Дмитро Чепурний − поет із Броварів, репресований радянською владою

Pinterest LinkedIn Tumblr +

Марія ОвдієнкоАвторка – броварська краєзнавиця і мовознавиця, дисидентка, почесна громадянка міста Бровари Марія Овдієнко

Редакція сайту може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану в розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги».

12 (25) листопада 1908 року в містечку Броварі народився Дмитро Іванович Чепурний − український поет, секретар драматургічного відділення Спілки письменників України, який потрапив у жорна сталінських репресій і поклав голову в московських землях, відбуваючи покарання в тамтешніх таборах.

Нещодавно минуло 112 років від дня його народження. Нехай його душа в далеких засвітах почує тепло наших душ, нехай у ній відгукнеться глибоке співчуття його трагічній долі, нехай вона зігріється щирою земляцькою любов’ю і розумінням глибини трагедії творчої особистості на тлі трагедії українського народу.

Інформація з перших вуст

Моє зацікавлення Дмитром Чепурним почалося в 1980-х роках, коли я прийшла в Броварську середню школу № 3 викладати українську мову та літературу. Організувала гурток вивчення творчості Дмитра Чепурного. На засіданнях гуртка ми з учнями читали його поезію, вивчали біографію.

Урок про Чепурного

Середня школа № 3. Заняття літературного гуртка. Вивчаємо творчість Дмитра Чепурного. Біля дошки Іра Строй. Керівник гуртка – Марія Овдієнко. Фото – Андрій Козак, грудень 1981 року.

Урок про Чепурного

Оскільки архіви тоді були закриті, ми з дітьми зустрічалися з сестрою Дмитра Івановича. Вона розповідала, що брат жив і працював у Києві. Її дитяча пам’ять зберегла картини приїзду брата з друзями-письменниками на гостини до батьків у вихідні. Молодих письменників захоплювала й надихала природа Броварів, зачарував броварський ліс. Вони зверталися до керівництва Спілки письменників із пропозицією збудувати в Броварях будинок творчості для членів СПУ. Як відомо, пізніше такий будинок було відкрито, але не в Броварях, а в Ірпені.

Читайте також: «Якби не АТО, як письменник я б не відбувся», – Артем Попик. ВІДЕО

Особливо запам’ятали ми розповідь про те, як письменники від’їздили з Броварів. Вони виходили з хати Чепурних, ставали на порозі, на місточку й на землі біля місточка, і співали. Їхній спів був злагоджений, молоді голоси сильні. Павло Тичина ставав обличчям до них і диригував. Діти Чепурних слухали й не могли надивуватися зі співу і з диригентства Тичини. Адже такого їм ще ніколи не доводилося бачити.

Наслідком тодішньої роботи цього гуртка стало відкриття за моїм домаганням перед Броварською міськрадою меморіальної дошки, присвяченої Дмитру Чепурному, на будівлі СШ № 3, а також найменування вулиці, де жила родина Чепурних, іменем репресованого поета-земляка.

Чепурний

Стара меморіальна табличка Дмитру Чепурному на школі № 3, яка була знищена під час ремонту

Пошук документів у архіві СБУ

На початку осені 2020 року я звернулася з листом до директора архіву СБУ Андрія Когута, в якому просила надіслати мені електронну версію справи нашого репресованого земляка Дмитра Чепурного. Невдовзі отримала відповідь, що справа Д. І. Чепурного перебуває в архіві СБУ (мені пощастило, адже так буває не завжди) і що директор уже передав її до технічного відділу для копіювання.

Чепурний

Обкладинка справи Дмитра Чепурного

Через місяць мені надійшло повідомлення з архіву СБУ із зазначенням, на якому ресурсі я можу скачати електронну версію справи Дмитра Чепурного. Моя щира вдячність директору архіву СБУ Андрію Когуту і працівникам технічного відділу. Отож, шановні читачі, пройдемо слідами страдницької долі репресованого поета з Броварів Дмитра Чепурного.

Арешт і перші допити

Дмитро Чепурний, якому на час арешту було 28 із половиною років, потрапив у смертельну машину великого терору. Він ступив на свою смертну дорогу, яка, за офіційним повідомленням, тяглася 7 років, до 1944 року. Щоправда, я й досі не вірю офіційним даним, яких я не бачила своїми очима. Та про це потім.

У постанові оперуповноваженого 4-го відділу УДБ НКВС УРСР Гольдмана від 22 квітня 1937 року (день арешту) зазначено, що Дмитро Чепурний був кандидатом у члени Спілки радянських письменників, але в 1936 році його виключено за п’янство. Його звинувачували в злочинах, передбачених ст. ст. 54-8, 64-11 КК УРСР: активна участь в українській націонал-фашистській терористичній організації. Гольдман вважав, що перебування Д. Чепурного на свободі може позначитися на веденні слідства, тому постановив: обрати мірою припинення способів ухиляння від суду і слідства по відношенню до обвинувачуваного Чепурного Д. І. утримання під вартою в тюрподі НКВС УРСР.

