Ольоленко Артем Миколайович (02.12.1991 – 06.03.2025)
2 грудня 2024 р. Артему виповнилося 33 роки, а через три місяці – 6 березня 2025 р., його, молодого, сильного, доброго, розумного вбила росія, бо він просто хотів вільно жити на своїй землі разом із дружиною та двома маленькими діточками – 8-річним синочком і 6-річною донечкою, говорити рідною мовою.
Як розповіла кума сім’ї Ольоленків Ірина, Артем родом із Києва. 8 років тому одружився на броварчанці і сім’я мешкала в нашому місті. Тут і народилися двоє діток. Молодий чоловік працював у Броварах водієм на різних фірмах, захоплювався футболом, мріяв для своєї сім’ї придбати окреме житло. Та всі плани зруйнувала війна.
Артем пішов на війну по мобілізації влітку 2024 року.
«Кум був дуже доброю, щирою, світлою і позитивною людиною, завжди посміхався», – згадує пані Ірина.
Солдат, оператор взводу безпілотних авіаційних комплексів роти вогневої підтримки Артем Ольоленко загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Степове Запорізької області.
Без люблячого чоловіка, батька, сина, брата залишились дружина, синочок і донька, мама, вітчим і сестра.
Разом із рідними та присутніми на прощанні, за загиблим бійцем плакала і природа…
Царство небесне і вічний спокій Артемовій душі.
Нагороди та відзнаки:
- Медаль «Ветеран війни»
Відео прощання із Захисником дивіться у Telegram та Facebook.
Інформація уточнюється та доповнюється.
