«Трибуна-Бровари» продовжує серію матеріалів «Місто, люди і місця», в рамках якої розповідає про цікавих особистостей і локації, що створюють наше місто. Ми вже торкалися теми волонтерства в одному з попередніх інтерв’ю. Однак сьогоднішня історія про волонтерство, що було непотрібним іще кілька років тому — волонтерство, спрямоване на допомогу тим, хто в мороз і спеку віддано оберігає наші спини від ворожих куль.
Після Революції Гідності і з початком військової агресії Росії Марина Тумачок, як і більшість українців почувалася “роздвоєною”. “З одного боку я відчувала сильну гордість за мою країну, людей, які почали боротьбу за свободу. Але з іншого — мене захопило дивне відчуття розгубленості. Ти бачиш, що країну втягують у війну, хочеш допомогти, але не знаєш, як”, — пригадує жінка.
Її шлях як волонтерки (до речі, сама Марина себе волонтеркою не вважає) почався після того, як жінка особисто “зустрілася” з війною. У 2015 році її чоловік, військовий, мав вирушати на Схід. Марина пригадує, що тоді система забезпечення солдат усім необхідним була ще не налагоджена, витрати лягали на сім’ю. “Ми тоді не могли собі дозволити купити чоловікові потрібні речі, грошей не вистачало. Вирішили звернутися до волонтерів. Одна з них, дуже відома волонтерка з Києва, сказала, що просимо забагато. Ми були у відчаї, аж тут нас познайомили з Оксаною Савостою (броварська волонтерка, — прим. ред.). За два дні до того, як чоловік мав їхати в АТО, Оксана зателефонувала і сказала, що все є, треба приїхати забрати”, — розповідає Марина. Саме знайомство з пані Оксаною надихнуло її до дій.
За освітою Марина — дизайнерка. Зараз вона має власну студію “M-ART”. Неочікувано для самої жінки їй спала на думку ідея допомагати бійцям, які повертаються з АТО, роблячи те, що вона вміє найкраще, — творити. Так з’явилися курси дизайну інтер’єрів та різноманітні арт-майстер-класи для учасників_ць АТО та їхніх сімей. Одначе Марина нарікає: “за два роки існування наших курсів жоден із учасників АТО не захотів приєднатися. Вони всі зневірені, кажуть: “Я не зможу, у мене не вийде”. Я постійно повторюю, що наша програма розрахована на людей без будь-якої підготовки, потрібно просто бажання і трохи часу. Але, на жаль…”. Натомість майстер-класи з живопису, які Марина організовує зі своєю студією, користуються серед АТОвців неабиякою популярністю.
Жінка пригадує, як усе починалося. На перший такий майстер-клас прийшов лише один боєць Анатолій Фатєєв. Він пішов захищати Україну на Донбасі добровольцем, там був сапером. У червні 2015 під час розвідки в Мар’їнці чоловік підірвався на ворожій міні і втратив обидві ноги, тепер ходить на протезах, одначе, дивуються його знайомі, це ніколи не заважало Анатолію вести активний спосіб життя. Марина пригадує: “Анатолій тоді розповідав, що коли був у госпіталі, до них теж приходили дівчата, аби проводити арт-терапію. Казав, що йому це дуже подобалося. Мовляв, коли зайнятий мистецтвом, забуваєш про свої проблеми”. Слова Анатолія й досі надихають Марину рухатися далі й допомагати демобілізованим бійцям та їхнім сім’ям.
Під час майстер-класів жінка пропонує присутнім спробувати себе в ролі художників_ць, застосовуючи різноманітні техніки живопису. Марина не любить слова “реабілітація” чи “адаптація”, вона вважає, що подібні заходи просто допомагають тим, кому довелося пережити жахи війни, зменшити вплив спогадів на свій стан, розкрити в собі творчий початок. “Моя мета зробити так, аби майстер-класи були розрядкою для них. Позбутися страшних спогадів із АТО, мені здається, неможливо. Але їх можна пережити, зробити менш болючими для себе. Рано чи пізно, а повертатися до мирного життя доведеться нам усім, не можна дозволити, щоби страхи війни продовжували виїдати нас ізсередини”, — вважає жінка.
