До дня вишиванки в Броварах на базі культурно-інноваційної платформи «Теплиця» відбулась зустріч–дискусія за участі майстринь вишивки Броварської громади, а також майстрині бісероплетіння. Говорили про регіональні види вишивки, в’язали хустки та фотографувалися на організованій автентичній фотозоні.
Щороку в третій четвер травня відзначаються Всесвітній день вишиванки. Саме це свято в 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича – Леся Воронюк. До цього спонукав її друг Ігор Житарюк, який прийшов на пару у вишиванці. Тоді студентка запропонувала одногрупникам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки.
Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня. До нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України. Наразі це свято набуло такої популярності, що українські вишиванки одягають діти, вчителі, політики, артисти, журналісти. Майже кожен третій у своєму гардеробі має це вбрання.
Цього року День вишиванки припав на 18 травня, тож у Броварах усіх охочих запросили відвідати культурно–інноваційну платформу «Теплиця», на базі якої відбулась зустріч-дискусія із майстринями вишивки та бісероплетіння Броварської громади.
Анна Кривошей
Анна Кривошей – відома в Броварах майстриня народної та сучасної вишивки, виступала на заході із презентацією на тему регіонального вишитого вбрання, розповідала про особливості вишивки, про власний досвід та показала всі тонкощі одягання хусток. А розпочала свій виступ пані Анна з цікавої інформації про себе.
«Мало хто знає, що я – росіянка. Я переїхала в Україну і побачила наскільки цікава культура, наскільки розкішні вишивки, бо там (у росії – авт.) я досі такого не бачила. Тому я захопилась і почала вивчати регіональні вишивки», – повідомила Анна Кривошей.
Жінка переїхала в Україну з Санкт–Петербургу в 2008 році, позаяк вийшла заміж за українця. Із того ж року почала вишивати картини на різноманітну тематику, і займалася цим майже 10 років, а у 2016 році, коли перебувала в декреті, захопилась вишивкою одягу. Із того часу вишила не один десяток вбрань.
«Мені здається, всі дівчата під час декрету намагаються щось робити руками, щоб відволіктися. Коли ти 10 років вишиваєш картини, воно тобі просто набридає, і починаєш цікавитися чимось іншим. Так і прийшла до цього», – розповіла пані Анна.
Майстриня не лише вишиває одяг, але і навчає інших, викладаючи курси. Аби пошити одну сорочку, треба працювати 3 місяці. Із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, пані Анна вишила три сорочки та передала їх Захисникам і Захисницям ЗСУ. Найщемливіший момент у цьому процесі, коли військові надсилають майстрині фото в її виробах.
Уляна Фесенко (представляла роботи – донька Надія Кольцова)
Уляна Фесенко – покійна майстриня вишивки, яка прожила 92 роки.
У 32 роки майстриня дуже застудила ноги – прала одяг у гумових чоботах на льоду. Згодом ноги в жінки відмовили. Аби вилікувалася, Улянин чоловік привіз на подвір’я пісок, щоб на сонечку дружина вигрівала собі ноги. Саме тоді жінка зрозуміла, що треба чимось зайнятися і вибір припав на вишивання. Проте коли жінка вилікувалась і знову почала ходити, своє захоплення не залишила.
Уляна Фесенко протягом 60 років життя вишивала рушники, картини, наволочки, сорочки, килими. За словами доньки Надії Тимофіївни, багато вишитих виробів мати дарувала сусідам, рідним, друзям, тож порахувати точну кількість не можна. За словами пані Надії, мати завжди казала, що проживе 100 років, але після загибелі старшого сина материнське серце не витримало – пані Уляна померла майже в 93 роки. Після себе залишила дорогоцінний спадок у вигляді своїх виробів.
Наталія Живушко
Наталія Живушко – майстриня з бісероплетіння, яка створює гердани, кольє, чокери, браслети та інші прикраси з бісеру.
В Україну пані Наталія переїхала в 2014 році з білорусі, адже вийшла заміж за українця. Коли була в декреті за дургою дитиною, зрозуміла, що потрібно заспокоювати свою нервову систему. І знайшла свій спокій у бісероплетінні.
Порахувати всі свої вироби жінка не може, адже їх одразу розбирають друзі, знайомі, а особливо колеги по роботі. Жінка працює вчителькою фізичного виховання в броварському ліцеї №3, тож коли колеги дізнаються про новий виріб, пані Наталя одразу його приносить у ліцей.
«Схеми плетіння спочатку малювала сама, потім почала шукати в Інтернеті, тому що малювання займає багато часу. Часто буває: я роблю виріб до 5 ранку, а в сім встаю і йду на роботу. Чоловік постійно каже, щоб я вже йшла спати, але ж я не можу, треба виріб зробити», – розповідає пані Наталія.
А також згадує, як їй сподобалась українська культура бісероплетіння, коли переїхала до Броварів. Та каже, що мріє поїхати в Крим, де і познайомилась зі своїм чоловіком-українцем.
Зустріч–бесіда пройшла в надзвичайно цікавій та комфортній атмосфері: присутні багато говорили, сміялися, ставили запитання та фотографувалися. Зрозуміло, що в кожному регіоні України є свої традиції вишивання і символізм орнаментів, але незмінно лише одне: вишиванка – це частина генетичного коду українця.
Читайте також:
