Сьогодні, 1 березня, відомому боксеру з Броварів – 47 років. До вашої уваги архівне інтерв’ю з іменинником.
Броварчанин Сергій Дзінзірук став чемпіоном світу з професійного боксу в 2005 році та вважався експертами одним із найбільш технічних боксерів планети. Протягом 6 років уродженець смт Калинівка відстоював свій чемпіонський титул WBO і став першим українцем, який бився за діамантовий пояс WBC. В інтерв’ю виданню «Чемпіон», Дзінзірук пояснив, чому так пізно дебютував на американському рингу, розповів про закулісну кухню професійного боксу і вечерю з Доном Кінгом.
Із Лондона – до Гамбурга
- Сергію, свою професійну боксерську кар’єру ви починали в 1998 році в англійській компанії «Панікс Промоушин». Перетиналися в Лондоні з Ленноксом Льюїсом?
На рівні: «Привіт, як справи?». Коли тільки приїхав у Лондон, він вже був там зіркою першої величини. Тренувалися з ним в різний час. Але якось Леннокс прийшов у зал під час мого тренування. Нам всім відразу ж сказали закінчувати заняття – Льюїс готувався до чемпіонського бою. Про «Панікс Промоушин» до сих пір згадую з теплотою. По-перше, Лондон – гарне місто з оригінальною архітектурою. По-друге, отримані знання в області професійного боксу, дозволили мені в 2001 році підписати непоганий контракт із німецьким «Універсумом». Я вже знав, що скільки коштує на цьому ринку. По-третє, захищаючи кольори «Панікса», провів 20 боїв, в яких здобув 20 перемог. Із таким послужним списком вже набагато простіше було знайти собі нову промоутерську компанію і підписати з нею контракт на покращених умовах. Так що «Панікс» виявився для мене гарним стартовим майданчиком.
- Що трапилося з компанією?
ЇЇ закрили. Дон Кінг умовив Льюїса на переїзд в Америку, хоча в Леннокса був чинний контракт із «Паніксом». Британці почали судитися з Льюїсом, але, якщо не помиляюсь, адвокати Кінга виграли справу. Власник «Панікса» на емоціях вирішив зав’язати з боксерським бізнесом.
- Коли Ви підписали контракт із німецьким «Універсум», там вже були брати Клички і ще з півдесятка українських боксерів. Хто був найвеселішим в українській компанії?
Володимир Сидоренко. Хоча саме його ми з Андрієм Котельником і ще одним нашим приятелем Стасом якось непогано розіграли. Володя на один зі своїх боїв у Німеччині приїхав на власному авто. А вже після переможного поєдинка відправився на три дні відпочивати до Франції. Машину залишив у Гамбурзі, біля будинку, де знімав квартиру. Стас надрукував папір на німецькій мові – повідомлення начебто місцевої дорожньої інспекції. Мовляв, ви неправильно припаркували свою машину. За це порушення ми вилучаємо номерні знаки автомобіля і рекомендуємо з’явитися для розгляду за такою-то адресою. Вранці в день приїзду Сидоренка, я поклав папір під лобове скло і відкрутив номера. Потім пішов на тренування. Володя приїхав до обіду. Підійшов до машини, прочитав послання і обімлів. Відверто розгубився. Всім знайомим дзвонив, консультувався, як йому варто вчинити в цій ситуації. Ми ж йому тільки співчутливо кивали головою, мовляв, не пощастило тобі, тут такі суворі закони. Сидоренко вже навіть трохи запанікував … Лише ввечері зізналися в розіграші і разом із Володимиром дружно сміялися декілька хвилин.
- Давайте про більш серйозні речі. Ви завоювали пояс чемпіона світу в грудні 2005 року. Коли вас перестали влаштовувати німецькі промоутери?
