Частина 1, частина 2, частина 3. частина 4, частина 5.
Про завершальну частину неформального конкурсу — на посаду заступника міського голови по гуманітарному напрямку писати хотілося, напевне, найменше. Хоча саме ця частина виявилася одна з найцікавіших (на жаль, в негативному значенні цього слова) і найпоказовіша — як створити ілюзію незамінності того чи іншого кандидата.
Клименко. Може поламати стереотипи.
Передувала третій, завершальній частині «оглядин» дивна ситуація: між частинами була перерва, під час якої увійшло до зали близько 30 жінок (як згодом склалося враження — це були працівниці бюджетної сфери, можливо, в галузі освіти, можливо, медицини).
Сама заявка Миколи Клименка — колишнього начальника Броварської міліції на посаду заступника по гуманітарному напрямку — була сенсаційною.
Микола Федорович, зокрема, в контексті відповіді на запитання журналістів, зазначив, що йому, як чоловіку та ще й з досвідом такої суворої професії як міліціонер, доведеться добре попрацювати, аби зламати стереотип, що на цю посаду обов’язково повинна претендувати саме жінка.
Втім, Клименко не розгубився: розповів, що про проблеми сучасної молоді, сім’ї, неповнолітніх та сиріт знає не з чуток, хоча б на досвіді своєї попередньої роботи.
Водночас, Микола Федорович, як істинний джентльмен, зробив «реверанс» у бік діючого заступника Лариси Виноградової, мовляв, нічого проти неї не має, бачить у її роботі більше позитиву, ніж негативу, і взагалі подає свою кандидатуру не для внесення якогось дисбалансу.
Гідно колишній головний міліціонер Броварів відповідав на питання, пов’язані з дитсадочками, медициною, освітою. На питання — як він себе поводив під час Євромайдану, Микола Федорович відповів, що Броварська міліція пліч-о-пліч у Києві з «Беркутом» проти населення не стояла, а в самих Броварах не допустила анархії, розкрадання зброї та жодного разу ні він, ні його підлеглі не повернули зброю проти мирного населення.
Видно було, що нові жінки, які увійшли до зали у перерві намагаються кандидата якось «вкусити», хоча відвертого «цькування» не було. Можливо, тому, що перед ними був ще «п’ять хвилин тому» представник правоохоронних органів, а можливо тому, що Микола Федорович відповідав спокійним, зваженим тоном і справляв враження людини, яку психологічно з рівноваги не виведеш.
В особі Алли Цигічко прибрали головного конкурента?
Останнім кандидатом (саме кандидатом, а виступаючим) постала Алла Цигічко — дипломований юрист, адвокат, з досвідом роботи по юриспруденції у Києві та Василькові.
Пані Цигічко розповіла про свою біографію, досвід роботи, представила свою програму розвитку міста по гуманітарному напрямку. Можливо, від хвилювання деяку частину програми читала з листа, але в цілому враження справила позитивне.
На жаль, по ходу засідання вибудувалася тверда традиція: усе, що позитивне — «зарубувати». Кандидатуру Алли Володимирівни «зарубали під корінь» — Сапожко прямо сказав, що не рекомендуватиме її на посаду заступника.
До пані Цигічко чіплялися в усьому — як у 20 років вона потрапила на посаду помічника Міністра юстиції (тут Алла Володимирівна чесно зізналася, що потрібно було працювати, щоб заробити на навчання і допоміг випадок, а також сімейні зв’язки, і вона набувала досвіду в Міністерстві юстиції)? Як можна з юридичною освітою йти працювати по гуманітарному напрямку (тут пані Алла сказала, що юридична освіта — це якраз складова гуманітарної сфери)? «Я не лікар, і не педагог, але нічого страшного в цьому не бачу», — сказала пані Цигічко.
Далі до кандидата почали чіплятися в такому дусі, що — навіщо йти працювати в Бровари, якщо живете у Василькові (пані Цигічко зазначила, що переїжджає до Броварів)? Прискіпливо причепилися до того, що Алла Володимирівна працювала в ГО «Народний контроль». «Чому Ви не вказали про це в своєму резюме?», — запитала одна із жінок, що зайшли у перерві. «Не вказала тому, що це робота в громадській організації», — навіть дещо розгублено, але щиро відповіла конкурсантка. «А гроші за свої послуги Ви брали?», — знову допитувалася пишна дама, яка сиділа в центрі зали. «Ну… чесно кажучи, так… Це була моя перша робота в Броварах. Завдяки, до речі, “Народному контролю” я отримала можливість бути в Броварах. Але змушена була відмовитися від цієї роботи, оскільки маю готувати сім’ю, а в громадській організації, яка існує на членські внески, коштів великих немає», — знову щиро відповіла пані Алла. «Неофіційна зарплата — це корупція!», — мало не закричала все та ж пишна дама.
А потім було слово міського голови Ігоря Сапожка. Ігор Васильович повідомив, що він зв’язувався з васильківськими колегами, подавав офіційні запити про якість роботи пані Цигічко на попередньому місці роботи. Виявилося, що нібито Алла Володимирівна «не вела журнал документообігу на попередньому місці роботи».
