Знайомтеся – Микола Вакуленко, 41 рік – начальник 56-ї ДПРЧ м.Бровари, рятувальник із 22-річним стажем. Такі як Микола Павлович на камеру говорити не звикли, вони звикли у вогонь та воду – без зайвих слів, бо головне гасло надзвичайників – запобігти, врятувати, допомогти.
Родом Микола Павлович із с. Тарасівка, що на Броварщині, там живе його родина – батьки, дружина і двоє дітей.
Після 9-го класу Микола Вакуленко у Броварському ПТУ здобув спеціальність автослюсаря з ремонту автомобілів, а потім, за порадою старших друзів, вступив у Черкаський інститут пожежної безпеки. У рятувальники прийшов працювати зовсім юним, проте серйозним і відповідальним, тож одразу його призначили начальником караулу 10-ї ПДПЧ м.Бровари. Потім працював інспектором із питань та планування моніторингу техногенно – природної безпеки, начальником караулу 45-ї ДПЧ смт Калита, заступником начальника 21-ї ДПРЧ і вже 11 років очолює 56-ту ДПРЧ м. Бровари, що на вул. Я. Мудрого – однієї з 11- ти частин, яка віднедавна входить в 6-й ДПРЗ ГУ ДСНС.
Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, Вакуленко був на зміні і спільно зі своїм підлеглим – начальником чергової зміни Володимиром Ярмолюком, помчав гасити пожежу після прильотів ракет у військову частину, що при в’їзді в Бровари. 7 березня поїхав із дому на чергове добове чергування, проте назад повернутися вже не зміг: 8 березня ворог окупував Великодимерську громаду. Відтак майже місяць – до деокурації, жив у Броварах, з рідними міг спілкуватися лише телефоном, а місцевими партизанами передавав їм харчі.
Згодом стало відомо, що 15 березня 2022 р. за 20 м від будинку росіяни вбили Володимира Ярмолюка, коли він повертався з чергування додому у Велику Димерку… Це була велика втрата як для родини рятувальників, так й особисто Миколи Павловича, адже колеги були друзями…
Рятувальник із теплотою згадує перші роки свого професійного становлення та першого наставника – командира відділення Григорія Шевченка, під «крилом» якого і здобував свій перший практичний досвід. Згадує і один із перших виїздів – на ДТП, що трапилося між Требуховим і Гоголевим, де довелося деблокувати з автіаки водія. Чи боявся? Каже, що ні. Бо ця професія точно не для боягузів, а для людей із холодною головою, проте – гарячим серцем.
Серед виїздів, що особливо запам’яталися, – у Бровари на вул. Грушевського, де дівчина на верхньому поверсі намагалася покінчити життя самогубством. Її вдалося врятувати завдяки злагодженим діям: Вакуленко на даху мотузкою страхував колегу, який оперативно спустився до дівчини та запобіг її самогубству.
А минулого року в с.Гоголів під час пожежі підлеглі Вакуленка врятували маленьку дівчинку – винесли її із задимленого приміщення. Із останнього, що запам’ятається не лише особовому складу 56-ї ДПРЧ – гасіння складського приміщення з сантехнікою у с.Гоголів після дронової атаки 7 вересня. Лише дякуючи захисникам, які контролюють українське небо і які попередили, що в напрямку Броварщини летять ракети, рятувальники залишилися живими: вони встигли відійти на безпечну відстань від локації, де гасили пожежу, коли поряд прилетіла ворожа ракета…
«Я не герой, – каже Вакуленко, – а от колеги – так». І пишається своїм колективом – згуртованим та відповідальним – а в підпорядкуванні керівника 56-ї ДПРЧ працює 39 надзвичайників. У їх розпорядженні – дві автоцистерни. Саме їх пожежно – рятувальна частина опікується районом Старого міста та Торгмашем. Микола Вакуленко виїздить разом із черговою групою на всі надзвичайні ситуації, що трапляються протягом робочого дня, і досить часто – вночі. У середньому за добу таких виїздів 2-3. Вдвічі більше – в пожежонебезпечний період – влітку та восени.
Однією з найбільших проблем нині рятувальник називає виїзди на пожежі в нічний час, адже припарковані в дворах автівки все частіше блокують під’їзд до місця виклику. Тож рятувальники змушені працювати справді в надзвичайних умовах, позаяк автівки не мають права чіпати: використовують малогабаритний транспорт, що може протиснутися між машинами, та прокладають магістральні лінії (пожежні рукави) до другої спецавтівки і гідрантів. Проте попри всі складнощі, рятівник на роботу не скаржиться. Навпаки. «Зараз не те, що було 20 років тому: автівки обладнані всім необхідним для надання допомоги, у рятувальників спецодяг вже не брезентовий, а з матеріалів, що витримують високу температуру, вологу, механічні навантаження й небезпечні речовини», – каже Микола Павлович.
Чи любить Вакуленко те, що робить? Беззаперечно. Каже, що народжується щораз заново, коли рятують людей. Мабуть, ця незрима любов до професії передається й оточуючим та рідним рятувальника, адже в ДСНСники пішов і його молодший брат Дмитро.
17 вересня в Україні відзначали День рятівника. Щиро дякуємо всім надзвичайникам за вибір професії і щоденний подвиг, який ви називаєте простим словом «робота».
Читайте також
- Жінки-фермерки з українського села матимуть шанс на гранти для зростання бізнесу: ключові деталі
- У броварському ліцеї №7 рятувальники відкрили «Клас безпеки»
Скандал із електронними щоденниками: чи перетворять батьків на платних контролерів успішності дітей
- На одного суддю – понад…1000 справ: у Броварському суді катастрофічно бракує служителів Феміди
- У Княжичах з’явиться новий спортивний майданчик за майже 1,5 млн грн
