Бабич Артем Анатолійович (30.05.1990 – 31.03.2025)
Важко і боляче бути на прощаннях із загиблими земляками. А їх не меншає, адже війна триває. Вона забирає в українців найрідніших – чоловіків/дружин, батьків/матерів, братів/сестер. Броварець Артем Бабич не дожив до свого 35- річчя рівно два місяці – його вбила росія за те, що він хотів жити на своїй, українській землі, говорити рідною мовою.
…На майдані Свободи в Броварах був нескінченний потік болю і сліз: на прощання з полеглим прийшли рідні, друзі, побратими, знайомі і незнайомі містяни. Мама, брат та дружина побивалися над тілом загиблого, адже ніколи вже не побачать свого найріднішого і найкращого…
Артем народився в Броварах, навчався в школі (ліцеї) №2, вивчився на кухаря. Коли в Україну прийшла війна, яку в 2014 р. назвали АТО, молодий хлопець пішов на фронт. Після демобілізації долучився до місцевого ТРО, а коли почалося повномасштабне вторгнення росії, разом із побратимами 136-го батальйону першим став на захист Броварів та Броварщини. Зі своїм батальйоном сержант, командир стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 136-го батальйону Артем Бабич був в Куп’янському районі, що на Харківщині, до останнього…
«Беня» був один із найвмотивованіших бійців, – розповів журналістам «Трибуни» командир роти, заступник комбата 136-го батальйону Вадим Мутило ( «Відень»). – Артем довгий час був командиром відділення, потім його призначили командиром взводу. Він заочно навчався і ось мав отримати звання офіцера… Він із тих, хто завжди підставляв побратимам плече і ніколи не відмовлявся йти на найскладніші завдання».
Із того, що відомо, командир взводу Артем Бабич під час виконання бойового завдання разом із побратимом прийняв бій, під час якого Захисники отримали осколкові поранення ніг, «Беня» – обох…
Під час прощання командир роти «Відень» зазначив, що Україна втратила справжнього патріота, воїна, щиру людину.
У прощальному слові побратими наголосили, що «Беня» був тим бійцем, на яких тримається фронт – справжнім побратимом, прикладом для всіх воїнів, золотою людиною.
Говорили військові і про значний вклад піхотинців задля мирного життя та закликали присутніх пам’ятати, якою ціною даються сонячні мирні дні.
Був…Це страшне слово «БУВ»…
Легких Вам хмаринок, Артеме Анатолійовичу.
Вічна пам’ять, слава і честь, щирі співчуття рідним та близьким загиблого Захисника.
Нагороди та відзнаки:
- Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест»;
- Медаль «Незламним героям російсько-української війни»;
- Відзнака 114 ОБр ТрО «Захистимо свій дім – захистимо Україну»;
- Подяки від командування військових підрозділів за розумну ініціативу, рішучість, витримку та професіоналізм, особисту мужність і самовідданість у справі захисту суверенитету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службових обов’язків під час ведення бойових дій;
- Подяки Департаменту соціального захисту Київської обласної військової адміністрації, Броварської районної державної адміністрації, Броварського міського голови, Русанівського старостинського округу.
Меморіальна дошка
У квітні 2026 року в Броварах на Торгмаші відкрили пам’ятну меморіальну дошку на будинку, де жив Артем Бабич – Захисник, який поліг у бою, обороняючи Батьківщину.
Зокрема меморіальну дошку відкрили на вул. Олімпійська, 7.
Вічна пам’ять і шана Захисникові.
Відео прощання із Захисником дивіться у Telegram та Facebook.
Інформація уточнюється та доповнюється.
