10 грудня у Броварах відбулася друга конференція надихаючих ідей L.E.D. Bro. Попри непогоду, п’ятеро талановитих спікерів і спікерок таки прийшли поділитися цікавим життєвим досвідом із присутніми.
Нагадаємо: L.E.D. — light, encouragment, direction — саме так організатори проекту розшифровують його назву. Із англійської це, відповідно, — світло, заохочення і спрямування. Метою ініціативи, за словами її засновника й місцевого активіста Олександра Плахова, було зібрати талановитих броварчан, аби вони поділилися з іншими світлом своїх ідей.
Уже за традицією конференція надихаючих ідей зібрала п’ятьох спікерів і спікерок, які упродовж двох годин розповідали присутнім про власну філософію життя. “Трибуна-Бровари” ділиться найцікавішим із їхніх промов, якщо ви раптом все пропустили.
МАКСИМ ЗАБАШТАНСЬКИЙ (євангеліст Hip-Hop культури; людина з безліччю ідей та бажанням себе клонувати (хоча б 2 рази); засновник та керівник студії танцю “Maxi Dance School”): “Танцюю. Щасливий!”
Максим почав танцювати лише у 20 років, однак це не завадило йому швидко захопитися цим видом мистецтва настільки, аби навіть заснувати власну студію. Свою промову євангеліст Hip-Hop культури присвятив саме останній. “Небагато людей здогадуються, що Hip-Hop — це взагалі культура. Насправді ж Hip-Hop включає чотири напрями: графіті, діджеїнг, Mc (cкор. з англ. Master of Ceremonies — ведучий/а заходів, церемоній) та танець“, — відразу зазначив Максим. Він також розповів про чотири стовпи Hip-Hop: peace, love, unity, respect (мир, любов, єдність та повага). Саме ці засади виражаються і в зовнішньому вигляді представників/ць цієї культури. Вони надають перевагу вільному яскравому одягу, багато жестикулюють, добре володіють своїм тілом.
Через власний досвід спілкування з батьками щодо мистецтва Hip-Hop частину своє промови Максим присвітив і тому, наскільки заняття цим видом танцю може вплинути на життя дитини. “Батьки часто негативно ставляться до Hip-Hop, тому що не знають, що це ціла культура, бачать лише поодиноких виконавців на Хрещатику, наприклад, і в них уже формується погане уявлення про цей стиль”, — розповідає спікер. Натомість із власного досвіду Максим Забаштанський переконаний: заняття Hip-Hop — чудова можливість для дитячого самовираження. “У школі в дитини мало можливостей самовиразитися, їй у цьому мають допомагати гуртки, різноманітна активність. Бо те, що дарує емоції, дарує і щастя”, — вважає спікер.
Максим Забаштанський запевняє: заняття Hip-Hop будуть корисні для всіх. Він сам бачить, як горять очі в дорослих, коли вони наважуються прийти і спробувати. “Hip-Hop розвиває гнучкість не лише тіла, але й розуму. Адже справжня майстерність проявляється тоді, коли людина не просто виконує завчені рухи, а, знаючи базу, імпровізує під настрій і ритм”, — розповідає євангеліст Hip-Hop. Він також на власному досвіді демонструє, що почати ніколи не пізно. Адже сам почав танцювати лише після 20-ти, а тепер займається цим професійно та успішно навчає інших. “Із роками динаміка нашого життя спадає, а з нею спадає і його насиченість через брак емоцій. Для того, щоб ця динаміка завжди була високою, захоплюйтеся чимось, даруйте собі емоції”, — радить Максим наостанок .