Після слів, що кандидатуру пані Цигічко не висуватимуть на затвердження, вираз обличчя у деяких жінок, що зайшли до зали останніми, був такий… Шкода — цензура не дозволяє передати словами ті емоції, які були на обличчях цих пані. Хоча ні! Мабуть, найкраще передати можна вираз їхніх облич, якщо сказати, що вони зняли щойно після виснаженого дня черевики на каблуках, принаймні, на два розміри менші.
Склалося враження, що кандидатуру пані Цигічко «забракували» свідомо, а міський голова Ігор Сапожко просто побоявся висунути її на розгляд депутатів — а раптом її кандидатура «вистрілить»?
У тому, що такий хід схожий на правду, засвідчила завершальна частина конкурсу — виступ чинного заступника міського голови Лариси Виноградової.
Виноградова. Свята?
Хто зі справжньої, непідробної громади досидів до кінця конкурсу (багато людей, втомившись, залишили його після другої частини), погодиться — такого преклоніння як перед заступником міського голови пані Виноградовою давно вже не бувало в нашому місті. По частині ідолопоклонства і упадання, «аудиторія» навіть перевершила себе щодо першого за ліком заступника, що виступав того дня — Григорія Голубовського.
Пані Ларису слухали (ні, не слухали, заслуховувалися) і аплодували мало не після кожної логічної паузи. Часом здавалося — чи не хочуть ці люди піднести свого керівника так, ніби вона свята і з неї хоч ікони малюй.
Зрештою, саме від такої атмосфери навіть нудило. Може Лариса Миколаївна й фахівець своєї справи, з досвідом, з розумінням, до того ж красива жінка, але це ж не значить, що треба так безпардонно ліпити з неї якесь божество. Навряд чи самій пані Ларисі таке ідолопоклоніння буде в задоволення, звісно, якщо вона не сама є “замовником музики”.
Лариса Миколаївна у своєму виступі зазначила, що має гуманітарну освіту, досвід роботи в структурі Броварської міської ради (3 1991 року) — тонкий натяк на те, що саме вона має й надалі перебувати на посаді заступника міського голови.
Єдиний, хто в цьому морі улесливості та підлабузництва виступив з критикою — був депутат міської ради Сергій Батюк. Сергій Іванович виступив із зауваженнями про те, що, на його переконання бюджетників і працівників гуманітарної сфери заполітизували, як використовували в електоральних цілях, згадав про те, що на його виборчій дільниці йшов жорсткий контроль за працівниками бюджетної сфери — чи вони приходили голосувати. «Я не голослівний! Вже відповідну заяву у міліцію подав», — сказав Сергій Іванович.
Ще один громадський активіст, Олег Рожок, виступив зі звинуваченнями в тому, що міська рада в період Революції гідності та Євромайдану збирала працівників бюджетної сфери на Антимайдани. Сама Лариса Миколаївна відповіла, що до тих явищ, у яких її звинувачують, стосунку не має, а «заряджені» жінки підняли галас, на кшталт: «Як можна цю людину в чомусь звинувачувати?!».
Замість висновку або не опускати руки
Так званою «демократичною більшістю» і тим громадським активом, який її підтримує, перший раунд цього «бою» виявився програним.
На це виявилося багато об’єктивних та суб’єктивних причин. Не була проведена належна інформаційна кампанія про конкурс, не було анонсу. Багато принципових, радикально налаштованих депутатів та активістів не прийшло на засідання, оскільки було проінформовано, що мають прийти на нього лише перші номери партійних ланок у міськраді (а навіть і таких зібралося не всі вісім). А ще до останнього не озвучувалося час і місце проведення заходу. Були «заряджені» особи, «підсадні» — словом аудиторія, яка симпатизує керівництву міської ради, виявилася мобілізованішою.
Але програний бій, це ще не програна війна. І опускати руки опозиціонерам до команди міського голови в жодному разі не можна. Наприклад, у бесіді з кореспондентом видання «Трибуна-Бровари» громадський активіст, кандидат на посаду міського голови-2015 Олександр Остапкович висловив тверде переконання, що обов’язково депутати повинні провести ще одну неформальну зустріч між собою на тему цього конкурсу, обговорити усі кандидатури і навіть деякі, які «забракував» Ігор Сапожко вольовим рішенням у вигляді рекомендації, а може й вимоги — повернути до розгляду.
«Я вважаю, що таким кандидатом має стати Алла Цигічко. Її кандидатуру забракували недарма — Сапожко боїться, що її депутати можуть підтримати. А вона справила враження фахівця набагато сильнішого, ніж Лариса Виноградова. Була щира, що не менш важливо, а головне — енергія з неї привнести у роботу нові ідеї, б’є через край! Ось такі люди потрібні», — сказав Остапкович.
Хай би там що, але попри те, що по букві закону останнє слово залишаэться за міським головою Ігорем Сапожком, вирішальне слово тепер — за депутатським корпусом. І багато що залежить саме від депутатів.
Завіса
Фото — Facebook.
