Наприкінці листопада минулого року 14-річного броварського школяря Євгена Агабекова вдарило струмом на місцевому вокзалі, коли він виліз на вагон, щоб зробити селфі. Термічні опіки ІІ-ІІІ ступенів уразили 55 % його тіла. Тоді мало хто вірив, що хлопець виживе. Та об’єднавшись, броварчани за рекордно короткий час – 8 днів, зібрали 70 тис.доларів, що дозволило спеціальним літаком відправити Євгена на лікування до Бостона. 26 березня хлопець повернувся додому живий і, фактично, здоровий. Що ж насправді трапилося того страшного дня 4 місяці тому, чи виніс хлопець урок із трагедії і як змінилося його життя після пережитого, – журналісти «Трибуни» дізнавалися із перших вуст.
З першого погляду ніщо не видає, що у 15-літнього підлітка все тіло пошматоване та пошрамоване: він «упакований» у спеціальну компресійну білизну, яка приховує всі шрами та не дозволяє травмувати пересаджену шкіру. Женя лише трішки сутулиться під час ходьби, лише трішки не розгинає праву ногу та руку, лише трішки незграбно нахиляється, щоб зав’язати шнурки. Однак хлопець впевнено демонструє свої досягнення після 13 пережитих операцій із пересадки шкіри: підстрибує, ворушить пальцями та згинає найбільш травмовану праву руку і, головне, сміється. А ще – постійно позіхає: за 4 місяці перебування в Бостоні (США) звик жити за іншим часом, ніж в Україні.
Про те, що сталося 23 листопада 2018 року, після спілкування із психологом Євген згадувати не боїться і каже, що ця тема його вже не бентежить. Однак, це лише на перший погляд. Найбільше його турбує, що в окремих ЗМІ його назвали «зачепером». Хлопець переконує: на вагонах ніколи не катався, а день, коли пішов із друзями на залізничну колію – перший і останній у його житті.
Того дня, розповідає Євген, на 19 год він мав йти до репетитора з математики. Але так до нього і не потрапив. Близько18 вийшов із дому та зі своїми друзями з паралельного класу (хлопець навчається в 9-В кл. СШ №7. Імена з етичних міркувань хлопців не називаємо – авт.) пішов фотографуватися на залізничну станцію. На маневровій колії стояв електропотяг і, як каже Євген, один із друзів «взяв його на слабо»: мовляв, я вже фотографувався на потязі, а якщо ти не боягуз і не с….н, то також це зробиш. А сам обіцяв полізти слідом за Євгеном. «Я піднявся на електропотяг пожежними сходами і відразу побачив, що там лежать кабелі, – згадує хлопець. – Не встиг ступити і кілька кроків, як відчув, що мене почало трусити, перед очима з’явилися блискавки, а в руках і ногах був страшний жар. Здалося, ніби в мене вже немає ні рук, ні ніг, що вони вже згоріли». Це відбувалося кілька секунд, згадує підліток. Після чого палаючий, як смолоскип хлопець, упав і закричав друзям, які стояли внизу, що горить. «Я розумів, що мене на даху не достягнуть, щоб надати допомогу, тож зібрався із силами, перевернувся на живіт і просто впав із поїзда», – розповідає хлопець. Один із друзів намагався загасити снігом палаючу куртку Євгена, інший – «друг-провокатор», стояв поряд і з переляку плакав. «Свого тіла я не відчував, тож думав, що помру. А перед очима пролетіло все життя», – згадує Євген. І закриває руками обличчя, по якому потекли сльози…
Пізніше ЗМІ напишуть, що підлітки покликали на допомогу працівника залізничного вокзалу «Бровари», який зателефонував у Броварський відділ поліції та «швидку». Коли приїхала мама Тетяна, «швидка» вже вантажила Євгена для госпіталізації в лікарню. «Пробач мені, мамо», – єдине, що прошепотів мені син», – згадує Тетяна. А далі все було, як у сні, розповідає жінка. Спочатку хлопець перебував у броварській реанімації, а через пару годин реанімобіль перевіз хлопця в столичний опіковий центр, де зробили першу операцію із відсікання обгорілої шкіри. Тільки там Тетяна дізналася, що термічні опіки в сина сягнули 55%, і щоб його врятувати, варто шукати спеціалізовану клініку.
Через знайомих інших знайомих Євгенові батьки зв’язалися із Бостонською клінікою Shriners Hospitals for Burn Children, де лікар Геннадій Фузайлов уже повернув із того світу з два десятки обгорілих українських дітей. Зокрема, 12 років тому – першу українську дівчинку 5-річну Настю Овчар, яка винесла з вогню свою молодшу сестричку. При цьому отримала 80% опіків тіла. Гарантії на її порятунок українські лікарі не давали, але у Бостоні Геннадій Фузайлов буквально вирвав її із лап смерті. Сьогодні він оперує маленьких українців безкоштовно. Погодився лікар безкоштовно врятувати і Євгена, але за переліт спеціальним медичним літаком варто було сплатити 86 300 тис. доларів США. І зібрати потрібно було їх за 8 днів. Тетяна згадує, що тоді, щоб врятувати сина, готова була віддати і свою нирку, адже рахунок ішов на години і у Євгена, який постійно перебував на потужних обезболюючих, могли початися незворотні процеси.
Сім’я продала квартиру в Бердянську, однак грошей дуже бракувало. Тоді мама стала стукати до людських сердець. У соціальній мережі FB з’явилися пости Тетяни Грицаєнко з проханням про термінову допомогу синові. До порятунку Євгена долучилися всі Бровари. І не тільки. Особливо активно допомагали учні 7 школи, де навчається хлопець. Школярі збирали макулатуру, організовували благодійні акції. Броварський міськвиконком виділив на лікування хлопця 203 тис. грн. Протягом трьох днів із моменту трагедії небайдужі здавали донорську кров, адже в Євгена була величезна втрата плазмокрові. Від міськвиконкому у ці дні навіть було організовано відправлення двох мікроавтобусів, які відвозили всіх охочих поділитися кров’ю до пункту здачі. Євгенові потрібно було 28 донорів.
Відлік ішов на години, але грошей усе рівно бракувало. І тоді сам лікар Фузайлов погодився забезпечити необхідних 16 300 тис. доларів, і вже 1 грудня літак із Америки прилетів по Євгена.
За 8 днів, які хлопець провів в столичному опіковому центрі в очікуванні перельоту за кордон, йому провели 3 операції. Ще 13 із пересадки шкіри – в Бостоні.
Найбільше у Євгена постраждала права сторона тіла. Щоб відродити до життя праву руку та ногу, хлопцю пересадили шкіру зі спини та іншої ноги. «Усі 4 місяці, поки я лікувався в Бостоні, думав: що ж я накоїв, тепер такий тягар на сім’ю, – згадує хлопець. – А ще думав, що попри все – вилікуюся, стану на ноги і буду для мами найкращим сином».
Розбишакою Євген ніколи і не був, розповідає Тетяна, постійно був зайнятий: школа, навчання з репетиторами, футбол, теніс. Але, каже жінка, важливо для хлопчика-підлітка самоствердження, тож так і відреагував на «слабо?». До речі, в Бостоні «слабо?» із вуст медсестри набуло для Євгена іншого змісту – стало стимулом працювати над собою, щоб розробити руку, попри судоми, які віднімали ноги, навчитися заново ходити.
В Україні на Євгена очікує довготривала реабілітація. До того ж, протягом наступних років хлопцю доведеться їздити в Бостон та робити чергові операції із пересадки шкіри, адже тіло продовжує рости. Та Євген готовий до випробувань і страшні шрами, які залишаться на все життя, його не лякають.
За місяці перебування далеко від батьківського дому, у Євгена відбулося переосмислення всього свого життя. Після повернення додому хлопець переглянув коло своїх друзів і тепер хоче мати в товаришах лише тих, які вчитимуть бути кращим, розвиватися та цінувати рідних. «Хлопці мого віку хочуть видаватися «крутими», – каже Євген. – Але справжні чоловіки мають силу волі, не реагують на подібні провокації: «слабо», «ти боягуз», «с…н», і можуть гідно відмовити. Та і справжні друзі ніколи не провокуватимуть на випробування, які загрожують життю. Тільки зараз я зрозумів, що спочатку варто думати про наслідки, а потім щось робити».
Зараз хлопець готовий засісти на вивчення англійської мови, яка до цього часу в нього «шкутильгала», адже в майбутньому планує навчатися та жити в Америці, щоб повністю відновити своє тіло.
У пості від 30 листопада 2018 р. на своїй сторінці у Фесбук Тетяна Грицаєнко написала щирі слова вдячності всім, хто допоміг врятувати її сина. Сьогодні ж, після повернення Євгена додому, вона вкотре щиро дякує людям за чуйні серця, за доброту душі, за те, що не залиши її один на один із горем.