Братів Кличків він перестав влаштовувати задовго до мене. Віталій і Володимир сказали їм «ауфідерзейн» ще в 2004 році. І як показали подальші події, це було правильне рішення. У мене до «Універсум» були такі ж претензії, як і в братів: німці просто були не в змозі вивести мене на американський ринок. А в США індустрія професійного боксу найбільш розвинена в світі. У підсумку всі свої чемпіонські бої проводив виключно в Німеччині. Дехто мене за це називав домашнім чемпіоном. Але хіба я в цьому винен? Адже всі права на мої бої належали «Універсум» і німці вирішували, де їм організовувати свої боксерські вечори. В Америку їх просто не пускали.
- Що стало останньою краплею, яка переповнила вашу чашу терпіння?
У 2009 році «Універсум» не зміг організувати мені жодного поєдинку. Весь рік пішов коту під хвіст! Мій поріг терпіння був великий. Але все має свої межі. Мені на той момент вже було 33 роки, я розумів, що вийшов на фінішну пряму своєї боксерської кар’єри. Потрібно було щось міняти. Німці мене відпускати не бажали – спробували пролонгувати угоду. Я здивувався і відправився за консультацією до юриста. Адвокат сказав, що пролонгація контракту в односторонньому порядку порушує конвенцію Євросоюзу з прав людини. Міг судитися з німцями. І напевно виграв би судовий розгляд. Але в підсумку мої нові американські промоутери змогли з ними домовитися і ми розійшлися полюбовно.
- Скільки у Вас було пропозицій від американських промоутерських компаній?
У Лос-Анджелесі зустрівся з нинішнім промоутером Василя Ломаченка та Олександра Гвоздика Бобом Арумом. Він тоді був ще дуже молодий, йому не було й 80 років (зараз Бобу Аруму 88 років – прим. автора). Повечеряв із Доном Кінгом, він запропонував попрацювати з ним. Але мене його пропозиція не надихнула. У підсумку підписав контракті з двома компаніями-партнерами – Banner Promotions і Gary Shaw. Вони вирішили питання з «Універсумом», заплативши за мене відступні.
- Гамбург, де провели майже 8 років своєї професійної боксерської кар’єри, покидали зі сльозами на очах?
Особливою ностальгії не відчував. Але був вдячний «Універсум» за те, що вони вели мене протягом стількох років. За цей час німці вклали в мене чимало грошей. Вважаю, що розрахувався з ними своїми перемогами в рингу. Німецька промоутерська компанія – це комерційний проєкт. Основні гроші «Універсум» заробляв, продаючи права на трансляцію своїх боксерських вечорів німецькому телеканалу ZDF. За рік компанія організовувала 10 боксерських шоу і отримувала близько 20 мільйонів євро.
Із мрією про Оскара
- Свого часу німці обіцяли організувати Вам у США бої з легендарними Оскаром де ла Хоей і Флойдом Мейвезером. Ви самі в це вірили?
Коли тільки став чемпіоном світу, ще не знав усіх нюансів закулісної кухні професійного боксу. Наївно вірив, що спортивний принцип тут превалює над комерційним. Але з кожним наступним роком розумів, що мої шанси зустрітися з Оскаром або Флойдом розсіюються, як дим. Хоча зустрітися з Оскаром в Америці було моєю заповітною боксерської мрією. Де ла Хойя близько року був офіційним претендентом на мій чемпіонський титул. «Універсум» рапортував мені, що почав переговори з Оскаром, але американець від зустрічі зі мною відмовився. Зараз розумію, що інакше не могло і бути. Де ла Хойя на той час був одним із найбільш високооплачуваних боксерів сучасності. Заробляв по 15-20 мільйонів доларів за бій. А зустріч зі мною для Оскара була б невигідною в комерційному плані.
- Обгрунтуйте…
У США, як і в Німеччині, основні доходи від професійного боксу отримують від продажу прав на бої телеканалам. Поєдинки кращих боксерів транслюються на американському TV у закритому форматі за системою PPV (pay-per-viev – плати і дивись). Тобто, американські фани боксу купують права на показ цього бою. На найгучніші бої ціна за трансляцію може становити 50 доларів. Якщо трансляцію придбали мільйон глядачів – виходить 50 мільйонів доларів виручки. Такий прибуток у той час можна було згенерувати тільки за океаном. Але подібні продажи можливі тільки на боях зірок першої величини. Мене ж у США мало знали. Тому Оскар вважав за краще зустрічатися з більш зірковими боксерами – тому що тільки в цьому випадку поєдинки збирали велику касу. Спортивний принцип не був головним.
