27-річний Олег Александров, позивний «Сахарок», родом із села Плоске Броварського району Київської області. Ще до початку повномасштабного вторгнення він служив у лавах морської піхоти. Із перших днів великої війни героїчно обороняв Маріуполь.
Відеоісторія:
У квітні 2022 року, коли місто вже було в облозі, Олег отримав наказ: протриматись до сьомої ранку. Після цього розпочалися перемовини про полон. Так він разом із іншими захисниками Маріуполя потрапив до рук росіян.
За майже 3,5 роки полону Олега кілька разів етапували: він був у полоні в Оленівці Донецької обл., Волгоградській, Ростовській, Смоленській, Курській областях.
«У полоні нас змушували вчити історію росії, гімн та їхні вірші. Вони хотіли, щоб ми забули, хто ми є і прийняли їхні “правила”. Але ніхто не зламався», — пригадує Олег.
Умови полону: тиск, тортури і пропаганда
Полон для морпіха став випробуванням на межі людських можливостей — приниження, тортури та психологічний тиск були звичним явищем. Полонених годували щами — рідиною, яку важко було назвати їжею. «Не зрозумієш, це капуста чи щі», — розповідає Олег.
Російські військові щиро вірили у вигадані міфи — називали полонених «нацистами» й навіть створили так звану «фєдєральную службу ісправлєнія нацистов», щоб «перевиховати» українців.
Найважчим було інформаційне знищення. Полоненим постійно повторювали: «Ваші здаються, Україна закінчилась, залишився лише Київ». Життя в реальності, де щодня «накачували» полонених брехнею, було нестерпно важким.
Щоденний розпорядок — як замкнене коло
Зранку підйом, кілька хвилин на так звані «гігієнічні процедури» — умитися, привести себе до ладу. Потім — кілька годин стояння без права рухатись. Далі — короткий «вільний час», під час якого дозволяли читати книжки, але лише російську пропаганду.
Після цього був обід (ті самі щі) і знову години стояння… І так день за днем, у нескінченному повторі.
Саме підтримка побратимів, які були поруч у камері, допомогла Олегу вистояти. Побратими ділили біль, страх і надію на повернення.
Повернення додому
Після майже 3,5 років полону Олег Александров повернувся додому. Його зустріч у селі Плоске перетворилася на справжнє свято: діти вибігли на вулицю, люди похилого віку плакали від радості, сусіди несли квіти.
Олег зізнається — він повністю переоцінив життя. «Став серйознішим. Багато чого зрозумів. Полон змінив мене назавжди», — говорить морпіх.
Читайте також:
