Майже сімнадцять років домашнє насильство в Україні було явищем примарним. Щоправда, лише на законодавчому рівні. У реальному житті щороку в Україні від домашнього насильства гинуть понад 600 жінок, а кількість лише зареєстрованих випадків зросла більш ніж на 50% за останні кілька років. І хоча близько 90% випадків насильства над жінками припадають на «сімейне коло», лише 10-25% жертв звинувачують кривдників офіційно.

До кінця 2017 року такий прояв «родинних цінностей» в Україні вважався адміністративним правопорушенням, а протистояти йому мав закон “Про попередження насильства в сім’ї”. Одначе за такого стану справ постраждалі частіше лишалися наодинці з пережитим, а ефективність роботи відповідальних органів, як правило, була майже нульовою.

Воно й не дивно, адже у випадку з насильством у сім’ї до загальновідомої пасивності правоохоронців додавалися ще й гендерні стереотипи. Під час однієї з конференцій президент Громадської організації «Ла Страда – Україна» Катерина Левченко озвучила статистичні дані, зібрані під час опитування поліцейських та прокурорів, аналізу судових рішень у справах насильства щодо жінок та домашнього насильства: «10% прокурорів, 11% суддів і 12% поліцейських вважають, що це прийнятно, у деяких випадках застосовувати силу або бити партнера. […] 39% респондентів, при чому і для поліції, і для прокурорів, і для суддів, вважають, що домашнє насильство є приватною справою». Окрім цього, керівниця проекту дослідження «Ла Страда – Україна» Катерина Черепаха зазначила: «45% офіцерів поліції, 72% прокурорів та 87% суддів не володіють інформацією стосовно служб підтримки, які можуть надавати послуги постраждалим від насильства у сім’ї».

Як розповіли «Трибуні» у службі у справах дітей та сім’ї, за 2017 рік до них надійшло 17 звернень про домашнє насильство щодо дітей, у 14-х випадках на засіданнях спеціальної міжвідомчої комісії з питань насильства в сім’ї й жорстокого поводження з дітьми факт було підтверджено. Важливо зазначити, що протягом 2017 року жодна доросла людина з приводу сімейного терору до служби у справах дітей та сім’ї не зверталася. Завідувачка сектору у справах сім’ї Євгенія Маліборська не вважає цей факт приводом пишатися, натомість зазначає: жінки й чоловіки просто замовчують факти насильства. Хтось боїться, іншим — соромно, а дехто просто не довіряє службам.

У Броварському відділі поліції “Трибуні-Бровари” повідомили таку статистику. Протягом 2017 року за вчинення насильства в сім’ї було складено 175 протоколів про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП. На профілактичному обліку Броварського ВП ГУНП в Київській області в категорії «Сімейний дебошир» перебуває 187 осіб, відносно яких проводиться робота, направлена на недопущення вчинення протиправної поведінки в майбутньому.

Одним зі способів боротьби та попередження побутового насильства вважаються корекційні програми для осіб, що скоїли це правопорушення. Як розповіла журналісту видання майор броварського відділу поліції Юлія Погиба, цей механізм застосовують до осіб, які протягом року після першого випадку домашнього насильства, учинили його ще раз. Проходження корекційної програми відбувається на базі служби у справах дітей та сім’ї. Однак часто кривдники_ці до неї “не доходять”. Дільничний офіцер поліції, лейтенант Євгеній Незгозинський пояснює: кожна людина, яка має пройти корекційну програму, підписує розписку, де обіцяє прийти і підтверджує свідомість того, що якщо вона пропустить заняття без поважних причин, буде притягнута до відповідальності згідно з частиною другою стаття 173-2 Адмінкодексу. Однак боротьба з такими правопорушниками може нагадувати безкінечне коло. Людина не з’явилася — на неї наклали штраф і знову дали припис пройти корекційну програму, але людина, наприклад, іще раз не з’являється, — і все повториться спочатку.

За даними служби у справах сім’ї та дітей, протягом 2017 року жоден кривдник_ця корекційну програму не пройшли. У відповідь на інформаційний запит “Трибуни” броварська поліція повідомила: на сьогоднішній день підготовлено матеріали для направлення однієї особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, на проходження корекційної програми.

«Трибуна-Бровари» також провела анонімне інтернет-опитування броварчан_ок. Анкету для людей, які потерпали від насильства в сім’ї, заповнило 20 жінок. 18 із них сказали, що були жертвами домашнього терору, при цьому всі 18 потерпали від психічного виду насильства, 16 зазнали фізичного, двоє — економічного і ще двоє — сексуального. Найбільше хвилюють відповіді жінок на питання, чи зверталися вони до відповідних служб по допомогу, адже 12 із них (66,7%) цього не робили. Решта шість, котрі зверталися, обрали для цього поліцію. Однак і тут п’ятеро жінок засвідчили неефективність допомоги правоохоронних органів.

Причини замовчування випадків домашнього терору теж особливої радості не викликають. Семеро жінок відповіли, що їм було соромно звертатися по допомогу. Четверо боялися кривдника_ці, і ще стільки ж зазначили, що не знали, куди звертатися.

