28-го лютого російська армія зайшла в село Перемога, що на Броварщині. Ворог сунув із боку Нової Басані (Чернігівщина). У той день окупанти розстріляли п’ятьох жителів села. Це трапилося в приміщенні Нової пошти. Журналістам Радіо Свободи вдалось поспілкуватись із одним із тих, кого солдати допитували на пошті і кому вдалось вижити. Чоловік розповів, що бачив на власні очі. Про це йдеться в сюжеті «Схеми» Радіо Свобода.
Один із офіцерів, які надавали накази допитувати, – Олександр Васильєв – він же «Сан Санич», він же «Норман» – російський військовослужбовець, якого «Схеми» раніше допомогли правоохоронцям ідентифікувати.
Згодом Васильєву та ще одному майору Київська обласна та Броварська окружна прокуратури спільно з СБУ та НАБУ повідомили про підозру «в порушенні законів і звичаїв війни, поєднаному з вбивством».
Наказали розстріляти цивільних у селі Перемога: СБУ показала російських майорів
Той, хто вижив. Розповідь Андрія
28 лютого російські війська зайшли до Перемоги. Тоді їх вперше і побачив житель села Андрій.
«Конкретно, що є російські військові в селі, я не знав. Ну, от коли я вже прийшов сюди, то дізнався, – чоловік показує в напрямку сільської ради, що розташована в центрі села. – Вони якраз побачили мене за сільрадою».
Військові рф захопили його в заручники і там, неподалік біля магазину, його допитали вперше.
«На сходинках допитували, били. Били, не жаліли, прикладались, як могли. Забрали телефон у мене, навіть роздягнули, щоб побачити, чи я служив, чи ні, чи є у мене якісь військові татуювання. І потім звідси повели мене до відділення Нової пошти», – згадує чоловік.
Там уже були інші полонені.
«Були двоє полонених, їх допитували. Потім їм наказали підійти до підвалу. Трохи, пару кроків вниз – і розстріляли. На моїх очах їх просто розстріляли і кинули в підвал. Перед цим мені показали, присвітили ліхтарем: «Дивись, будеш балакати щось не таке або брехати нам – будеш лежати поруч із ними». До цього уже там лежали тіла. Там уже лежали хлопці до того, як мене привели, і до розстрілу інших хлопців, що стався на моїх очах. Я тільки пізніше дізнався від правоохоронців, що там тоді лежали мої знайомі», – пригадує Андрій.
Чоловік замовкає. Йому досі важко називати вголос їхні імена.
«Діма… Ярослав… «Кєша» Сергій… Руслан… Я їх знав, тому що ми виросли в одному селі», – додає він.
Загалом окупанти розстріляли на пошті п’ятьох людей.
«Вас допитують, вас б’ють, при вас, допитуючи інших, розстрілюють людей. Від тебе хочуть дістати якусь інформацію, а я розумію, що якщо я про щось розкажу, про те, що їм буде доволі цікаво, то піде ще решта, – згадує Андрій. – Чесно кажучи, я валив дурня. Щоб їх не здати. Нікого. Я не знаю, чому мене і ще одного хлопця залишили живими, не знаю», – чоловік відвертається від камери і просить кілька хвилин не знімати.
Під час допиту Андрія один із російських військових поцілив йому в ногу.
«Рикошет, виходить, пішов у підлогу, в стіну – і потім віддало ще одному російському військовому. Йому теж влучило в ногу. В ліву, здається. Тільки йому мало що дійшло, просто поцарапало. Потім цей солдат показує мені кулю і каже: «Дивись, ось твоя смерть прилетіла», – пригадує чоловік.
Військові тоді, згадує Андрій, слухались двох офіцерів. Він запам’ятав ім’я одного з них.
«При мені називали того, хто мене допитував, – це Сан Санич. Так вони називали його – Сан Санич», – каже Андрій.
Журналісти показали йому декілька фото військового – він впізнав.
«Так, це він. Це той, хто мене допитував. Те, що я пам’ятаю, тому що він у такій самій кепці був. І форма така сама в нього була», – ствердно відповів Андрій.
«Сан Санич» або «Норман»
«Сан Санич», він же – Васильєв Олександр Олександрович, 40-років, майор. Служить у 15-й так званій «миротворчій» бригаді.
«Бригада предназначена для проведения миротворческих операций в различных условиях и обстановках», – йдеться в проморолику цієї бригади.
Раніше «Схеми» допомогли правоохоронцям його ідентифікувати. На відео Васильєв представлений як помічник командира з’єднання з фізичної підготовки військової частини 90600 (15-та окрема гвардійська мотострілецька бригада).
«Приходите служить в 15-ю отдельную мотострелковую бригаду. Миротворческая бригада, мы сделаем из вас настоящих мужчин. Будем рады видеть всех», – закликає у відео Васильєв.
За катування двох жителів іншого села – Богданівка Броварського району – Васильєву вже повідомили про першу підозру.
Житель села Перемога Олег Лі знає Васильєва як «Нормана». Так, за його словами, солдати кликали свого командира, коли перебували в будинку Лі.
Він теж впізнав його на фото, яке показали журналісти. Російські солдати провели в Олега півтора тижні у лютому. Чоловіка змушували готувати для них їжу. А в дворі стояла ворожа техніка.
«Ось тут вони БТР ставили, – показує він на місце в дворі. – Вони по ходу потім пригнали легкові автомобілі. Один тут залишили, а другий – під огорожею».
Тим часом солдати продовжували шукати тих, хто був в обороні села. Після розстрілів на пошті, Андрія вивели і посадили на ніч у машину без води та їжі.
«Чесно кажучи, коли в машині сидів, я чекав всю ніч, що на ранок мене виведуть і розстріляють. Тому що якщо мені зранку скажуть: «Веди, показуй, де там оці молоді хлопці»… А це мої учні. Вони знали, що я викладав у школі. Я у відповідь сказав би, що не піду. Я думав, що мене зранку просто… ну, не знаю, значить, я не все зробив у цьому житті. Дерева посадив, сина ще не виростив або дочку», – посміхається Андрій.
Хто був власником машини, в якій його ув’язнили, Андрій дізнався лише згодом.
«Вона була наполовину розбита, – згадує чоловік. – І наскільки я потім вже дізнався, власника машини розстріляли якраз при мені».
Олександр Паливода – один із розстріляних російськими військовими. На фото – його понівечене авто.
Вбивство Олександра
У той день, коли в Перемогу зайшли російські танки, дружина Олександра Олена відмовляла чоловіка їхати на зустріч із хлопцями села.
«Можливо, хлопці надивились відео, я казала: «Передай хлопцям – нехай там одна машина, один БТР, один танк, якийсь заблудлий, із «коктейлем Молотова» – не питання, але коли йде колона, а ви – без зброї. Як ви збираєтесь?». А він на це відповів тільки: «Ми будемо захищати село». Вони збирались там (у приміщенні «Нової пошти» – ред.). При тому, що він збирався взагалі додому їхати. Сказали: колона йде, вони збирались по домівках. «Сонечко, я їду додому» – останнє, що він мені сказав», – згадує Олена.
Більше зв’язку із чоловіком не було. Через тиждень після його зникнення до неї прийшли військові рф.
«Постукали у ворота, я вийшла – і один із військових запитав: «Как тебя зовут, девушка?». Я дар мови втратила. Їх стоїть троє, разом із ним – четверо. Вони запитали: хто в будинку? Є чоловіки? Скільки вас? Є їжа, вода?» – переповідає жінка.
Військовий, який звернувся до Олени, – Краснощоков Максим Олександрович. Він – командир батальйону тієї самої 15-ї «миротворчої» бригади, де служить разом із Васильєвим.
Краснощоков також був на пошті і віддавав накази солдатам. Після розстрілу військові підірвали приміщення.
«Вони говорили, що коли будемо відходити, треба підірвати, – пригадує Андрій, який вижив у той день. – Бо там, каже, молоді хлопці, щоб не було свідчень. Це при мені було сказано».
Олена відмовлялась вірити в те, що чоловіка вже немає в живих.
«Я не повірила. Я сказала, поки не побачу тіла, я відмовляюсь вірити, що він мертвий. Лише з п’ятого разу опізнала. З чого можна було опізнати? Тільки рука. Ліва. На ній – шрам. Нога…(хитає головою). Ну і все», – розповідає вона.
Олена ненадовго виїхала з Перемоги разом із сином. Але скоро повернулась.
«Навіть всі дивуються: «Ти повернулась знову на це саме місце?». Я кажу: «Це – мій дім». Це мій дім, – каже жінка. – Ми 10 років намагались заробити кошти, щоб купити його. Вдвох старалися. Для нас найщасливіший день був, вересень».
«Три роки цій фотографії. Ми тільки переїхали тоді. А ще така співзвучна назва села – Перемога. Наша фортеця. Були плани. Зараз таких планів немає. Просто живемо і все», – говорить вона.
Олена і досі намагається додзвонитись чоловікові, щоб почути його голос.
«Наче відчув, що братська могила буде» – батько розстріляного
«Взагалі ми думали, що вони пройдуть до Русанова. Там танки стояли позакопувані. Я думав, їх там розіб’ють, а як тікатимуть, ми пляшками допалимо – та й все. А воно ж вийшло, що вони як заїхали, як стали тут – і все. Тут початок, а кінець – у Басані», – згадує Сергій Кулик.
Він – батько Руслана, якого військові рф розстріляли на пошті. 28-го лютого Сергій був там разом із сином.
«А тоді мій син виглянув, каже: «Два БТРи коло церкви, вже доїжджають, 50 метрів». І хлопці побігли в підвал. Я ще Руслана гукнув. Наче відчув, що братська могила буде. Кажу: «Тікай сюди за мною через паркан». Я через забор перескочив, оглянувся – його немає. Значить, побіг з усіма туди, – каже Сергій і додає: – О 21:50 від Русіка остання СМСка прийшла. «Мама нас майже знайшли».
Сергій згадав, як сам декілька годин діставався додому: «Городами діставався. Вертольотик червоний за мною летів. Він на тепло та рух реагував. Пройду трохи – наздоганяє. Повисів-повисів, наче пішов трохи. Я знову тільки йти – він за мною. І повз, і ліз, і як хочеш».
Батьки Руслана до останнього вірили, що син – живий: «А раптом у полон взяли, а раптом ще щось? Сподівались, звісно. А вже потім, як їх там знайшли, то перепоховали. В братську могилу. І тоді вся надія вмерла».
Ще під час окупації селяни поховали хлопців неподалік, у полі. Після звільнення Перемоги рідні їх перепоховали.
«Син хотів будуватися тут. Чи думали, буде будуватися, – батько оглядає двір власного будинку. – Так і тримаємо цей участочок. Так би можна і продати було. Може, він ще й не дозрів для цього. В крайньому разі, ми думали, що він буде. Колись же щось треба було б. А тепер все».
7 червня Руслану виповнилось би 28 років.
«Тепер ми живемо з батьком, їмо, на роботу їздимо. Город садимо. Для чого воно нам без сина. Для чого? – запитує мати Руслана Лариса Кулик. – Так, ми трохи відійшли. Але це важко. Дуже важко ховати дітей. Син Руслана постійно запитує: «Як тато, як тато?» Ми кажемо: «Немає тата». А він: «Ми дамо татові друге серце».
За накази катувати мирних жителів Перемоги та розстріл п’ятьох із них, російським майорам із 15-ї окремої мотострілецької бригади російської армії Олександру Васильєву та Максиму Краснощокову повідомили про підозру.
Читайте також:
- Наказали розстріляти цивільних у селі Перемога: СБУ показала російських майорів
- У селі Перемога здав окупантам членів місцевої самооборони
- Броварський напрямок: бригадний генерал Валерій Ємбаков про роботу 13-го сектору оборони Київщини
- «Росіяни помахали нам «щасливої дороги» і в полі машини розстріляли», – мама загиблого під час евакуації 13-річного Єлісея
