Уявіть: ви заходите в школу за дитиною, а натомість отримуєте повідомлення про платний доступ до її розкладу та оцінок. Саме така ситуація обурила тисячі українських батьків на початку навчального року. Електронні щоденники, які мали спростити життя сім’ям, раптом стали джерелом конфлікту між державою, школами та приватними компаніями. Батьки скаржаться на несподівані платежі, депутати рахують мільярди потенційного прибутку, а освітні чиновники закликають до безплатних альтернатив. Про це розповідає «Трибуна-Бровари» з посиланням на матеріал OBOZ.UA та заяву освітньої омбудсменки Надії Лещик.
Цей скандал не просто про дрібні суми – він торкається ключових питань цифровізації освіти в Україні. Як електронні інструменти, що мали стати помічниками, перетворилися на комерційний продукт? Чому держава не може забезпечити безплатний доступ для всіх? І що робити батькам прямо зараз, щоб уникнути зайвих витрат? Розберемо все по кроках, спираючись на факти та думки експертів.
Від паперових зошитів до цифрових платформ: еволюція шкільного щоденника
Ще п’ять років тому шкільний щоденник асоціювався з запахом свіжого паперу та малюнками улюблених героїв на обкладинці. Ціна такого зошита – як у товстого 96-сторінкового блокнота – не викликала питань. Діти обирали моделі з акторами чи музикантами, що хоч якось пом’якшувало гіркоту від показу оцінок батькам. Або від нотаток учителів, які іноді ставали справжнім компроматом.
Пандемія COVID-19 прискорила зміни. Школи перейшли на електронні щоденники спочатку як на експеримент, а з 2022 року – масово. Ці платформи еволюціонували від простого відображення розкладу та балів до повноцінних інструментів: чати для спілкування, онлайн-консультації, навчальні модулі. Тепер це не щоденник, а екосистема, де вчителі ведуть цифровий журнал, а батьки стежать за прогресом дитини в реальному часі.
Переваги очевидні: менше паперу, миттєві сповіщення про пропуски уроків, аналітика успішності. Для вчителів – автоматизація рутини, для учнів – доступ до матеріалів із будь-якого пристрою. Але за цією зручністю стоїть робота десятків фахівців: програмістів, дизайнерів, аналітиків. В Україні з’явилося близько 15 компаній-розробників, які конкурують за місце на ринку. Їхня головна мета – державні тендери, подібно до видавництв підручників.
Тендери як ключ до шкільних бюджетів: хто платить і за що
Успіх у тендері означає повну оплату від держави. Школа на батьківських зборах голосує за платформу, а кошти йдуть із місцевого бюджету. Для учнів, батьків і вчителів сервіс безплатний – базові функції доступні всім. Це справедлива модель: держава інвестує в освіту, а компанії отримують стабільний дохід.
Але не все так гладко. Близько 3,5 мільйона учнів повернулися до шкіл цього року. Якщо кожна сім’я отримає доступ до платформи, то річний обсяг платежів міг би сягнути мільярдів гривень. Голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев оцінив потенційний прибуток однієї компанії у 2,2 мільярда гривень на рік – за умови щомісячної плати 48,99 гривні з кожного з батьків. Звісно, це максимум: не всі встановлюють додаток. Та й додатків таких декілька. Реальний обсяг для однієї платформи – ближче до 1-1,5 мільярда гривень, але й цього вистачить, щоб обуритися.
Компанії виправдовуються: платежі йдуть на підтримку серверів, оновлення та нові функції. Школи рекомендують конкретні платформи, як-от «Єдина школа», бо вони інтегруються з районними системами. Але батьки часто плутають базові послуги з преміум-опціями. Оцінки та розклад – безплатні, а от додаткові «фішки» – за гроші.
Геолокація як платний «бонус»: де межа між контролем і комерцією
Скандал спалахнув на початку вересня з платформою «Єдина школа». Батьки помітили: після тижня безплатного пробного періоду доступ для них – 48,99 гривні на місяць.
Діти користуються без обмежень, але дорослі мусять платити. Сума невелика, але принцип обурює: чому за нагляд за власною дитиною додаткова плата?
Обурення поширилося соцмережами. Батьки ділилися скріншотами, скаржачись на «приховані платежі». Освітня омбудсменка Надія Лещик одразу відреагувала:
«Не платіть! – закликала вона батьків. – Оплата має здійснюватися коштом місцевих бюджетів. Договори між громадами та приватними електронними щоденниками щодо оплати послуг укладені. Оплата здійснюється. Тому питання – чи мали право встановлювати додаткову плату для батьків? Будемо з’ясовувати це питання».
Компанія «Єдина школа» швидко відреагувала:
«Усі умови користування системою для шкіл, педагогів і дітей залишаються незмінними. Для батьків: ви можете безплатно користуватися браузерною версією програми або ж переглядати оцінки у версії дитини без додаткової оплати».
Але що ховається за платними опціями? Переважно геолокація – функція, яка відстежує місцезнаходження дитини через смартфон. Завучка київського ліцею №128 Олена Ткач пояснює для журналістів:
«У нас електронний щоденник «Єдина школа», районне управління освіти рекомендувало. Деякі батьки, напевно, не зовсім розібралися. Якщо оцінки, розклад – це одне, а якщо хочуть геолокацію, щоб відстежувати, де дитина – то це інше. За це вже додаткова плата. А так усе чудово».
Геолокація справді корисна для турботливих батьків: сповіщення про прибуття до школи чи відхід додому. Але чи пов’язана вона з навчанням? Багато хто сумнівається. Це більше інструмент контролю, ніж освіти. І ось питання: чи повинна школа просувати комерційні «жучки», коли базовий моніторинг – обов’язок держави?
Державна альтернатива: сервіс «Мрія» як рятівний круг
На тлі скандалу чиновники нагадали про безплатний державний варіант. Освітня омбудсменка Надія Лещик та міністр цифрової трансформації Михайло Федоров порадили перейти на «Мрію» – платформу з вбудованим електронним журналом і щоденником. Вона існує з початку цифровізації, інтегрується з «Дією» і не вимагає платежів.
Директор школи з 35-річним стажем Олег Сайко ділиться думками з журналістами:
«У нас від самого початку була «Мрія», як тільки почали з’являтися електронні щоденники. А держава має бути напоготові: якщо вона програє конкурентну боротьбу комерційним компаніям, значить, щось не так, треба щось виправити. Можемо ж – он яку «Дію» зробили, весь світ дивується! Ринок усе розставить по місцях. Хто захоче – купуватиме додаткові, платні послуги. Хоча я не зрозумію, до чого геолокація до навчання. Дитині «жучок» за бажання можна і так поставити».
«Мрія» справді вражає: безпечна, масштабована, з фокусом на освіту. Вона показує як держава може конкурувати з приватниками. Але конкуренція корисна – змушує покращувати сервіси. Поки що батьківські чати киплять від порад: видаляти додатки, переходити на веб-версії, писати скарги в МОН.
Що робити батькам: практичні кроки без зайвих витрат
Скандал триває, але ви можете діяти вже сьогодні. Ось ключові рекомендації:
- використовуйте державний сервіс «Мрія» для базового доступу до оцінок і розкладу;
- перевіряйте умови перед реєстрацією – шукайте позначки про платні опції;
- користуйтеся браузерною версією додатків, де платежі не потрібні;
- пишіть офіційні запити до школи чи МОН, якщо бачите примус до платежів;
- обговорюйте на батьківських зборах: голосування за платформи має бути прозорим.
Цей конфлікт – сигнал для реформ. Цифрова освіта в Україні розвивається стрімко, але без чітких правил ризикує стати джерелом сварок. Батьки заслуговують на безплатний інструмент, школи – на надійні платформи, а компанії – на чесну конкуренцію. Сподіваємося, омбудсменка розбереться, а держава посилить «Мрію». Тоді щоденники знову стануть помічниками, а не рахунками.
ФОТО – Андрій Захарченко
Читайте також:
