Йде друга сотня днів діяльності новообраної Броварської міської ради. І сьогодні вже можна сміливо говорити про кризу влади у місті.
Конфлікт між виконавчою владою, яку уособлює міський голова Ігор Сапожко, і депутатами в останні дні ще більше загострився. Чому так відбувається? Чому так тяжко знайти компроміс між новообраною радою і теж новообраним старим міським головою?
Сьогоднішньою публікацією ми починаємо серію бесід із, в першу чергу, знаковими фігурами Броварської міськради 7-го скликання. Вони допоможуть нам розібратися у всіх тих процесах, що відбуваються у законодавчій владі нашого міста, а ще дозволять познайомитися з тими, хто спробує щось міняти у місті. Котре, як вважає перший наш гість рубрики «Відверто», зовсім не використовує свій величезний потенціал для просто таки потужного розвитку.
Отже, Євген Гредунов. Він вже вдруге став депутатом, а ще балотувався восени минулого року на посаду міського голови.
Нині пан Євген очолює фракцію «Солідарність», в той же час послідовно залишається безпартійним. Його позиція цікава з багатьох питань. Зокрема, він розмірковує, чи здатен Ігор Сапожко працювати не за старими, звичними для нього схемами, а стати на шлях реформування всієї системи життєдіяльності міста, які причини того, що депутатам дуже непросто знаходити взаєморозуміння між собою.
Бесіда записувалась до сесії, яку з одного боку можна назвати результативною, бо обрали секретаря міськради, двох заступників міського голови. З другого — вона народила ще один конфлікт. Точніше, ініціював його Ігор Сапожко. Адже він після двох днів «роздумів» наклав вето на рішення сесії, за яке й сам голосував позитивно, щодо затвердження виконкому. Після цього позачергова сесія мала б затвердити вето міського голови. Але потрібна кількість депутатів для її проведення не зібралася.
Розмову з Євгеном Гредуновим ми розбиваємо на дві частини. Сьогодні — перша подача.
Одна з причин — недовіра
— Пане Євгене, знаю, що у Вас є своє бачення процесів, які нині відбуваються у міській раді. Давайте розпочнемо з цього…
— Перше, на що зверну увагу — відсутність сталої ідейної депутатської більшості. У нас є так би мовити клуби за інтересами. Як і у Верховній Раді. На жаль, це пагубність нашого законодавства, коли нам спустили партійність на місцевий рівень.
— Тобто, ви вважаєте, що вибори за партійними списками — це є не зовсім правильним?
— Не взагалі, а тільки на місцевому рівні. Це моя думка.
Які ж прояви відсутності депутатської більшості у БМР? Це нездатність домовлятися, або здатність домовлятися лише ситуативно.
Наступне. Ми є свідками недовіри — фракцій одна до одної, до міського голови, і навіть депутатів один до одного.
Фактично у нас процвітає бонапартизм. Саме так ситуативно діє міський голова. Смикаючи різних людей, групи, аби продовжувати керувати.
Маємо й суттєві ідеологічні розбіжності. Наприклад, фракція «Свободи» проявляє тверду партійність — тільки так, і не інакше. Кожен крок, мовляв, треба погоджувати з вищим керівництвом. Приблизно такі ж принципи і в «Батьківщини». Тобто, схильність ніби до жорсткої партійної дисципліни. Чомусь фракції «Солідарність», «Самопоміч» можуть самостійно вирішувати всі питання, що стосуються місцевого рівня, а вони — ні, треба узгоджувати угорі.
Ще один важливий аспект — мотиваційні розбіжності у депутатів. Тобто, для чого людина йшла в депутати. Хтось прийшов до міськради, аби якось прилаштувати себе, знайти роботу самому чи допомогти таким чином родичам, близьким. Інший боровся за депутатський мандат, щоб заробити з його допомогою гроші. Або — отримати якісь інші ресурси. Наприклад, земельну ділянку. Чи зробити з допомогою депутатства успішнішим свій бізнес.
Звичайно, відкрито про це ніхто не скаже. Але так є. Є різна мотивація. Я далекий від думки, що всі тут романтики, тобто — люди з абсолютно чистими помислами. Та я сподіваюсь, і вже бачу, що є здорове ядро. Ці депутати боролися і здобули мандати з бажанням змінити ситуацію в місті на краще, справді працювати на громаду.
— Здорове ядро, як ви його називаєте, втримається?
— Тільки час покаже, хто витримає тиск. Про це — трохи нижче. Продовжимо про існуючі проблеми міського законодавчого органу. Існують ще й чисто психологічні речі, котрі мають місце і котрі впливають на продуктивність роботи міськради. Це амбіції депутатів. Добре, коли вони здорові. І навпаки, не дуже добре, коли це занадто. Знаєте, є і таке, коли порожнє відро, а гуде дуже голосно.
Простежується й психологічна несумісність. Депутати часто не хочуть розуміти один одного, йти назустріч один одному, бо між ними є якесь минуле, котре стоїть на шляху взаєморозуміння.
Ігор Сапожко і тепер опирається на «таємну раду»?
— Добре, пане Євгене, з депутатським корпусом ми, умовно кажучи, побіжно розібралися. Але на шаховій дошці є ще одна важлива фігура, від якої багато чого залежить. Це міський голова…
— Які його інтереси на сьогодні? Що ми бачимо? Ігор Сапожко зацікавлений у централізації влади у місті та засобів впливу. Тобто, він бачив і вчився керувати у ситуації, коли була певна провладна команда — щось на зразок «таємної ради». Фактично вона все вирішувала.
Останні події підтверджують — вона, скоріш за все, і на сьогодні є. І її вплив на міського голову дуже великий.
Плюс — була підконтрольна депутатська більшість, яка забезпечувала міському голову і тій «таємній раді» потрібні для них рішення.
Досвід у Ігоря Сапожка саме такий. І саме така ситуація для нього — ідеальна. Йому хочеться і зараз вибудувати схему, коли виконавча і законодавча влада зосереджені в одних руках. Тому ми й бачимо, зокрема, опір затвердження небажаного для нього виконкому, проведенню конкурсів для заміщення спеціалістів.
Опір тому, щоб на відповідальні напрямки життєдіяльності міста з’явилися нові, професійні люди. Натомість — бачимо з боку міського голови небажання звільнювати одіозні фігури, конкретних бездарів.
— Жорстко Ви. А назвати, кого маєте на увазі, можете?
— Безперечно. Я вважаю, що абсолютно некваліфікована людина очолює Управління економіки — Микола Загуменний. Вважаю, що в місті економіки у політиці влади просто немає. Економічні процеси — самі собою, влада — само собою. Економіка зростає не тому, що влада опікується її розвитком. Це заслуга бізнесменів, підприємців, тих, які хочуть щось робити. І роблять. Часто таких людей можна назвати без перебільшення фанатами.
Я не хочу сказати, що міський голова нічого не робить для розвитку економіки. Але. Ситуація створена наступна: хто має доступ до міського голови, той і отримує можливість вирішувати якісь потрібні для нього речі. Системи, яка була б прозорою і зрозумілою для всіх, яка б створювала рівні умови, і цим самим сприяла розвитку підприємництва у місті, немає.
Плюс інші одіозні фігури. Про зміну керівника Управління освіти вже говорилося давно. Людина написала заяву на звільнення і пішла. Але ж з того, що відбувається навколо вибору та призначення нового керівника, чітко простежується — міський голова не хоче здавати ні рубіж, ні своїх людей.
Вважаю це великим мінусом для Ігоря Сапожка. Він працює зараз проти себе. Він працює не як мудра, дальновидна людина, а як той, хто хоче повернути старі часи. Тобто, ось моя фортеця, і неважливо — гарні тут спеціалісти, чи ні, вони — просто мої. Ми ж повинні йти вперед, а не повертатися у минуле. Міський голова втрачає можливість увійти в історію Броварів як реформатор.
— Ви вважаєте, він здатний на це, тобто на реформаторство?
— Думаю, він ще не втратив можливості стати ним. Ворота не зачинені остаточно. Хоча надії на це все більше розвіюються. Він міг би, аби зрозумів, що світ змінився, що старого вже не буде. Що громадськість, люди вже підняли голови, і опускати її не будуть. Що люди вдихнули свіже повітря, і повертатися назад у затхле, темне приміщення не збираються. Особливо це стосується молоді. Надто у Броварах, які є прикладом для всієї України.
Бровари є прикладом для усієї країни
— Прикладом? У чому саме?
— Саме у розвитку демократії. Такої кількості громадських організацій, як у Броварах, немає ніде. Причому, активно діючих.
— Судячи за результатами осінніх виборів, їхній вплив на виборців не такий і великий?
— Ні, я з вами не погоджусь. Якщо і невеликий, то і зовсім вже немаленький. Давайте поглянемо. Андрій Саук на виборах міського голови набрав 13%. І в раду пройшли нові люди: Демальянс завоював 4 депутатські місця, «Самопоміч» та інші. У цьому ряду я обов’язково назвав би Леоніда Черепейника, Сергія Батюка, Тетяну Крилову, Юрія Скотнікова. Назвав не всіх. Їх, зрозуміло, більше.
Вони проявили свою позицію і пройшли до ради. Та й є багато реальних прикладів потужного впливу громадськості на події у місті, і є ось такий результат — міськрада дуже відчутно змінилася порівняно з попереднім складом.
— Повернемося, пане Євгене, до особи міського голови…
— Так, він може, як на мене, управляти по-новому, але йому заважає вантаж старого. Це його парадигма, він у ній живе. Тобто, у парадигмі тієї влади, яка його виховала як керівника, управлінця. Йому було там комфортно, і тому він, схоже, робить все можливе, аби повернути ту систему.
— Він не здатний сприймати нове?
— Його ж не можна назвати старою людиною. Хоча не вік є мірилом здатності людини сприймати нове чи ні. Мені здається, він здатний. Але — і хотіла б душа в рай, та гріхи не пускають. Це можуть бути і якісь обов’язки перед кимось, якісь домовленості. Тут знову можна говорити про згадану вже «таємну раду», або «підпільний обком». Або спрацьовує стереотип — туди і тільки туди, бо там же гарно було. Знаєте, моя прабабка дуже хвалила життя при царі. Чому? Бо їй було тоді 17 років, парубки бігали навколо неї.
Важливим інтересом міського голови і тих впливових людей, хто стоїть у затінку — бажання не допустити створення неконтрольованої ними депутатської більшості. Тому міський голова діє відповідним чином — когось чимось зацікавити, а когось і залякати. Це до слова, чи збережеться здорове ядро, про яке ми говорили, чи витримають депутати в тім числі й спокусливі пропозиції. А вони є і будуть.
Це була перша частина бесіди з Євгеном Гредуновим. Чекайте продовження…
Записав Віктор КІНДРАТЕНКО.
