Відома українська співачка з Броварів Марина Одольська поселила в себе вдома сім’ю переселенців зі Півдня України. Про те, як родина Єлісєєвих із дитиною втікали з окупованої Херсонщини, як пробиралися крізь ворожі блокпости та як опинилися в Броварах, розповіли журналістам «Трибуни-Броварів».
Співачка
Марина Одольська – броварчанка, відома співачка, заслужена артистка України, яка сяє на просторах українського шоу-бізнесу ще з 90-х років ХХ століття.
Із початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, співачка з родиною виїхала на малу Батьківщину – місто Кам’янець-Подільський (Хмельниччина). Згодом старший Маринин син повернувся в Бровари, а сама співачка з іншими дітьми переїхала в Дублін (Ірландія).
Про те, як опинилася в Європі, як там облаштувалась та чим там займається, Марина Одольська розповіла виданню «КП в Україні. Шоу-біз».
Журналістам «Трибуни» стало відомо, що родина відомої вокалістки надала для проживання свій приватний будинок у районі Пекарні переселенцям із лівого берега Херсонської області – родині Єлісеєвих: 29-річній Людмилі, її 30-річному чоловіку Миколі та їх 9-річному сину Артему. Із лютого 2022 року і донині їх рідний край перебуває в тимчасовій ворожій окупації.
Нам вдалося познайомитися та поспілкуватися з Людмилою Єлісєєвою.
«Тікаючи від орків, жили в полі понад тиждень»
- Де саме Ви проживали та коли вирішили виїхати?
«Ми з села Малокаховка, що в Каховському районі на лівому березі Херсонщини. Ворожі війська зайшли до нас у село 24-го лютого близько 10:00. Увесь час ми жили під окупацією, але в середині травня вирішили виїхати на підконтрольну нашою країною територію. Були великі ризики, адже росіяни та кадирівці часто розстрілювали на блокпостах українців».
- Наскільки складно було прорватися крізь блокпости окупантів?
«Дуже. Свого транспорту ми не мали. Аби виїхати звідси, нам знайомі дали автівку. Їхали ми вісім днів. Спочатку три доби ночували під Бериславом, а 21-го травня поїхали через Василівку. П’ять днів ми стояли в полі, бо кадирівці категорично відмовлялися нас пропускати.
У ці дні ми чули постріли, бачили обстріли фосфорними бомбами. Пам’ятаю, що вдень було дуже спекотно, а вночі – холодно, тож спали в куртках під ковдрами.
Згодом кадирівці почали пропускати автомобілі через свій блокпост. Була черга із близько п’ятиста автівок. Спочатку випустили сто автомобілів. Ми не потрапили в цю сотню щасливчиків. Згодом пощастило і нам».
- Куди відразу поїхали?
«Ми виїхали в бік Запоріжжя і вже на першому блокпості нас зустріли українські військові. Плакали від щастя всі – і чоловіки, і жінки. Я вам скажу, що там вже відчувалось зовсім інше повітря. Я дивилась на наших захисників та розуміла всю міць нашої армії.
У Запоріжжі працівники поліції провели нас до одного з торгових центрів, біля якого розташовувався табір для тих, кому пощастило вирватися з окупації. Там нас погодували, ми привели себе в порядок та, не гаючи часу, виїхали до столиці».
- До Києва ви їхали «на аби» чи вас там чекали?
«Ще в квітні до столиці перебрався мій брат. Йому вдалося зняти житло і він запропонував нашій родині пожити в нього, поки ми не знайдемо житло і собі. Але ціни в столиці дуже «кусалися».
Серед купи оголошень про оренду нерухомості, я побачила, як один із волонтерів відмітив Марину Одольську. Тоді я ще не знала, що це співачка, заслужена артистка України. Я їй написала в особисті повідомлення, розповіла про нашу ситуацію. І відповідь не забарилася – Марина відразу відгукнулася та запропонувала нам безкоштовно пожити в її будинку в Броварах».
- Як відбувся ваш переїзд у Бровари?
«До Києва ми приїхали без речей. Прожили в столиці близько місяця і тільки починали працювати та заробляти на речі першої необхідності. Я до цих пір працюю вчителем у своїй рідній малокаховській школі дистанційно. Мій чоловік – водій фури. Йому пощастило знайти тут роботу. Наразі він возить вантаж Україною.
Коли 30-го червня ми приїхали в Бровари в будинок родини Одольських, то відразу відчули колосальну допомогу від Марини. Ми могли користуватися всім, що було в будинку. А також і вдень, і вночі отримували від господині інформаційно допомогу. У незнайомому для нас місті це було дуже необхідним. Марина чуттєво перейнялася проблемами нашої родини. Вона дуже хороша людина».
- Як вам наше місто?
«Знаєте, Бровари – це дуже привітне та красиве місто. У ньому справді переселенці почувають себе як вдома. Міська влада, волонтери, звичайні місцеві мешканці весь час намагаються допомогти ВПО всім, чим можна – продуктами харчування, одягом, оформленням чи переоформленням документів. Ми не відчуваємо тут себе покинутими, а навпаки – маємо всеохоплюючу підтримку міста. І це не просто комплімент. Брат мій переїхав у Київ, інші родичі – у Луцьк, Житомир. Ніде немає такого ставлення до переселенців, як у Броварах».
- У вас хтось залишився на батьківщині?
«Так, дуже багато родичів – мої та чоловікові батьки, тітки, дядьки. Навіть наш домашній кіт залишився, бо він дуже домашній у нас і міг не витримати таку дорогу».
- Любите домашніх тварин?
«Дуже. До речі, родина Одольських залишила в Броварах своїх уже стареньких кішку Цьому та песика Булю породи французький бульдог. Спочатку за ними доглядав старший Маринин син, який проживає в Броварах у своїй квартирі. Зараз із великим задоволенням та відповідальністю цими тваринками опікуємося вже ми».
- А ваш будинок у Малокаховці вцілів?
«Зараз із мобільним зв’язком там дуже тугенько. Іноді з Берислава доходить Vodafone. Ми намагаємось зідзвонюватися з батьками. Буває, щоб поспілкуватися з нами, батькам доводиться залазити на дах. За останньою інформацією, наше родинне гніздечко на місці».
Родина Єлісеєвих сподівається та дуже вірить, що найближчим часом повернеться в українську Малокаховку – в свій будинок, до своїх батьків, до своєї роботи, ну і, звичайно, до свого кота. Тваринка чекає… Чекає вся Україна!
ФОТО – Людмила Єлісєєва, Марина Одольська
Читайте також:
