Згідно з повідомленням Міністерства освіти і науки України, з 1 вересня 2017 року в Україні припиниться набір учнів до підготовчих та перших класів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів).
До 2022 року дітей, що навчаються у спецшколах та інтернатах для дітей із затримкою психічного розвитку, будуть поступово переводити на навчання у спеціальні або інклюзивні класи загальноосвітніх навчальних закладів.
Перед переведенням на навчання у загальноосвітні заклади ці учні навчатимуться у спеціальних підготовчих класах, а вже згодом перейдуть у спеціальні класи загальноосвітніх шкіл, де розвиватимуться поряд зі звичайними дітьми. Світовий досвід свідчить, що подібні заходи сприяють не лише формуванню толерантного суспільства, а й кращому навчанню дітей з особливими потребами.
«Трибуна-Бровари» попросила прокоментувати такі ініціативи МОН людей, які знають цю тему не з чуток.
Співрозмовниками кореспондента стали депутат Броварської міської ради Андрій Василенко, який багато років займається у місті проблемами інклюзивної освіти, голова Асоціації батьків міста Бровари і керівник Громадської ради при Управлінні освіти і науки Ігор Романенко та керівник Броварського міського центру первинної медико-санітарної допомоги Ігор Кравцов, який проходив інтернатуру в психіатричної лікарні лікарем-інтерном по психіатрії, працював у обласній психоневрологічній лікарні лікарем-психіатром психоневрологічного відділення та був завідуючим психоневрологічним відділенням.
Андрій ВАСИЛЕНКО, депутат:
— Не можу стверджувати, але мені здається, що Міносвіти ініціює таке нововведення з метою оптимізації фінансів. Адже утримання дитини в спеціалізованих закладах освіти, якщо порівнювати зі звичайною школою, дуже дороге. Там маленькі класи, існують спеціальні вимоги, там, окрім вчителя, є ще вихователь.
Фактично, цю частину дітей намагаються зараз включити у звичайний освітній процес. У цьому є великі плюси, але може бути і великий ризик.
Плюси полягають у тому, що такі діти будуть навчатися разом зі звичайними дітьми, і, звісно, підтягуватися до їхнього рівня. Якщо це буде нормально побудовано у школах, інші діти, спілкуючись з дітьми, у яких є складнощі, будуть вчитися співчувати, бути толерантними.
А ризик у тому, що наша система освіти ще не готова до такого кроку. До цих дітей треба застосовувати інші методи оцінювання, адже вони не можуть повноцінно займатися за програмою. Повинні бути підготовлені і учні, і вчителі, і, як показав броварський приклад, навіть батьки.
Це питання готовності суспільства, готовності системи освіти. В іншому випадку це може призвести до важких наслідків для цих дітей, які потраплять у звичайні школи.
Програму вони не зможуть опановувати на рівні інших учнів, може бути конфлікт з іншими батьками, які вважатимуть, що спілкування з такими однокласниками знижує інтелект їхніх дітей.
У світі такі питання вирішені уже давно. Є індивідуальний підхід до дитини в класі, є диференціація вимог до дітей. У нас можуть бути проблеми, але це питання кожного окремого освітнього закладу, кожного вчителя.
Іще питання: чи будуть у штаті спеціальні корекційні педагоги, які займатимуться з цими дітьми? Вирішити ці питання можна, але багато чого залежить від органів влади на місцях.
Ігор РОМАНЕНКО, голова Асоціації батьків міста Бровари:
— Ідея гарна, адже всі діти мають право на освіту. У нас, щоби дитина потрапила до школи, вона має пройти комісію. Якщо комісія дасть висновок, що дитина з вадами може відвідувати навчальний заклад, то в цьому нічого поганого немає.
Це хороше починання Міністерства освіти, що дітей з такими вадами будуть соціалізувати. Це і є інклюзивна освіта.
Бувають діти просто гіперактивні, це не захворювання. Так ось, така дитина може завдати набагато більше шкоди, ніж та, яка хворіє.
Я абсолютно нічого поганого не бачу у навчанні дітей із затримкою розвитку в звичайних школах. Якщо є висновок комісії, якщо вчителі та лікарі кажуть, що дитина може відвідувати навчальний заклад, то це тільки плюс.
Дитина швидше буде соціалізуватися, адаптуватися до навколишніх умов, швидше, так би мовити, одужувати.
Ігор Кравцов, головний лікар Броварського міського центру первинної медико-санітарної допомоги:
— Особисто я ставлюся до цього позитивно. Негативно ставляться до таких ініціатив ті люди, у яких у сім’ях такого немає. І виходить так, що ці дітки просто нікому не потрібні.
У спеціалізованих школах інтернатах кожну дитину оточують такі самі ж діти. А бувають же випадки, коли невеликі психічні розлади і батьки все одно віддають дітей у спецшколи, а є діти і з великими розладами.
Навпаки, якщо діти з вадами розумового розвитку будуть дивитися на дітей, які їх оточують в загальноосвітніх школах, то, можливо, це буде краще.
Є противники інклюзивних класів. Особливо батьки. Але кажу як батько і як лікар, що негативно ставляться до таких діток ті, у кого, не дай Боже, не сталося такого горя.
Психічні розлади є різні. Не думаю, що дитина, у якої епілептичне захворювання з частими приступами, буде навчатися в інклюзивному класі. Але ж є діти, у яких є легка ступінь психічних розладів. Взяти, наприклад, синдром Дауна — є діти, які є дуже розвинуті!
Якісь спеціалізовані школи для дітей із тяжкими формами психічних захворювань залишаться, а ось для дітей з невеликими розумовими відхиленнями чи вадами такі інновації підуть тільки на користь.
