Сьогодні, 21 листопада, Україна відзначає День Гідності та Свободи. Цього дня, рівно 5 років тому, почався Євормайдан, який кардинально змінив свідомість нашого народу.
І я повстав. Душа спитала – доки?!
Втопили край у підлості і злі.
І я сказав: чужинці, дайте спокій,
Не сійте зради на моїй землі.
Уже і так насіяно. Вродило.
Вже не бере ні плуг, ані коса.
А ми ще є, І то найбільше диво,
Що цей народ іще раз воскреса.
Ліна Костенко, «Берестечко».
***
Було нам важко і було нам зле,
І західно, і східно,
Було безвихідно, Але
нам не було негідно.
Ліна Костенко
***
Господи, гніву пречистого
благаю – не май за зле.
Де не стоятиму – вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Вірою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати родила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене од біди вберегти.
Василь Стус
***
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Оксана Максимишин-Корабель
***
А сотню вже зустріли небеса
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав.
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду — сотник, молодий, вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній сивий-сивий…
І рани їхні вже їм не болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
Людмила Максимлюк
***
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.
І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.
Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!
Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:
— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.
Ліна Костенко
***
- Як умру, то поховайте
- Мене на могилі
- Серед степу широкого
- На Вкраїні милій,
- Щоб лани широкополі,
- І Дніпро, і кручі
- Було видно, було чути,
- Як реве ревучий.
- Як понесе з України
- У синєє море
- Кров ворожу… отойді я
- І лани і гори —
- Все покину, і полину
- До самого Бога
- Молитися… а до того
- Я не знаю Бога.
- Поховайте та вставайте,
- Кайдани порвіте
- І вражою злою кров’ю
- Волю окропіте.
- І мене в сем’ї великій,
- В сем’ї вольній, новій,
- Не забудьте пом’янути
- Незлим тихим словом.
Тарас Шевченко
Про те, як Євромайдан відбувався в Броварах, можна прочитати в українській Вікіпедії у статті «Євромайдан у регіонах України» у розділі «Бровари», де описано події, що відбувалися в нашому місті під час Революції Гідності від 7 грудня 2013 року, коли у Броварах оголосили про створення Штабу народного супротиву, до 24 лютого 2014 року, коли Янукович вже самоусунувся, і стара влада «посипалась», даючи людям шанс і надію на зміни як у державі, так і в місті.
Про броварчанку Антоніну Дворянець, яка загинула від рук «беркутівців» на Майдані 18 лютого 2014 року, можна прочитати за ЦИМ посиланням.
Враження, думки та прогнози броварчан, які побували на Євромайдані в Києві, можна дізнатися ТУТ.