Не лише емоційною розрядкою закінчилися майстер-класи Марини для сім’ї бійця Зайцева. Коли на одній із зустрічей вона побачила, як управно чоловік поводиться з глиною, звернулася до директорки “Школи естетичного виховання (дитяча школа мистецтв)” у Броварському районі Світлани Тимченко із пропозицією взяти чоловіка на посаду скульптора. Тепер боєць Зайцев навчає дітей скульптурі, а його дружина — теж за допомоги Марини — викладає образотворче мистецтво у броварській ЗОШ №1.
Окрім майстер-класів та навчальних курсів, Марина проводить й інші акції. Вона займалася збором коштів на лікування пораненого бійця Миколи Смирнова, а свій бізнес зробила соціально відповідальним: 10% від прибутку студії Марина жертвує організаціям, що допомагають АТО. Голова ГО “Авангард АТО Броварії” Ігор Муратов не раз зазначав, наскільки великий вклад у постфронтове життя бійців зробила арт-терапія Марини Тумачок.
Сама жінка каже, що така діяльність допомогла і їй теж: “Ота розгубленість, яку відчувала з початком війни, зникла, коли я почала проводити майстер-класи. Це заспокоює, бо ти знаєш, що не бездіяльна, що допомагаєш”.
Утім Марина також наголошує, що лише її допомоги — замало. “Я вважаю, що успішна країна — це, насамперед, успішні люди. Тому мені хочеться, аби, повертаючись зі Сходу, бійці мали змогу розкрити свій потенціал. У дитинстві ми всі мріємо про своє майбутнє. Куди діваються ці мрії, коли стаємо дорослими? Мені здається, було би дуже класно, якби бійцям допомагали не просто розібратися в собі, але і сформувати якісь цілі на майбутнє. Наприклад, чому б не проводити для них якісь бізнес-тренінги?”, — розмірковує жінка.
Марина зізнається: часто роздумує про те, як суспільство загалом може допомогти тим, хто бачили жахи війни. “Бійцям, які повернулися, дуже важливо відчувати повагу до них. Однак потрібно уникати надмірної турботи і, особливо, жалощів. Жалощі не мотивують рухатися далі, вони лише посилюють згубний вплив спогадів”, — наголошує активістка.
Жінці також доводилося зустрічатися з людьми, які негативно ставляться до тих, хто захищає Україну на Сході. Марині навіть спала на думку ідея, як цьому зарадити: “Це нереально, але, знаєте, було б дуже ефективно. Просто взяти тих, хто кричать, що нема сенсу туди їхати, і що бійці АТО просто виконують свою роботу, і відвезти їх на “екскурсію” на фронт. Мені здається, тоді вони б точно змінили свою думку”.
На питання, чи погодилася б вона віддати східні території заради збереження стількох життів, Марина заперечує: “Ідеться не про території. Ідеться про людей. Насамперед, незахищені верстви населення: діти, пенсіонери, самотні люди. Їх не можна отак просто полишити. Це найсправжнісіньке зрадництво”.
Жінка також зазначає, що на власному досвіді бачить, як спадає активність допомоги тим, хто на фронті. “Ми не звикли до війни, ні. Але ми просто стомилися. Це зрозуміло, адже постійно знаходитися в оцьому негативному стані теж неможливо. Я думаю, що нам потрібно створювати образи героїв, потрібно більше говорити про позитивні приклади. Зрозуміло, що не все так добре в країні, але хороші новини є, і саме вони мотивують!”
Наостанок запитую в пані Тумачок, із якими словами звернулася б до броварчан_ок. Марина відповідає: “Сказала б так: “Шановні броварчани, я вас запевняю, ці люди з Броварів, які допомагають АТОвцям (Оксана Савоста, Ігор Романенко, Ігор Муратов та інші — прим. ред.), вас не обманять, їм можна і потрібно довіряти, їм потрібно допомагати”. Я б сказала, що до людей, які повертаються зі Сходу, і які нас обороняють, необхідно ставитися з повагою, бо вони, як ніхто, на це заслуговують. Із повагою, але без жалощів. І закінчила б якось мотивуюче. мовляв: “Робіть свою справу добре, любіть свою справу, допомагайте іншим, і тоді ми обов’язково переможемо!”.
Фото надані Мариною Тумачок