- Німці намагалися зробити вам промоушин в Америці?
Намагалися – наскільки могли. Але їх можливості були обмежені. За великим рахунком, в «Універсуму» просто не було шансів зайти на американський ринок, тому що там усі місця були зайняті. Моїм першим боєм, який транслювався на американському телеканалі ESPN, був поєдинок проти колумбійця Хоеля Хуліо, який відбувся 1 листопада 2008 року. А два поєдинки в 2009 роки було скасовано.
- Із яких причин?
Навесні повинен був зустрічатися з американським проспектом Джеймсом Кіркландом. Джеймс не мав поразок на професійному рингу і вважався головною американської надією в моїй вазі. Для мене це була б гарна перевірка. Я хотів нарешті дебютувати на американському рингу. Але напередодні підписання контракту, американець вляпався в халепу: його зупинили на дорозі – порушував правила дорожнього руху. Під час обшуку в Джеймса знайшли зброю. Дозвіл на його носіння в Кіркланда не було. Зате був умовний термін тюремного ув’язнення. По тій же статті – до цього в нього вже конфіскували вогнепальну зброю, яке Джеймс не мав права носити. У підсумку, замість рингу Лас-Вегаса американець потрапив до в’язниці.
- Чому скасували другий бій?
Восени мав проводити поєдинок проти американця Пола Вілльямс, який до цього був чемпіоном світу на категорію нижче. Там Пол всіх побив і вирішив піднятися у вазі. Права на його бої постійно купував телеканал НВО, тому такий поєдинок мені був також цікавий із позиції розкрутки себе як боксера в США. Мені зробили дуже скромне пропозицію – повинен був зі своїм чемпіонським поясом летіти до Америки і битися там із Вільямсом за 100 тисяч доларів. А потім ще заплатити з цього гонорару податків. У результаті, мені б дісталося приблизно половина цієї суми. Втім, бій був скасований не з цієї причини, а за рішенням НВО – керівництво спортивної редакції американського телеканалу нібито не затвердила мою кандидатуру. Так мені пояснили в «Універсум». Тоді і зрозумів, що настала пора сказати німцям «Ауфідерзей».
- У результаті на американському рингу дебютували в 33 роки. Як оцінюєте свою кар’єру в США?
Могло скластися і краще. Але ні про що не шкодую. Став першим українцем, який бився за діамантовий пояс WBC – у рамках проміжної вагової категорії з аргентинцем Серхіо Мартінесом. Пожив у Лос-Анджелесі, познайомився з багатьма цікавими людьми.
- Чим зараз займаєтесь?
Відкрив у рідних Броварах спортивний клуб «Патріот». Зі спортом не розлучився.
Особиста справа:
Сергій Дзінзірук народився 1 березня 1976 року.
Досягнення: Віце-чемпіон світу (1997), віце-чемпіон Європи (1998), бронзовий призер чемпіонату Європи (1996) серед любителів. Учасник Олімпійських ігор в Атланті-1996.
Чемпіона світу за версією WBO (2005-2011), чемпіон Європи (2004), інтерконтинентальний чемпіон WBO (2003) серед професіоналів. Виступав у легкій середній вазі (до 69,9 кг). На професійному рингу провів 40 боїв (37 перемог, 2 поразки і нічия).
Також зазначимо, що із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну, броварський боксер Сергій Дзінзірук пішов, як і значна кількість чоловіків та жінок, у сили територіальної оборони.
Про те, де застала війна спортсмена та його родину та як Сергій взяв до рук автомат – читайте в іншому інтерв’ю боксера за ЦИМ посиланням.
ФОТО – Чемпіон
Читайте також:
