Дяченко Олександр Іванович (22.03.73 – 21.10.2026)
Олександр Іванович Дяченко родом із с. Квітневого. Навчався у Броварах у школі № 6. Після строкової служби в армії, де служив артилеристом, пішов працювати столяром на Броварський алюмінієвий завод.
«Він був дуже працьовитою, чесною і добросовісною людиною. Усім допомагав, хто попросить. Із дерева все вмів робити, дуже йому подобалось з деревом працювати», — розповіли родичі загиблого.
Після років праці на заводі Олександр Іванович влаштувався оператором на «Асканію-Флора», де також заслужив повагу колег за працьовитість і добру вдачу. Проте з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став до зброї і долучився до ЗСУ.
«Саша був великим патріотом України. Вперше став до захисту України у 2014 році, був у ТРО. У 2022 відразу пішов воювати. Двічі отримував важкі поранення, але щоразу повертався на передову. Казав: “Як там мої побратими без мене? Я не можу їх лишити”», — згадують родичі.
У ЗСУ Олександр Дяченко служив старшим солдатом, механіком-водієм самохідного артилерійського взводу. На превеликий жаль, загинув 21 жовтня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі н. п. Адріанівка Запорізької області.
«Вночі вони їхали на передислокацію, по хлопців, по техніку… Лишалося 2 кілометри, як у їхню машину влучив снаряд…» — зі сльозами на очах розповіла невістка про останні миті життя Захисника.
Поховали Олександра Дяченка на місцевому кладовищі села Квітневе, де поховані його батьки та старший брат. Захиснику назавжди залишиться 53 роки.
У нього залишилися дружина, двоє доньок та сестра-двійняшка.
Щирі співчуття рідним та близьким Олександра Івановича. Вічна пам’ять і слава Захиснику України!
Відео прощання із Захисником дивіться у Telegram та Facebook.
Інформація уточнюється та доповнюється.