиною про понад півроку в російському полоні.

«Кам’яна»

Майже весь час я перебувала в Курському СІЗО. Потім мене перевели до жіночої колонії, а перед звільненням – до ще одного ізолятора. Жодного разу мені не казали, куди мене везуть.

У СІЗО військові й цивільні перебували разом. До всіх ставилися однаково. Усі, хто прибував до ізолятора, мав пройти «прийомку», там наголошували, що ми бандерівці, націоналісти. Для них було не важливо, що ми робили і де були. Ми – з України, ми в усьому винні.

Я ставилася до них також відповідно. Перших два місяці працівники ізолятора мене називали «камʼяною». Казали, що я вбивала поглядом.

Я мала статус «наводчиці», тому до мене було багато ненависті. Це читалося в усьому. Вони думали, що я завербована і маю якусь цінну секретну інформацію. Неодноразово мене допитували. Вони не вірили, що я вчителька і працюю в школі.

росіяни мені дали статтю «Шпигунство», справу розслідували місяць. А потім, наприкінці травня, сказали, що мої дії не завдали шкоди росії і що мене звільнять. Чекати довелося до кінця вересня.

"Ви є м’ясом для них". Звільнена Вікторія Андруша з Чернігівщини про умови російського полону

«Завдання кожного в СІЗО – вижити»

Щоразу, коли ми прибували на нове місце, нас оглядали медсестри. Лише жінки, чоловіків там не було. Перевіряли волосся, роздягали догола. У кожному місці нам або видавали новий одяг, або перевіряли наш. Дивилися кожну кишеню, чи ми там часом нічого не зашили всередину.

У СІЗО всі мали пройти «санітарну обробку». Під час неї чоловіків стригли налисо і дуже часто таким самим погрожували дівчатам. Мені – теж. Але потім один працівник комусь зателефонував і сказав, що мені залишать волосся. Ще цілий місяць мене цькували, погрожували, що все-таки його обріжуть.

Завдання кожного в СІЗО – вижити. Ти слідуєш їхньому режиму і намагаєшся поводитися так, щоб не провокувати їх навіть на розмови.

Фізичний вплив був майже на всіх. Працівники ізолятора жорстоко реагували на будь-які скарги, що тобі чого-небудь  бракує. До чоловіків у таких випадках застосовували силу. А після того ще могли запитати, чи потрібен комусь лікар. Якщо хтось казав «так», то відповідь була: «Зараз ми тебе підлікуємо».

Морг, щури та щі

У Курському СІЗО нас переводили з однієї камери до іншої. Спершу я була в камері для шістьох людей, де нас сиділо двоє. Там на стіні було видряпано слово «Морг».

Потім нас перевели до карцера, переобладнаного на камеру. Поряд була кімната з трубами водопостачання і щурами. Навіть працівники їх боялися.

Щодня ми мали по дві перевірки – зранку і ввечері. Працівники ізолятора не чіпали нас, полонених, навіть пальцем. Усе робив спецназ, чоловіки в балаклавах.

Полоненим забороняли спілкуватися між собою. Або ж ми мали говорити тихо, щоб нас не було чутно. Працівники могли стояти під дверима, слухати, а потім передавали слідчим наші розмови.

Рухатися по СІЗО можна було лише нахиленим під кутом 90 градусів, із руками за спиною і розкритими долонями.

Спершу годували жахливо – їхніми щами. Потім у них, напевно, змінилися кухарі і в їжі зʼявився смак. На вечерю давали капусту та рибу. На обід – гарячу їжу: перше, друге, мʼясо. А зранку – молочну кашу й теплий чай, компот.

Змушували співати гімн росії

Ми всі мали дотримуватися режиму. Обовʼязково співати гімн (гімн росії – ред.) зранку після підйому. Якщо комусь із працівників ізолятора не подобалося або якщо ви збилися, вони говорили: «Ще раз», і ви співаєте, поки вони не скажуть: «Годі». Ми також мали список воєнних проросійських пісень, які потрібно було співати.

Якщо когось нового привозили до СІЗО, нас також просили заспівати пісню «Мы — русские». Чоловіки мали слухати як ми співаємо, і так її вчити.

А в жіночій колонії дівчата повинні були співати пісні та крокувати, як військові. Звернення до працівників лише: «Гражданин начальник», «Так точно», «Никак нет» – незалежно від того, цивільний чи військовий.

На волі

Після півроку в Курському СІЗО, нас почали перевозити. Тоді зʼявилися підозри про звільнення, але прямо нам нічого не казали. В останньому СІЗО, коли ми запитали, де ми перебуваємо, нам відповіли, що в Брянській області. Я розуміла, що це дуже близько до кордону з Білоруссю та Україною.

Також один слідчий підтвердив, що ми поїдемо додому, але невідомо, коли саме. Ми чекали. Я навіть дівчатам казала, що ми тут надовго не затримаємося.

І справді, коли настав той ранок і нам сказали вставати, збирати речі, було два варіанти: або знову кудись перевозять, або звільнятимуть.

До того ж один із працівників, спецназівець, показав нам знаками, що ми їдемо додому. Хоча працівники СІЗО, навпаки, казали, що нас везуть до Тайги, Сибіру чи Тагілу.

Коли ж нас посадили у військовий автобус, не завʼязали очі й завели ще кількох чоловіків, ми вже були впевнені, що нас везуть на обмін. Потім сказали: «Знімайте їм кайданки, вони далі їдуть самі».

Нас пересадили до їхніх автівок і привезли на територію України. Ми, дівчата, були в піднесеному настрої. А один солдат не вірив, що це правда. Я йому ще казала: «Читай: Україна. Усе, ми вдома». Хоча першу добу, поки ми були в лікарні, здавалося, що це сон і ми зараз знову прокинемося в СІЗО.

За матеріалами видання «Громадське»

Читайте також:

  1. Правозахисники вимагають від росії звільнити викрадену ще в березні броварську вчительку

  2. Учительку з Броварів Андрушу Вікторію повернули з полону. ВІДЕО

  3. В Україні запрацювала платформа для пошуку військовополонених і зниклих безвісти

  4. Понад 4 місяці в рашистському полоні: броварчанина може врятувати петиція до президента

Залиште відповідь

Exit mobile version