Анкету для людей, які стали свідками домашнього насильства, заповнив 81 респондент. 37 (45,7%) із них відповіли, що були очевидцями домашнього терору. При цьому свідками фізичного насильства стали 28, психічного — 29, сексуального — 2 й економічного — 6. По допомогу до відповідних спецслужб зверталися або звернулися б (за потреби) більше половини — 55,4%. Серед 30 респондентів_ок, які зверталися до поліції, 18 оцінили їхню роботу як недієву та неефективну. Найпопулярнішою причиною не поінформування служб виявилася недовіра до останніх. На другому місці — страх перед кривдником_цею, сором і незнання, куди звертатися.

2017 рік став переламним моментом у боротьбі з толерантністю домашнього насильства. На початку грудня Верховна Рада прийняла два закони, що суттєво змінюють механізми протидії побутовому терору, а також, імовірно, наближають Україну до ратифікації Стамбульської конвенції (міжнародний договір про запобігання насильству стосовно жінок та боротьбу з ним). Так, із 11 січня 2019 року домашнє насильство вважатиметься злочином, а не адмінправопорушенням (зокрема, вчинення систематичного домашнього насильства передбачатиме покарання у вигляді позбавлення волі строком до двох років). Окрім цього, вчинення будь-якого іншого злочину на ґрунті статевої приналежності чи відносно подружжя або колишнього подружжя, або іншої особи, із якою винний_а перебував/-є у сімейних чи близьких стосунках, уважатиметься обтяжуючою обставиною.

7 січня 2018 набрав чинності закон “Про запобігання та протидію домашньому насильству“. Аби розібратися, як робота в цьому напрямку здійснюватиметься тепер, 2 лютого служба у справах дітей та сім’ї провели семінар для працівників_ць своєї та інших установ. Серед основних нововведень завідувачка сектору у справах сім’ї Євгенія Маліборська, яка робила презентацію, відмітила такі:

  • відтепер домашнім насильством називають діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються між людьми, які ділять спільний побут, мають спільні права та обов’язки;
  • законом вводиться поняття “дитина-кривдник” (особа, яка не досягла 18 років та вчинила домашнє насильство в будь-якій формі);
  • до кривдника_ці можуть бути застосовані спеціальні заходи: терміновий заборонний припис —особа, що вчинила насильство протягом 10-ти днів не має права перебувати, проживати, контактувати з постраждалим_ою, навіть якщо квартира належить кривднику_ці; обмежувальний припис — людині може бути: заборонено перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; зобов’язано усунути перешкоди у користуванні майном; обмежено спілкування з постраждалою дитиною; заборонено наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб;
  • упровадження Єдиного держреєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, до якого матимуть доступ визначені посадові особи. Інформація про особу, яка повідомила про насильство, зберігатиметься протягом одного року; про постраждалу особу — протягом трьох років; про кривдника: один рік у разі відсутності відкритого кримінального провадження, судового рішення про обмежувальний припис або адміністративне стягнення, обвинувального вироку суду; три — у разі наявності судового рішення про обмежувальний припис або адміністративне стягнення;
    10 — у разі наявності обвинувального вироку, який набрав законної сили;
  •  створення притулків для жертв домашнього насильства, де вони зможуть жити і отримувати необхідну допомогу, а також національних “гарячих” ліній, за якими можна буде отримати оперативну інформацію про те, як захистити себе і дітей, куди звернутися за допомогою, і як чинити, щоб вийти з конфліктної ситуації з мінімальними втратами;
  • кримінальна відповідальність за відмову проходити корекційну програму.

Найбільше обов’язків відповідно до нового закону покладається на поліцію, адже туди свідки й постраждалі мають звертатися в першу чергу. Саме тому, зазначили у службі у справах дітей та сім’ї, на семінар 2 лютого запрошували і представників_ць правоохоронних органів. Однак у самій поліції про це запрошення не чули, — розповів заступник начальника Броварського відділу поліції Ярослав Мазуренко. Він також зазначив, що роз’яснювальної роботи щодо оновленого законодавства з працівниками_цями ще не проводилося, однак мають.

Нововведення до законодавства Євгенія Маліборська прокоментувала так: “Звісно, має пройти ще не менше півроку, поки виробиться програма застосування закону на дії. Але саме його прийняття — уже великий крок, адже тепер зрозумілішими стали визначення домашнього насильства і його види, механізми протидії й запобігання. Я дуже хочу сподіватися, що цей закон почне працювати, як у Європі”.

Протягом 2016-2017 рр. представництво Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні та ГО “Український центр соціальних реформ” досліджували економічну вартість насильства щодо жінок. Результати вражають. Виявляється, річні фінансові втрати через насильство щодо жінок дорівнюють річному бюджету міста Одеса, — 208 млн. дол. Нижче наведемо деякі дані з дослідження.

“Трибуна-Бровари” наголошує: жодна людина не заслуговує на будь-який вид насильства. Якщо Ви стали свідком або жертвою побутового терору, зверніться до відповідних спецслужб: поліції, служби у справах дітей та сім’ї, на гарячу лінію “Ла Страда-Україна”. У Броварах також існує спеціальний центр для жінок-переселенок, які постраждали від домашнього насильства, на базі благодійної організації “Конвіктус”, його адреса засекречена й повідомляється лише за необхідності. Пам’ятайте: мовчання — не вихід, лише суспільний осуд і законне покарання можуть перемогти насильство.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: