«Саша професійно літав на всіх типах БпЛА і не повертався з виходів без результатів»: у Броварах попрощались із загиблим Захисником Олександром Мишком

На прощання із загиблим Олександром Сергійовичем Мишком прийшли рідні, близькі, друзі, однокласники, пересічні містяни, прибула група побратимів.

Як розповіла журналістам Ольга Михайлівна – бабуся загиблого Захисника, Олександр народився в Броварах, закінчив школу №9, потім – Броварський професійний коледж, здобув робітничу спеціальність. До проходження строкової військової служби в українській армії, встиг попрацювати за спеціальністю. Після – працював водієм автобетонозмішувача.

«Сашко був веселий, товариський, відкритий у спілкуванні, його поважали всі, де він навчався чи працював. Він добре знався на комп’ютерних технологіях», – згадує бабуся.

Із початком повномасштабного вторгнення росії, пішов на війну добровольцем. Служив

молодшим сержантом, командиром відділення – командиром екіпажу безпілотних літальних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів мотопіхотного батальйону.

Загинув Олександр 01 червня 2026 року в районі н.п. Шестерівка Чугуївського району Харківської області. Олександру Мишку було лише 28 років.

«Саша був поряд зі мною з 2023 року. Бракує його сміху, бракує його присутності. Загибель Саші для мого підрозділу – велика втрата, бо він був професіоналом своєї справи з великої літери. Він професійно літав на всіх типах БпЛА. Йому достатньо було пару днів, щоб освоїти будь- який із них. Я під нього отримував дрони, на яких він любив працювати, бо я знав, що це буде результат. Він не повертався з виходу без уражень живої сили, техніки, схронів ворога.

Ми збирали документи, щоб подати його на офіцера, бо Саша хотів продовжувати службу в ЗСУ і після закінчення війни. Але, на жаль, прийшло 1 червня…Його вразив ворожий FPV-дрон у той час, коли він займався своєю професійною справою. Поранення були несумісні з життям», – розповів журналістам командир роти Руслан із позивним «Лисий».

В Олександра значно вражене уламками обличчя. Командир впізнав його по татуюваннях в українському патріотичному стилі на руках і ногах, які він зробив вже під час великої війни.

На прощанні з полеглим Захисником почесна варта тримала його нагороди, серед яких почесні нагрудні знаки 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила (24 ОМБр) ЗСУ, хрест «За мужність».

Олександр одружився зі своєю однокласницею, з якою сидів за однією партою, вже під час великої війни – в 2024 році. На початку 2026 року в подружжя народилася донечка. На жаль, татусь не зможе бути ні на її хрестинах, ні на її днях народження. Але він завжди буде для своєї кровиночки Ангелом- охоронцем.

Окрім дружини і донечки, в Олександра залишилися батьки, а також старший брат, який також воює добровольцем.

Щирі співчуття рідним і близьким Людини, Захисника, справжнього Патріота і Українця.