Читайте також: Спростовуємо неправду про назви вулиць і пам’ятні знаки Броварів. ДЕТАЛЬНО

23 квітня 1937 року було заповнено «Анкету заарештованого», з якої дізнаємося цікаві деталі з життя поета. Насамперед, тут зазначено київську адресу, за якою жив Чепурний: Троїцький провулок, буд. 4, кв. 7. Це центральна частина Києва. Соціальний стан заарештованого − член артілі «Союзпенька». Так називалося броварське підприємство з виробництва вірьовок, де працював батько поета. У графі «Професія і спеціальність» записано: письменник, місце служби − Спілка письменників, посада − секретар драматургічної секції. В анкеті зазначено, що заарештований мав вищу освіту − закінчив Київський ІНО (як тоді казали КІНО − Київський інститут народної освіти. Тепер це Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Чепурний

Анкета заарештованого Дмитра Чепурного

Зазначено номери паспорта і тимчасового посвідчення члена ВЛКСМ, куди він вступив у 1926 році, тобто у 18 років. Отже, навчаючись у школі на Ярмалковищі (так тоді називали нинішню ЗОШ № 3), Дмитро Чепурний не був комсомольцем.

Читайте також: Вулицю Ольги Гасин хочуть перейменувати на честь Федора Шпига

Дуже цікаві для нас і скупі відомості про родину. Ми зовсім нічого не знаємо про особисте життя репресованого земляка. Лише з цієї анкети дізнаємося, що на час арешту він був розлучений. В анкеті не названо батьків поета, зате перелічено його братів і сестер: брат Чепурний Іван Іванович працює в вірьовочній артілі, брат Василь навчається в броварській школі (очевидно, та сама, у якій учився Дмитро), сестри Галя і Сеня − також школярки, сестра Варя працює в хімартілі Броварів.

Насамкінець зазначено, що його утримують під арештом у спецтюрмі НКВС.

27 квітня 1937 року оперуповноважений 4-го відділу молодший лейтенант держбезпеки Самофалов провів допит Дмитра Чепурного. З протоколу допиту дізнаємося ще одну деталь із життя Дмитра Івановича − він лейтенант запасу, отже, напевне, відслужив в армії. Суть допиту:

Питання: Звинувачений Чепурний, ви заарештовані за активну контрреволюційну діяльність. Чи визнаєте ви себе винним у цьому?

Відповідь: Ні, винним себе в контрреволюційній діяльності не визнаю.

Питання: Управлінню Держбезпеки відомо, що ви були пов’язані з рядом заарештованих активних учасників націонал-фашистської організації. Назвіть цих осіб.

Відповідь: З числа моїх особистих знайомих заарештовані за контрреволюційну діяльність Пронь, Коваленко, Щупак, Ярошенко, Мороз, Саченко, Мельник. Найбільш близькі відносини в мене були з Пронем і Коваленком. Усіх цих осіб як учасників націонал-фашистської організації я не знаю.

Питання: Управлінню Держбезпеки відомо, що ви були пов’язані з рядом активних контрреволюційних елементів, які перебували на свободі до дня вашого арешту. Назвіть прізвища цих осіб.

Відповідь: Мені відомі як особи з антирадянськими настроями такі: Фомін, Герасименко, Семиволос.

Питання: З ким у вас до арешту були дружні відносини?

Відповідь: У мене були близькі відносини з Шияном, Ватулею.

Оце, власне, і весь протокол першого допиту.

Чепурний

Перший протокол допиту в справі

Нібито зізнання Дмитра Чепурного

На 12-ий день після цього допиту той же молодший лейтенант держбезпеки Самохвалов провів наступний допит.

Питання: Матеріалами слідства ви викриті в належності до української націонал-фашистської організації. Слідство пропонує вам дати щирі й правдиві показання по цьому питанню.

Відповідь: Я визнаю свою вину в тому, що я належав до активного українського націонал-фашистського підпілля, що діяло і діє зараз серед літературних працівників у Києві.

Питання: Ким ви були втягнуті в це контрреволюційне фашистське підпілля?

Відповідь: Мене обробляли в контрреволюційному націоналістичному напрямку Коваленко Борис і Штонь Ігнат. Вони ж мене втягли в це націонал-фашистське підпілля.

Питання: Назвіть відомих вам учасників цього контрреволюційного фашистського підпілля.

Відповідь: Мені відомі учасники підпілля Шеремет Микола, Фомін Євгеній, Семиволос Іван, Шпак Микола, Воскрекасенко Сергій. З усіма цими особами я був особисто пов’язаний. Крім того, мені відомі як українські націоналісти контрреволюціонери Гудим Віктор, Герасименко Кость.

Як бачимо, за неповних два тижні настрої заарештованого кардинально змінилися: від заперечення звинувачення, до визнання вини й називання спільників.

Іще один протокол допиту Дмитра Чепурного − від 19 травня 1937 року

Питання: Ви визнали свою належність до українського контрреволюційного суспільства. Розкажіть про обставини вашого втягнення в це контрреволюційне підпілля.

Відповідь: Я є учасником української контрреволюційної фашистської організації, в яку був утягнений Пронем Ігнатом і Коваленком Борисом у 1936 році. Моєму втягненню в цю фашистську організацію передував період тривалої обробки мене в антирадянському націоналістичному дусі з боку Проня Ігната і Коваленка Бориса. Коваленка і Проня я знав з 1927 − 1928 рр. З Пронем я вчився на одному курсі в педтехнікумі імені Грінченка. У той же час (1927 − 1928 рр.) я почав писати вірші.

Коваленко і Пронь уже в той період відігравали значну організуючу роль в середовищі київських молодих літераторів. Коваленко був одним із творців і керівників літературної групи «Молодняк». Я увійшов у «Молодняк», де зблизився з Коваленком і Пронем. Вони мене всіляко просували й надавали велику підтримку в моїй літературній роботі. Пронь і Коваленко ідеологічно спрямовували й керували моєю літературною діяльністю.

Тоді ж вони мене втягнули в групову боротьбу в середовищі літераторів, ця боротьба йшла не лише по лінії змісту і формі творчої роботи, а боротьба йшла також за захоплення організаційних і керівних місць у літературі. У цій боротьбі ми протиставляли себе рішенням партії, просували на відповідальні ділянки в літературі своїх людей, людей ворожих політиці компартії.

Ми вели боротьбу за охоплення своїм впливом молоді, старались відірвати її від впливу партії й комсомолу. Я особисто завжди був на боці Коваленка і Проня, під їхнім керівництвом брав активну участь у цій боротьбі. У 1935 році Пронь прямо переді мною поставив питання про активну участь у боротьбі проти партії не лише у ділянці вузьких літературних питань, а взагалі проти політики партії, яка, за словами Проня, не сприяла розвитку України, а навпаки вела її до пригнічення.

У такому ж напрямку зі мною говорив і Коваленко. Я, будучи згодним з оцінкою Проня і Коваленка політики партії на Україні, дав свою згоду вести боротьбу з компартією і в подальшому брав участь у практичній контрреволюційній діяльності фашистської організації.

Питання: Яку мету ставила перед собою українська фашистська організація, учасником якої ви були?

Відповідь: Українська фашистська організація, учасником якої я є, ставила своїм завданням боротьбу з радвладою і компартією за відрив України від СРСР і перетворення Радянської України в українську націоналістичну республіку з орієнтацією на європейський фашизм. Для досягнення цієї мети наша організація страхалася справляти вплив на молодь, використовуючи в цьому напрямку літературу та літературні організації.

Питання: У чому полягала ваша особиста практична контрреволюційна діяльність як учасника фашистської організації?

Відповідь: Я вів роботу за установками, які мені давали Пронь і Коваленко. Моя практична контрреволюційна діяльність ішла по лінії просування в літературу ворожих радвладі націоналістичних контрреволюційних творів.

Я, маючи відношення до виховання молодих кадрів, що вступають у літературу, спрямовував їхню творчу роботу на ворожі радвладі позиції. Я разом із рядом інших учасників організації вів роботу проти впливу комсомолу на молодь і поширював теорію про необхідність ліквідації комсомолу як організації, що вижила себе в умовах сьогоднішньої політики партії.

Записано правильно. Чепурний

Допитав: оперуповноважений ІV відділу молодший лейтенант держбезпеки Самофалов.

З цього протоколу дізнаємося про нову для нас деталь біографії Чепурного: виявляється, до вступу в КІНО (Київський інститут народної освіти) він навчався в педагогічному технікумі імені Грінченка в Києві.

Чи став Дмитро Чепурний зрадником і відступником?

Відчуваю, що Ви, шановний читачу, в цю мить хмурите брови, скрушно хитаєте головою й гнівно засуджуєте Дмитра Чепурного за малодушність, за відступництво, за те, що він протягом неповного місяця перебування в тюрмі НКВС повністю здався, змінив свої покази на протилежні − від повного заперечення своєї вини й участі в націоналістичній контрреволюційній фашистській організації до безумовного визнання своєї участі в названій вище організації та своєї провини. Прошу стишити градус емоційної рефлексії й читати далі.

Читайте також: Броварська Венеція, або Що пов’язує Броварі з Володимирським собором у Києві

А далі я подаю витяги з протоколів допитів звинувачуваних у таких самих злочинах літераторів − знайомих та друзів Дмитра Чепурного − яких заарештували задовго до арешту Чепурного.

Витяг із протоколу допиту В. З. Гжицького, проведеного оперуповноваженим IV відділу УДБ НКВС УРСР Гольдманом 4 січня 1934 року. Допит проводився за три роки й два з половиною місяці до арешту Чепурного. Весь цей час, коли поет ще жив вільним життям, слідчі ретельно збирали матеріали про його антирадянську діяльність.

У запитанні слідчого нав’язується думка про те, що лідер літературного угрупування «Плуг» (так звана Спілка селянських письменників) Сергій Пилипенко доручив Володимиру Гжицькому і Штангею здійснити терористичний акт щодо Голови Раднаркому УРСР тов. Чубаря. Гжицький і Штангей нібито були другою терористичною групою, яка мала здійснити терористичний акт у разі невдачі першої терористичної групи, до складу якої входили сам С. Пилипенко й О. Десняк.

В. Гжицький у своїй відповіді показав, що поширення націоналістичних ідей серед молоді велося організацією «Плуг» ще в 1930 − 1931 рр. С. Пилипенко зумів обробити й притягнути до «Плугу» студентів Чепурного, Солодченка, Сторчака і Гавриленка. Через цю групу студентів поширювалися націоналістичні організації у вузах.

Чепурний

Допит Володимира Гжицького

5 червня 1935 року той же Гольдман допитував звинувачуваного Г. П. Яковенка-Вікторова, який показав, що в ході випивки компанією в М. Рильського, де з ним були С. Жигалко, В. Охріменко, Дм. Чепурний, захмелілий Чепурний сказав на вухо Яковенку-Вікторову: «Як недобре, що С. Жигалко двічі відвідував дружину Фальківського. Можуть бути великі неприємності для нього». Наступного дня Яковенко-Вікторов, який раніше не знав про ці відвідини, на квартирі Жигалка сварив його за цей вчинок, обзивав ідіотом, людиною, яка не розуміє своїх вчинків.

11 листопада 1936 року Гольдман допитує звинувачуваного М. М. Малюгу. Він розповідає про склад націоналістичних контрреволюційних груп. Сам він входив до групи, пов’язаної з одним із керівників організації Борисом Коваленком.

При інституті Шевченка існувала контрреволюційна група, створена Шабліовським, яку після арешту Шабліовського очолював Юрій Йосипчук, його вихованець і друг. Група підтримувала зв’язок із Коваленком через Проня Ігната. До цієї групи входили Костенко, Сукачов, Дерева, Гайовий.

Сам Малюга входив до групи, в складі якої був Никанор Ярута, який підтримував зв’язок із Василем Бондаревським, Левандовським.

Крім того, біля Коваленка групувалися антирадянськи настроєні наукові працівники Плесецький, Зосенко та ін. Завальний очолював контрреволюціонерів із уродженців Кубані, колишніх аспірантів УНІКА Обловатого, Ковпика, Пестушка, Клепка.

Окрему групу утворили Саченко Григорій, Гудим Віктор і Чепурний Дмитро. З цією групою був пов’язаний особисто Ігнат Пронь.

Наступний протокол допиту Миколи Максимовича Малюги, датований 16 квітня 1937 року, підписаний оперуповноваженим IV відділу УДБ Проскуряковим та начальником IV відділу УДБ НКВС УРСР лейтенантом держбезпеки Грушевським. Питання, адресовані Малюзі, в основному стосувалися Гудима. Микола Малюга розповів, що Гудим у 1927 році приїхав до Києва і вступив разом із Саченком та Йосипчуком на літературний факультет Київського інституту народної освіти. Він був комсомольцем, вступив у «Молодняк». Гудим був тісно пов’язаний із пізніше засудженим Миколою Чумаком (тоді студентом), Григорієм Саченком, Йосипчуком, Пронем, Чепурним та іншими активними учасниками контрреволюційної організації. Особливо близькими були стосунки Гудима з Чепурним та Шияном.

Протокол допиту Миколи Малюги

Гудима і Саченка в інституті Шевченка найбільше підтримували й опікали Ігнат Пронь та Борис Коваленко, вважаючи їх найбільш обдарованими поетами, які своєю творчістю демонстрували досягнення в роботі літературної групи «Молодняк».

У цьому протоколі є два дуже цікавих запитання. Не менш цікаві й відповіді М. Малюги на них.

− Як реагував Гудим на самогубство Хвильового?

Відповідь М. М. Малюги:

− В такому ж дусі, як і письменники-націоналісти Бажан, Рильський, Епік та інші. Він вважав, що смерть Хвильового − показовий факт невдалої політики ЦК КПУ по національному питанню!

− Які були настрої у Гудима в 1932 − 1933 рр., у період продовольчих труднощів на Україні?

Відповідь М. М. Малюги:

− На цей час Гудим був уже сформованим націоналістом. Труднощі на селі у нього викликали різке невдоволення. Він прямо заявляв, що страждає тільки Україна, немає можливості й сил щось писати про те, що відбувається. Хоча по суті Гудим не може похвалитися якими-небудь своїми серйозними творами.

Витяг із протоколу допиту Волковича А. С. від 11 березня 1937 року. Питання стосувалося того, як конкретно вербували молодь в організацію (очевидно, йдеться про «Молодняк»).

Відповідь Волковича А. С.

− Учасники організації мали дотичність із молоддю з літературного середовища, яка також була прихильною до нас за своїми поглядами і відповідно сприймала наші погляди.

Рильський покровительствував, обробляв і впливав на молодих письменників Герасименка, Фоміна, Карського, Чепурного, Дмитерка Л. …

Чепурний, Волкович

Витяг із протоколу допиту Волковича

І нарешті протокол допиту звинувачуваного Проня Ігната Яковича, критика-літератора, колишнього члена КП(б)У з 1927 року, на час арешту наукового співробітника інституту ім. Шевченка і заввідділом критики «Літературної газети». Допит проводив оперуповноважений IV відділу Хаєт.

Питання: Розкажіть слідству, як ви знаєте поета Чепурного і що про його контрреволюційну діяльність?

Відповідь: Чепурного Дмитра я знаю з 1927 року, коли вчився разом з ним у Київському українському педагогічному технікумі і пізніше був із ним в одній літературній організації «Молодняк».

Чепурний ідейно і морально розкладена людина, завжди підтримував зв’язки з націоналістичною молоддю і літераторами-націоналістами Косяченком, Ватулею, Ярошенком та ін.

