Діденко Микола Петрович (28.05.1968 – 18.04.2024)
Микола Петрович народився на Чернігівщині, з 20 років жив у Броварах. Одружився, разом із дружиною виховували доньку. Це була чудова сім’я, а Микола Петрович – прекрасною людиною, розповідають знайомі Діденків. Перед повномасштабною війною чоловік працював механіком-водієм – розвозив працівників фірми. Механіком – водієм відділення приймально-передавальних радіопристроїв був і на фронті, куди пішов добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення.
Під час прощання із загиблим, із теплотою згадав про Миколу Петровича командир бригади Сергій Ярмоленко:
«Він справді був кращим. Це кращий водій, у нього золоті руки, високий рівень професійності і бажання вдосконалюватися».
Микола Петрович пройшов Афганістан і один із перших пішов добровольцем у ЗСУ – протиповітряну оборону. Його підрозділ працював у найгарячіших точках, брав участь у деокупації півдня України – Миколаївщини та Херсонщини, розповів командир бригади. Потім були завдання з протиповітряного захисту в Кременчуці, на Донбасі, останній час – на Дніпропетровщині.
18 квітня 2024 р. був приліт у частину, Микола Петрович отримав тяжкі поранення, медики не встигли довезти його в лікарню.
До свого 56- року Захисник не дожив місяць.
У Миколи Діденка залишилися дружина і донька.
Схиляємо голову перед пам’яттю загиблого бійця. Легких хмаринок Вам, Миколо Петровичу.
Нагороди та відзнаки:
- Відзнака Президента України «За оборону України».
- Відзнака Міністра оборони України «Сталевий Хрест».
- Відзнака Міністра оборони України «Хрест Доблесті».
- Відзнака зенітно-ракетної Київської бригади «Освячені вогнем».
- Подяки та грамоти командування військової частини за сумлінне виконання службових обов’язків, особисту взірцевість, значний внесок у підтримання бойової готовності підрозділу, вірність присязі та військовому обов’язку, за відповідальність та витримку.
Відео прощання із Захисником дивіться у Telegram та Facebook.
Інформація уточнюється та доповнюється.