ОЛЬГА РОМАНЕНКО (кандидатка економічних наук, доцентка кафедри фінансового аналізу та аудиту у КНТЕУ, лауреатка Премії Президента для молодих вчених, авторка ідеї та редакторка книги за участю нобелівського лауреата з економіки): “Не ІТ єдиним, або Чого не замінять роботи”
Ольга Романенко своїми дослідженнями та книгами намагається розвіяти міф, що побутує в український економічній сфері і відповідно до якого метою підприємницької діяльності є тільки прибуток. На її думку, такий підхід не сприяє, а лише загальмовує розвиток. «Ми виховали ціле покоління менеджерів, які робили все виключно заради прибутку. Тим часом у розвинених країнах рушійною силою підприємницької діяльності вважаються людські фактори», — зауважила спікерка.
Після цієї знакової події Ольга зрозуміла, як важливо згуртовувати біля себе людей і вміти зав’язувати контакти. Наостанок вона наголосила: “Найголовніше, що роботи ніколи не зможуть замінити — це людське серце. Роботи ніколи не зможуть любити. І нам дуже важливо слідкувати, аби самим не перетворитися на роботів і вберегти свою любов”.
ПИЛИП ДУХЛІЙ (фрілансер №1 в Україні, співзасновник BroBots): “5 вершин та 4 кризи вашого життя”
Пилип Духлій у своїй промові поділився з присутніми концепцією власного життя та розвитку. Після одного з переламних етапів під час Революції Гідності він почав замислюватися над своїм життям, шукати ті концепції, у які хотів би вірити. Зрештою, кілька місяців тому Пилип натрапив на теорію П’яти вершин психотерапевта Володимира Карікаша. Відповідно до неї людське життя має 5 стадій: син/дочка, чоловік/жінка, чоловік/дружина або батько/мати, людина та частина світу. Кожна з вершин має свої екзистенційні питання та характеризується певними рисами.
- Син (чий/чия?) — це стадія певної залежності, криза цього періоду проявляється у втраті опікуна/ки. Якщо кризу пройдено успішно, людина стає самодостатньою, якщо кризу не пережито — залежність лишається.
- Чоловік/жінка (із ким я?) — на цій вершині ми починаємо жити для себе, однак разом зі свободою з’являється і відповідальність. Якщо кризу цього періоду пережито, людина навчається незалежності у стосунках, якщо не пережито — її подальші відносини можуть стати взаємотоксичними.
- Чоловік/дружина або батько/мати (для кого я?) — на цій вершині ми більше віддаємо, аніж беремо. Тут криза полягає у відчутті потрібності або ж відчуженні.
- Людина (що після мене) — вершина, на якій ми усвідомлюємо, що проблеми суспільства — це й наші проблеми також. На цьому етапі життя ми віддаємо найбільше, прагнучи лишити після себе слід.
- Частина світу — це, власне, завершальний етап людського буття, наш відхід за межу вічності, що позначається або розчаруваннями, або досягненнями.
Для Пилипа пережити чотири кризи і дійти до п’ятої вершини з почуттям виконаного обов’язку — мета життя. Саме тому він займається соціальними ініціативами, самоосвітою тощо. Свою промову спікер завершив словами Леонардо да Вінчі: “Коли я думав, що вчився жити, я вчився помирати”.
ІННА БОРЗИЛО (активістка, виконавча директорка громадської організації NGO Centre UA, ведуча телепередачі «Складна розмова» на UA:Перший): “Латати чи будувати?”
Промова Інни Борзило була присвячена громадянському суспільству та обов’язку кожної людини як громадянина/ки. За словами спікерки, саме Революція Гідності дала українцям/кам не бачені раніше можливості. “Після подібних революцій громадянське суспільство починає жерти протеїн і качатися, аби не втратити шанс змінити країну”, — розповідає пані Інна.
Із моменту закінчення Революції й по сьогодні вона була на передовій реформування. “Точкові перемоги реформ, які ми спостерігали на початку, виявилися гальмом для системних змін. Тоді ми почали аналізувати, чому в нас так, поки іншим країнам вдалося”, — розповідає пані Інна. Виявилося, що важливо не лише те, хто і які рішення ухвалюють, але й те, як це відбувається. В українському парламенті з початку його роботи було зареєстровано більше восьми тисяч законопроектів, такі тонни документації фахівці називають “законодавчим фастфудом”. “Цей підхід виключає змагання ідей, концепцій та розуміння, яка кінцева зміна буде в житті кожного з нас“, — стверджує Інна Борзило.
На думку спікерки й активістки, лишити відчиненими вікна можливостей, що з’явилися після Революції Гідності, нам допоможуть уміння згуртовуватися, а також ініціативність. Інна Борзило переконана, що саме об’єднання навколо спільних проблем, робота на їхнім вирішення попри різнобіжності в поглядах, випрацювання консенсусу — найефективніший механізм змін. Окрім цього, наголошує спікерка, потрібно ставати суб’єктами змін. “Відповіді будуть не з першого разу, вам будуть не дуже раді, але якщо не добиватися, зміни не прийдуть. Треба жити за принципом: “нічого для нас без нас”. Кожне рішення, що на нас впливає, має бути прийняте за участі людей, яких воно стосується”, — закликає пані Інна.
МИКОЛА РОМАНЮК (керівник, лідер громади, викладач, промовець): “Наш час потребує нових лідерів. Як вони виростають?”
Миколу Романюка не можна зарахувати до типових харизматичних лідерів, його живинкою стали інтелект та стратегія. У школі він був типовим “заучкою”, однак це відіграло одну з найважливіших ролей у його подальшому становленню як лідера. Такі, здавалося б, нудні виступи на уроках літератури допомогли спікерові ще малим виробити у собі здібність чітко висловлювати власну думку й комунікувати. Коли ж батько Миколи змусив його вчити німецьку, він спочатку не дуже цьому зрадів, але вже доросли усвідомив, що саме знання мови допомогло йому пізнати велику частину світу. Із власного життєвого досвіду Микола Романюк сформулював три риси, що формують лідера/ку:
- постійне навчання
- прийняття викликів
- прислухання до порад наставників/ць
Правдивим лідерством Микола вважає те, що полягає в допомозі іншим. “Важливо, аби ви були корисні іншим, аби люди навколо вас теж навчалися”, — наголошує спікер і додає: “А коли вам самим зустрічаються кращі в чомусь люди, чіпляйтеся за них і безсоромно навчайтеся самі”. Микола також запевняє, що для лідерства необхідно позбуватися страхів. Таких як: страх конкуренції, неспроможності чи самотності. Перший долається розумінням лідерства як і навчання інших, другий — просто кроком уперед, а третій — інвестуванням у стосунки з командою.
Торкнувся спікер і теми своєрідної “унікальності” українців/ок. Це риси, що, на думку спікера, заважають нам розвиватися, а саме:
- кумовство — своєрідна “зрада” власним принципам заради якихось досягнень
- гетьманство — розладнаність у колективі найчастіше спричинена там, що майже в кожному українцеві сидить гетьман
- панібратсво — неповага до часу, майна, сил іншої людини
- хай-так — занижений поріг якості
- хата скраю — уникання проблеми, очікування на месію, котрий/а всіх урятує
- понти
Однак коренем псування лідерів/ок в українському суспільстві Микола вважає владолюство, марнославність та гординю. “Людина, яка отримала владу, починає подобатися собі такою, що керує. Влада зазвичай призводить і до бажання слави, а де слава, там часто й гординя — вірус, що не лікується”, — застерігає спікер.
Убезпечити себе від цих “вірусів”, на думку Миколи, можливо, якщо:
- слідувати прикладу лідера-слуги (навчати інших під власних керівництвом, допомагати їм)
- бути вразливим (не триматися за своє місце, не боятися конкуренції)
- бути відкритим до критики (сприймати зауваження навіть підлеглих і робити з цього відповідні висновки)
Авторка світлин — Катерина Мамайсур-Негода