Чепурний протягом ряду років і до останнього часу був пов’язаний з контрреволюційними націоналістичними білоруськими елементами, як, наприклад, Барашка, Пятрусь Бровка та ін., перекладав їхні твори, переписувався з ними, бував у Бровки в Білорусії, і Бровка, приїжджаючи на Україну, зупинявся в Чепурного.

До речі, рівень освіченості слідчого настільки низький, що, по-перше, білоруського поета Пятруся Бровку він записав Бровком, а по-друге, зробив із нього двох поетів − Пятруся і Бровку.

В останній період Чепурний був пов’язаний з учасниками нашої української контрреволюційної націонал-фашистської організації Сенченком, Щупаком, Морозом.

Чепурний, Пронь

Допит Ігната Проня

А тепер, шановні читачі, спробуймо уявити цю ситуацію. 29-річного поета і критика Дмитра Чепурного слідчі систематично ознайомлюють із витягами з протоколів допитів, із якими щойно ознайомилися ви. Зверніть увагу, всі ці допитувані вже були ув’язнені, причому чимало з них задовго до ознайомлення Чепурного з протоколами. Що він мав відчувати? В уяві ізольованої людини, яка перебуває у в’язниці такого страшного відомства, малюються страшні картини: його всі зрадили, слідчі знають не лише все, що ти робив, а й усе, що ти думаєш. Ти живеш під рентген-апаратом. І сховатися не можна ніде в світі. Людину охоплює відчай. Причому, описувані події відбувалися вже після процесу 1924 року, процесу СВУ, внаслідок якого в табори потрапив цвіт української нації.

Відповідаючи на запитання слідчого, людина починає підтверджувати все, чого від неї вимагає слідчий. До того ж пізніше Дмитро Чепурний напише в скарзі, що до нього застосовували тортури. Майже всі ув’язнені говорили те, що від них вимагали, обмовляли себе й друзів.

Читайте також: Пам’ятаємо і пишемо правильно: перелік перейменованих вулиць та провулків Броварів

Я з жахом згадую розповідь із дослідження нині вже покійного Володимира Панченка про поведінку на очній ставці Миколи Зерова − цього унікально розумного, освіченого й інтелігентного чоловіка. Зеров трусився і плакав, як мала дитина. У такому стані ув’язнені й писали «зізнання».

Вирок

11 липня 1937 року з’являється звинувальний висновок за справою № 384 по звинуваченню Чепурного Дмитра Івановича за ст.ст. 17, 54-8, 54-11 КК УРСР. У ньому невідомо звідки взялися формулювання, яких у справі досі не було. Так, тут повідомляється, що «УДБ НКВС УРСР ліквідувало контрреволюційну троцькістську терористичну організацію на Україні, керовану об’єднаним троцькістсько-зінов’євським терористичним центром у Москві».

У цьому висновку без жодних доказів чи фактів стверджується, що в 1935 році Пронь Ігнат завербував у контрреволюційну націонал-фашистську терористичну організацію Дмитра Чепурного. Зазначається, що Дмитро Чепурний визнав себе винним, що його вину підтвердили Пронь, Малюга, Волкович, Гжицький, Яковенко-Вікторов.

На підставі викладеного звинувачується: Чепурний Дмитро Іванович, 1908 року народження, уродженець м. Бровари Київської області, з вищою освітою, колишній секретар драмсекції письменників у Києві, в тому, що:

  • а) був учасником контрреволюційної націонал-фашистської троцькістської терористичної організації, пов’язаної з контрреволюційною терористичною організацією, що здійснила 1 грудня 1934 року злочинне вбивство тов. Кірова;
  • б) був пов’язаний по лінії організації з Пронем і Морозом, троцькістами-терористами Сенченком, Щупаком і просував у літературу ворожі радянській владі контрреволюційні націоналістичні концепції,

тобто в злочинах, передбачених ст.ст. 17, 54-8, 54-11 КК УРСР.

Внаслідок викладеного звинувачуваний Чепурний підлягає суду Військової Колегії Верховного Суду Союзу РСР із застосуванням закону від 1 грудня 1934 року.

Оперуповноважений IV відділу Проскуряков

Згодний: заст. нач. IV відділу УДБ НКВС УРСР, капітан державної безпеки Пустоваров

Затверджую: нач. IV відділу УДБ НКВС УРСР, старший майор державної безпеки Абугов.

Чепурний, вирок

Вирок

14 липня 1937 року відбулося підготовче засідання Військової Колегії Верховного Суду Союзу РСР під головуванням диввоєн’юриста Ричкова за участю бригвоєн’юристів Зарянова і Козловського, секретаря − воєнного юриста 3-го рангу Козлова.

Це засідання ухвалило:

  1. З обвинувальними висновками погодитися й справу прийняти у провадження Військової Колегії Верховного Суду СРСР.
  2. Віддати під суд Чепурного Дмитра Івановича за ст.ст. 17-54-8 і 54-11 КК УРСР.
  3. Справу призначити до слухання в закритому судовому засіданні, без участі звинувачення і захисту та без виклику свідків, із застосуванням постанови ЦВК СРСР від 1.12.1934 р.
  4. Запобіжний захід підсудному − утримання під вартою − підтвердити.

15 липня 1937 року відбулося закрите судове засідання Військово Колегії Верховного Суду Союзу РСР під головуванням диввоєн’юриста Ричкова за участю бригвоєн’юристів Зарянова і Козловського, секретаря − воєнного юриста 3-го рангу Козлова, на якому було ухвалено вирок:

Чепурного Дмитра Івановича засудити на тюремний строк десять років із конфіскацією всього належного йому особисто майна і з поразкою політичних прав строком на п’ять років.

Строк покарання числити з 22 квітня 1937 року.

Вирок остаточний і оскарженню не підлягає.

Як Дмитро Чепурний добивався правди

На цьому документи, що стосуються карної справи на Дмитра Чепурного, вичерпані. Далі йдуть документи, що стосуються скарги Дмитра Чепурного та відповіді на неї, а також великий пакет документів на реабілітацію.

Скарга Дмитра Чепурного, датована 13 серпня 1940 року.

Верховному прокурору СРСР

від Чепурного Дмитра Івановича, що утримується в Маріїнських таборах Новосибірської області, засудженого Воєнною Колегією Верховного Суду в м. Києві за ст. 17-54-8-11, строк 10 років

С к а р г а.

1937 року 22 квітня в м. Києві я був заарештований органами НКВС. На слідстві мені було пред’явлено звинувачення в тому, нібито я завербований в українську націоналістичну фашистську організацію колишніми працівниками Спілки Радянських Письменників України Г. Я Пронем і Б. Л. Коваленком. Я знав цих людей до їхнього арешту як членів ВКП(Б), як критиків української літератури. Ніколи і ніде вони мене не завербовували в контрреволюційну організацію. Слідчий Самофалов мене запевняв у тому, що я міг і не знати про вербовку, а ці люди мене «вважали своїм». Я заперечував хибне звинувачення, але, не витримавши всіляких погроз з боку слідства, підписав написаний слідчим Самофаловим «протокол» про те, що завербований Пронем і Коваленком. Ніяких показів і очних ставок, яких я вимагав, мені надано не було.

У ніч на 15 липня 1937 року я одержав звинувачення, де, крім зловмисної вербовки мене Гнатом Пронем в контрреволюційну організацію, були брехливі звинувачення письменників Яковенка, Волковича, Гжицького, раніше заарештованих, про якісь мої антирадянські настрої. Я з цими людьми ніколи не мав нічого спільного, тому що вони далеко стояли від пролетарської літератури і мені неодноразово доводилося критикувати їхню творчість (особливо куркульський роман Яковенка). А з таким письменником, як Гжицький, що жив у Харкові, я не був знайомий і ніколи його не бачив.

15 липня 1937 року Військовою Колегією Верховного Суду СРСР у м. Києві я засуджений на 10 років тюремного ув’язнення і 5 років позбавлення прав.

Чесно й відверто заявляю, що ніколи я не входив у контрреволюційну організацію і не міг мати антирадянських настроїв.

Я народився 1908 року в м. Броварах Київської області в сім’ї робітника-вірьовочника. Батько до революції був батраком, і лише Радянська влада поставила його на ноги, привела до хорошого життя і дала можливість мені вчитися. Мене виховував під керівництвом Комуністичної партії Ленінський комсомол. Я в комсомолі виріс і був у його рядах до дня мого арешту. З дитинства я почав писати вірші. У 1929 році вийшла перша книга віршів «Комсомольські будні», а до 1937 року я видав десяток книг, у яких вся поезія насичена бадьорим комсомольським життям. Працюючи в галузі літератури, я різко критикував українську націоналістичну творчість і її авторів, розкривав троцькістські вилазки в літературі. Про це свідчать мої памфлети, пародії, надруковані в періодичних виданнях.

Я дуже багато допомагав молодим авторам, про це говорять сотні моїх рецензій і листів, копії яких, я сподіваюся, збереглися в редакції «Літературної газети» і в Спілці письменників України, а також в інших редакціях. Я завжди був, є і буду відданим Радянській владі і вождю народів великому Сталіну. Мою любов до Сталінської країни не відніме ніхто!

Я переконливо прошу переглянути мою справу і дати мені можливість стати повноправним громадянином СРСР і чесно й віддано працювати на користь своїй Соціалістичній Батьківщині.

Ув’язнений Дмитро Чепурний.

13-VIII-40 р.

Наступний документ особової справи − висновок від 30 грудня 1940 року (Київ). Його написано як відповідь на скаргу Дмитра Чепурного, в якій він заперечує свою вину й просить переглянути справу. Розглядав архівну справу № 384 засудженого Чепурного Дмитра Івановича юрист І-го рангу Легков. Ось його висновок: вважав би скаргу Чепурного Д. І. про перегляд вироку по його справі, як необґрунтовану, залишити без задоволення.

Чепурний, відповідь на скаргу

Відповідь на скаргу Дмитра Чепурного

Реабілітація

Подальші документи стосуються реабілітації Дмитра Чепурного. Лист Спілки радянських письменників України за підписом заступника Голови Правління Леоніда Новиченка від 19 березня 1957 року з проханням про реабілітацію Д. І. Чепурного та його характеристика надходять на ім’я Прокурора УРСР Панасюка Д. Х. Ось текст характеристики від СПУ на Чепурного Д. І.

Дмитро Іванович Чепурний народився в м. Бровари на Київщині в бідняцькій родині кустяря-верьовочника. Учився в Київському педагогічному технікумі імені Б. Грінченка.

З малих літ писав вірші. Був серед перших комсомольців, які заснували літературну організацію «Молодняк» у Києві, в 1927 році співробітничав у комсомольській пресі і працював у журналі «Молодий більшовик».

У 1930 році Дмитро Чепурний видає свою першу збірочку віршів під назвою «Комсомольські будні». Молодий талановитий поет оспівував нове щасливе життя, що принесла селянинові Радянська влада, радість праці на вільній землі, сонячні поривання вперед, до комунізму радянської молоді, згуртованої в лавах Ленінського Комсомолу.

Дмитро Чепурний обіцяв вирости на хорошого ніжного лірика. він був щирим товаришем і брав активну участь в громадському життя, завжди був справжнім радянським патріотом.

Цю заяву й характеристику 2 липня 1957 року розглядає Військова прокуратура Київського військового округу, безпосередньо помічник військового прокурора КВО майор юстиції Семіхов і постановляє: «Справу прийняти до свого розгляду і приступити до проведення додаткового розслідування».

З Києва надходять запити в місця, де відбував покарання Дмитро Чепурний. З Першого спецвідділу Міністерства внутрішніх справ із Москви надходить лист, датований 29 липня 1957 року, за № 25/3/163404 такого змісту:

Повідомляю, що Чепурний Дмитро Іванович, відбуваючи покарання в місцях ув’язнення УНКВС Московської області, помер 2 червня 1944 року. Заступник начальника першого спецвідділу МВС СРСР полковник Романов.

Далі йдуть протоколи допитів письменників у справах Проня Гната Яковича, які проводилися в процесі підготовки реабілітаційного висновку. Вони датовані 1956 − 1957 рр. У справі І. Я. Проня допитано Натана Рибака, Євгена Шабліовського, Леоніда Смілянського, Омеляна Миселюка, Павла Усенка. Загалом допитані письменники характеризують Гната Проня позитивно.

У справі також зберігаються довідки про реабілітацію Андрія Хвилі, Бориса Коваленка, Антона Сенченка, Якова Лейбмана, Володимира Гжицького, Сергія Пилипенка, Марка Ткача, Самуїла Щупака, Никанора Ярути, Миколи Малюги, Гната Проня.

Цікаві протоколи допитів письменників у справі Дмитра Чепурного. 27 грудня 1957 року помічник військового прокурора КВО майор юстиції Семіхов допитував Усенка Павла Матвійовича. Решту літераторів також допитував майор Семіхов. Питання стосувалися й Ігната Проня, і Дмитра Чепурного. Щодо Д. Чепурного він показав: «Як поет Чепурний Дм. був радянським, писав багато на комсомольські теми, іноді був підвладний більш ліричному мінорному настрою, що ми тоді називали «єсенінщиною». Але ніколи при знайомстві й за відгуками товаришів-літераторів я не чув нічого, що б порочило цього молодого початкуючого письменника».

Чепурний, Усенко

Протокол допиту Павла Усенка

Петра Йосиповича Колесника допитали 15 листопада 1957 року. «У 30-х роках він (Чепурний. − М. О.) видав кілька збірок своїх ліричних віршів, які були оцінені в критиці позитивно. Але разом із тим критика звинувачувала Чепурного у відриві від активної громадської комсомольської роботи, в незнанні життя й небажанні вчитися. Чепурний був людиною слабовольною, м’якою, підпадав під усілякі побутові впливи й настрої. Не випадково він почав випивати. Сказати щось про його контрреволюційну діяльність, про його ворожі настрої не можу. Мені самому доводилося пробирати його на зборах письменницької організації, висловлюватися про його творчість у пресі, та я ніколи не сумнівався і тепер не сумніваюся в його чесності, в його політичній коректності.

16 листопада 1957 року Семіхов допитав Анатолія Івановича Шияна. «Поета Чепурного Дмитра Івановича я знав з 1929 року як талановиту людину, активну в літературному й громадському житті. У першій книжці віршів «Комсомольські будні» він оспівував комсомол, писав про те, що бачив, що пережив, і ці вірші мали заслужений успіх у читачів. Гарні також були його ліричні вірші. Працюючи в редакції комсомольської газети «Молодий більшовик», він багато допомагав поетам-початківцям, вів велику переписку з поетами, які присилали йому свої вірші. Часто Дмитро Чепурний виступав зі своїми віршами на літературних вечорах, незмінно мав успіх. Був я і в батьків Чепурного в Броварах. Батько − вірьовочник за професією, працював на фабриці. Там же працювали й молодший брат Дмитра Чепурного і його сестра. Cім’я жила в той час біднувато, і я знаю, що Дмитро Чепурний допомагав своїм батькам. Він був хорошим товаришем, добрим, чуйним, але інколи любив випити зайву чарочку, хоча це траплялося не так часто. У його особі українська радянська література мала талановитого поета, який міг би створити багато книг, потрібних для народу».

4 грудня 1957 року допитано Шеремета Миколу Спиридоновича. «Чепурного Дмитра Івановича я знав з 1927 року по Києву. Знав як молодого літератора з бідняцької сім’ї з Броварів. Зустрічалися в той час і дружили як комсомольці й молоді поети. Був Чепурний щирою, чесною людиною, відданою Радянській владі. Подавав надії як перспективний письменник. Але за станом здоров’я він був слабуватий, нещасливий у сімейному житті. Арешт його для мене особисто й для інших, хто його знав, був незрозумілим».

22.07.1957 року власноручний відгук про Дмитра Чепурного написав член спілки письменників, безпартійний Сергій Воскрекасенко. «Познайомився я з Чепурним у 1927 році в педагогічному технікумі в Києві, де ми обидва училися. Уже тоді Чепурний писав і друкував свої вірші в піонерській і комсомольській пресі. Був він тоді й членом комсомольської організації технікуму, хоча як комсомолець нічим особливим себе не проявив із причини нетривалого перебування в технікумі. Успіхи в літературі закрутили голову Чепурному, і він скоро закинув навчання в педтехнікумі і взагалі на навчання дивився він зі зневагою, стверджуючи, що наука засушує таланти. Звичайно, це не його особиста думка, так говорили тоді багато літераторів через свою неосвіченість, запевняли своїх молодших співбратів по перу, що наука, знання талановитому поету тільки перешкода.

Чепурний був талановитим поетом, але рання спеціалізація негативно позначилася на розвитку його поетичного обдарування. У своїх творах поет Чепурний був затятим захисником інтересів трудового народу, заклики партії й комсомолу надихали його на створення радянських патріотичних творів. Дуже багато, з ентузіазмом він працював над поемою про В. І. Леніна і досяг певних творчих успіхів. Дуже вразливий по натурі, Д. Чепурний під настрій іноді писав вірші, в яких звучали занепадницькі нотки. Я часто зустрічався з Чепурним до 1932 року, і ніколи за цей час я не чув від нього антирадянських розмов і висловлювань. Людиною він був, без сумніву, радянською, а за творчістю його не без підстав наша марксистська критика вважала пролетарським (поетом. − М. О.)».

З відгуків українських письменників про Дмитра Чепурного можна було б зробити висновок, що він був ідейним радянським письменником до останньої клітини свого єства. Звичайно ж, письменники перестраховувалися, адже розуміли, з якою страшною установою мають справу. До того ж і на час реабілітації Дмитра Чепурного суспільство ще перебувало в залізних лещатах сталінської ідеології, тому письменники й виставляли на позір свого колишнього товариша як людину, надзвичайно віддану радянській владі.

8 травня 1958 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР у складі голови полковника юстиції Царлинського, членів − підполковників юстиції Горбачова і Щеблочкіна, розглянувши висновок Заст. Головного Військового прокурора по справі колишнього секретаря драмсекції Спілки Радянських письменників України Чепурного Дмитра Івановича, 1908 року народження, уродженця м. Броварів Київської області, арештованого 22 квітня 1937 року в м. Києві, засудженого 15 липня 1937 року Військовою Колегією Верховного Суду СРСР за ст. ст. 17-54-8 і 54-11 КК УРСР до 10 (десяти) років тюремного ув’язнення, з поразкою в політичних правах на 5 років і з конфіскацією майна.

Заслухавши доповідь тов. Щеблочкіна і висновок помічника Головного Військового прокурора підполковника юстиції Логінова, Військова Колегія Верховного Суду СРСР

в с т а н о в и л а:

Чепурний визнаний судом винним у тому, що він, будучи з 1935 року учасником антирадянської української націонал-фашистської організації, був пов’язаний із націонал-фашистами Пронем, Морозом та іншими і вів націонал-фашистську пропаганду.

У висновку прокурора пропонується вирок щодо Чепурного відмінити і справу про нього за відсутністю складу злочину припинити у зв’язку з тим, що додатковим розслідуванням встановлено, що Чепурний був засуджений необґрунтовано, матеріали, покладені в основу його звинувачення, не підтвердилися, справи щодо Коваленка і Проня, які нібито завербували Чепурного в антирадянську організацію, припинені за відсутністю складу злочину.

Перевіривши матеріали справи та додаткового розслідування і погоджуючись із викладеними у висновку доводами про необґрунтованість засудження Чепурного, Військова Колегія Верховного Суду Союзу РСР визначила:

Вирок Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 15 липня 1937 року щодо Чепурного Дмитра Івановича за обставинами, що відкрилися заново: скасувати і справу про нього за відсутністю складу злочину припинити.

Поета Дмитра Івановича Чепурного реабілітували 8 травня 1958 року, майже через 21 рік після винесення вироку і через 14 років після його смерті в сталінських концтаборах.

Дмитро Чепурний, реабілітація

Уперше широка громадськість має можливість ознайомитися з деталями особової справи з архіву СБУ з цієї публікації.

Подяка директору архіву СБУ Андрію Когуту й працівникам технічного відділу архіву.

Читайте також

  1. Творець образу Андрія Первозванного − наш земляк
  2. Григорій Чупринка. 140 років тому народився поет і борець за незалежність України
  3. Місто, люди і місця: Марія Овдієнко — людина-історія про опір радянській системі та сучасну культуру Броварів
Поділіться.

Залиште відповідь