Консервація, тушонка, пиріжки, сітки, окопні свічки, одяг, машини – це далеко не весь перелік того, чим допомагають мешканці сіл Гоголева, Світильні та сусідніх населених пунктів нашим Захисникам. У більшості з них на війні рідні, близькі чи знайомі, тож люди об’єднуються навколо волонтерів, які майже 9 місяців стійко підтримують крила наших бійців. Продовжуємо розповідати про тих, хто працює на перемогу в тилу?
Ірина Лимаренко з Гоголева та Олена Слизюк із Русанова – волонтерки. Жінки стали тими стержнями, навколо яких об’єдналися активні та небайдужі мешканці навколишніх сіл у Великодимерській громаді. Для ефективнішої роботи Ірина та Олена заснували Благодійний фонд «Рубіж 4.5.0».
За словами Ірини, не було б Рубежа, не було б тих машин і смаколиків, якби не наші українські люди. Саме вони почали пропонувати волонтеркам різноманітну допомогу: передавали консервацію, закрутки, тушонку, сухофрукти, вареники, пиріжки та багато іншого. А також активно донатили на такі необхідні для наших Захисників автівки. Дві з 11 машин, які відправляли хлопцям, Ірина Лимаренко відганяла особисто, проїхавши за кермом 2,5 тис.км.
Одна з таких небайдужих жителька села Гоголів – Галина Хан. «Без її пиріжків не їде майже ні одна посилка до хлопців», – зізнається Ірина Лимаренко.
Жінка вже давно на пенсії, але перед кожною запланованою відправкою вночі пече смаколики військовим, аби їжа доїхала свіжа.
«Це моя віддушина. Роблю зі слізьми на очах для хлопців і дівчат, бо в мене на фронті мій зять. Розумію, що хлопчик візьме пиріжок – і згадає свою мамочку», – зі слізьми на очах говорить пані Галина.
Пиріжки пані Галина пече з картоплею, капустою, яблуками. Свої пиріжки не довіряє робити нікому: «Дочка і син кажуть, що не можуть їсти ніякі пиріжки, крім моїх, бо в моїх дуже багато начинки. Коли я десь роблю і мені хоче хтось допомогти, то я кажу: краще не треба».
Крім пиріжків жінка пече пончики, ліпить вареники, випікає рулети, виготовляє сухофрукти та пастілу. Начинку для смаколиків зносять сусіди: яблука, картоплю, капусту. Пані Галині допомагає чоловік Микола. Жінка зізнається, що хоча йому важко, адже має першу групу інвалідності, все одно завжди чистить картоплю та яблука. А разом завжди легше.
Проте Галинині пиріжки їздять не лише до хлопців на передову. Кожну неділю сусідські діти продають ці пиріжки на ринку, а всі виручені кошти передають на ЗСУ.
Діти з Плоского, що займаються в гуртку «Джерельце», також вирішили збирати донати для ЗСУ. Але робили це за допомогою свого таланту – співали. Потім кошти за пиріжки та спів об’єднали і придбали для військових машину за 80 тисяч гривень.
Але й це ще не все. Дівчата зі Світильні плетуть сітки, роблять окопні свічки, печуть пиріжки, піцу, кекси, ліплять вареники, готують консервацію і все це передають нашим Захисникам Іриною Лимаренко. Кожній жінці болить за наших бійців, тож допомагають чим можуть.
Одна з жінок – Наталія Гром. Її 27-річний син зараз у госпіталі. Під час одного з боїв отримав серйозні поранення, осколками вкрило все тіло. Син не військовий, вчився на бухгалтера, але не зміг стояти осторонь, тож 24 лютого відразу пішов захищати країну.
У Ірини Шматко – ще однієї активістки зі світильнянського колективу волонтерок, у липні зник кум, що був військовим. Чоловіка намагалися шукати де могли і як могли. Виявилося, що був у полоні, повернувся додому 3 тижні тому.
Юлія Паламарчук жартома називає себе багатодітною мамою. У неї двоє синів: старший Дмитро та менший Олександр. Та нещодавно з‘явилася ще одна дитина – її племінниця Наталія, яка переїхала з Донецька. Юлія щодня, як й інші дівчата, допомагає нашим Захисникам.
Серед світильнянських волонтерок і відома в Світильні активістка Оксана Шматко (свекруха Ірини Шматко), а також Наталія Можейко. Жінка розповідає, що роблять сітки із обрізків агроволокна – вони набагато легші, що дуже зручно. Нині дівчата вже плетуть сітки білого кольору з перспективою для зими.
Олена Коряченко також разом із дівчатами майже щодня робить окопні свічки та плете сітки.
Є ще одна жінка, яка не змогла прийти на зустріч із журналістами – Тетяна Вечеря, але колектив із теплотою і гордістю відгукується про свою колегу, яка завжди допомагає.
Волонтерки в один голос кажуть, що поки зможуть – продовжуватимуть спільно працювати на нашу перемогу, вірять у Бога та в ЗСУ.
Читайте також:
- Волонтери Броварщини: про комунікацію, співпрацю та внутрішні «розколи»
- Ніби волонтери: киянин організував схему незаконного перетину кордону
- На благодійному ярмарку на потреби ЗСУ волонтери Броварщини зібрали понад 130 тис.грн
- У Броварах для дітей із інвалідністю та ВПО волонтери відкриють мобільну бібліотеку
