Авторка: Ольга Романенко,кандидат економічних наук, член президії Ради молодих учених при Міністерстві освіти та науки, викладачка КНТЕУ
Редакція сайту може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану в розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги».
У зв’язку з реформами в українській освіті в напрямку європейської інтеграції, важливим є розуміти, які відмінності та результати впровадження цих ідей в країнах ЄС. Наразі багато наших земляків живуть у країнах Європи, в тому числі й броварчан. Ми поспілкувалися з Тетяною Піот (Левчук), яка зростала і навчалася у Броварах, потім – у Німеччині. Наразі разом із чоловіком та трьома дітьми жінка живе у Франції. Цікаво було дізнатися, які наслідки європейських реформ відчувають українці в галузі освіти дітей. До дня освітянина цікаво дослідити і переосмислити, що варто цінувати в українській освіті, а що варто змінювати.
– Тетяно, Ви родом із Броварів. Які залишилися спогади про навчання в українській школі?
– Я народилася в Броварах, навчалася в 7 школі. Про школу залишилися багато позитивних спогадів, особливо про час із друзями: обіди за столиками в парку після школи, веселі свята, різноманітні колективні ігри, сніжки зимою, дорога додому з однокласниками…
Про навчання залишилися також добрі згадки, але змішані з постійним стресом від самостійних і контрольних робіт. Я часом більше переживала за оцінки, ніж за те, чи цікаво мені те, що я вчу.
– Ви емігрували у Францію. Чи є відмінності у вихованні дітей в українських та французьких садочках і школах?
– Після закінчення в Україні вищого навчального закладу, у 2002 році я поїхала в Німеччину. За рік вивчила мову і почала навчання в університеті м. Фрайбург. Потім продовжила навчання у Франції. Наразі з чоловіком та трьома дітками живу і працюю в цій країні.
При народженні дітей тут є декрет, під час якого нараховується повна заробітня плата до 2,5 місяців першої і другої дитини. На третю (і наступну) дитину додається до 4,5 місяців.
Але жінки мають право на додаткову декретну відпустку – на першу дитину максимум до 6 місяців, а на другу і наступну – до 3 років дитині. Що стосується виплат на дитину, то все залежить від загальних доходів сім’ї: чим менше – тим більше платить держава. Але якщо чоловік у сім’ї працює, то в середньому держава платить на дитину 600 євро.
Щоб зрозуміти, що таке 600 євро у Франціі: сім’я з 4 осіб витрачає у місяць близько 600 євро на їжу, 70 євро – на воду, 100 євро – на опалювання. Тобто, не дуже розженешся.
Більшість французських працюючих жінок виходять на роботу, коли дитині виповнюється 4-5 місяців, і віддають дітей або в садки (з 2,5 місяців до 3 років), або до нянь, які наглядають у середньому за 3-4 дітьми.
Я ніяк не могла прийняти, що це «нормально», тому зі своїми дітками була до року, потім до 3 років вони ходили в садок. Для дітей до 18 місяців – стандарт – у групі 10 дітей, для дітей із 18 місяців до 3 років – 15 дітей у групі. У кожній групі 3 виховательки.
Дітей змалечку привчають до самостійності, до порядку. Вони, звичайно, не завжди прибирають свої іграшки, але прибирають. Їдять діти ложечкою самі з 13-14 місяців, вивчають багато пісень, багато малюють. Також їх учать слухатись, робити те, що в них просять, і діти привчаються до життя в колективі (ділитися, чекати черги, тощо).
Із 3 років діти ідуть у безкоштовну «школу». До речі, до 3 років садки платні, ціна залежить від прибутку сім’і. Для прикладу, якщо батьки працюють, то садки коштують десь 600-700 євро за місяць на повний день 5 разів у тиждень. Няні ще дорожче. Записатися і не ходити не можна, бо місць дуже мало. Наприклад, у нас 1 садок на 10000 населення.
До речі, нежить, горло і температура до 38 тут особливо за хворобу не рахуються, тому діти відвідують садок, якщо при цих симптомах вони веселі, їдять і не плачуть. Не дозволяється йти в группу, коли хвороби, які передаються (вітрянка, кишковий грип), а також при діареї чи рвоті.
Мої діти з року до 3 років пропустили, мабуть, тижнів 2-3. Звичайно, перший рік у дітей був нежить чи не півроку, але крім промивання носа морською водою тут нічого не приписують, то таку процедуру роблять і в садку.
Після 2 років перебування у садку – з’являється імунітет. Узагалі, діти у Франції хворіють менше. До речі, при звичайному ОРЗ до 3 років крім парацетамолу і крапель у ніс дітям майже нічого не приписують. Якщо запалення вух, то вже дають антибіотіки.
До лікаря потрапити складно: потрібно записатися, але найчастіше перше вільне місце з’явиться лише через 2-3тижні. Прийняти лікар може в той чи наступний день виключно, коли дитині дуже погано. Тому до лікаря ідуть після 2-3 днів температури, яка не спадає, або якщо температура більша 39. Бо якщо потрапиш у перший день до лікаря, то у 90 % випадків відповідь одна: «Парацетамол кожних 6 годин, і якщо не стане краще – прийдіть через 2 дні».
Так от, «школа» від 3 років – безкоштовна. У класах у середньому 25 дітей (20-30), одна вчителька і одна няня.
Після школи діти їдуть автобусом у спеціальний заклад, де в них обід, і з ними займаються максимум до 19 годин. Звичайно, заняття розважальні: малювати, ліпити, грати групами в різні ігри, танцювати, чи просто грати з друзями.
Їдальня і час після школи – платні, вартість залежить від прибутку сім’і: від 50 до 200 євро в місяць.
У школі перший рік після обіду діти сплять. Після 4 років сон вважається необов’язковим, тому частіше всього в цих підготовчих школах навіть немає ліжечок, тож діти не сплять.
Діти вчаться виконувати завдання, адаптовані під вік. Так, у 3 роки вчаться слухати, одягати і знімати верхній одяг, розвивати пам’ять (пісні, віршики), вивчають кольори, розміри (більше-менше), навчаються не виходити за межі малюнку під час клеєння наліпок чи розмальовування, вчаться пізнавати своє написане ім’я, грати в різні колективні ігри. А в 5 років діти вчаться писати великими літерами і їх готують до справжньоі школи.
– Яка система фінансування освіти у Франції?
- Освіта в державних школах безкоштовна, а платна тільки в приватних. Години після школи також платні. До речі, в Франції нема такого як «вибрати школу»: всі йдуть у школу, залежно від вулиці проживання. Можна тільки вибирати приватні школи, але їх, до речі, тут не так багато.
Обов’язкового збору коштів немає. Є шкільний кооператив (фонд), з якого вчителі беруть на концерти дітям, костюми, різні проєкти для дітей, і потім батькам детально звітують. Батьки можуть зробити внески, але якщо хтось не здав гроші, від цього ставлення до дитини не змінюється. У середньому внески збирають тричі на рік від 5 до 20 євро.
Все, що стосується ремонту шкіл – платить місто. А місто отримує податки, які сплачують фізичні та юридичні особи. Податки в Франції, до речі, високі: спочатку знімається близько 25 % від зарплати, яка віддається на руки. А потім із них ще є податок на прибуток, на розвиток міста, на власність (квартиру, будинок).
Податок на прибуток і на розвиток міста залежить від прибутків сім’і, кількості дітей і ще багато чого. Але, щомісячно, в середньому, це близько 10% від «чистої» зарплати.
Податок на власність залежить від розміру будинку, від місця, де він розташований і т д. Податки платять усі (бо все декларується), то в місцевому бюджеті гроші є і на ремонт, і на автобус, щоб возити дітей. Звичайно, місцевий бюджет також контролюється.
– Якими критеріями керуєтесь при виборі навчального закладу для своєї дитини?
- Кілька років тому старший син пішов у 1 клас (7 років). Ми вирішили записати його в приватну школу через більш ефективну організацію, а також від думки, що ставлення до дитини буде більш «персональне».
Приватна школа платна, але так як у моєму випадку час після школи коштує більше, ніж у деяких інших містах, приватна школа мені обходиться не набагато більше за державну.
У нашій приватній школі навчання триває 4 дні з 8.30 до 16.30, потім година для домашнього завдання, потім – вільний час, поки прийдуть батьки. У цій школі він вчиться читати, писати, є математика, англійська, французська (граматика і розвиток пам’яті) і «навколишній світ».
Також є представник церкви, який приходить раз у місяць і проводить урок із охочими.
– Як будуються стосунки учитель-батьки-діти?
- Є вчителі, звичайно, різні, але з усіх, у яких навчалися мої діти, тільки одна детально відповідала на мої питання, коли я встигала забрати дітей о 15.50. Три інші намагалися відповісти коротко і швидко («Усе добре, але буває всяке, ви ж знаєте свого сина»).
Про успіхи дитини детально можна дізнатися тільки в кінці року або домовитися про зустріч. Але вони будуть тільки тоді, коли є проблеми. Якщо є якісь явні слабкості, але більш серйозні, чим просто «не зовсім встигає», тоді просять батьків звернутися до лікаря. Дуже часто в класах (особливо 3-6 років) є одна дитина з аутизмом чи з тризомією, тож у класі щодня присутній спеціаліст, який допомагає цій дитині.
– Ваші діти вчаться у французькій школі. Чим вона відрізняється від української?
– Плюси – нема такого напруження, як у наших школах. Але, як на мене, школа до 16 годин – для дітей забагато, залишається дуже мало часу на гуртки і т.д. Але з іншої сторони, якщо батьки працюють, но все рівно не можуть забирати дитину раніше, щоб водити на гуртки.
– Як вдається поєднувати материнство і роботу? Важко все встигати?
- Вдається, але, звичайно, потрібна організація. Молодшого сина в школу везу я, чоловік – старшого. Потім їду на роботу (45км). Ввечері мені їхати додому довше, чим чоловіку, тим паче з «пробками», то у 90% дітей забирає він. Це близько 18 год. Частіше всього я готую на день наперед, або готую на вечерю щось швидке, щоб за 15 хвилин. На мені не всі домашні обов’язки – чоловік допомагає.
До речі, у Франції є дуже багато випадків, коли жінка просто не вміє готувати, і приготування їжі – завдання чоловіка.
– Чим відрізняються менталітети українців і французів? Чи велика дистанція культур? Важко чи легко Вам співпрацювати в колективах?
- Питання про менталітети… Так, відрізняються. Взагалі, люди більш ввічливі, особливо це примітно в сфері обслуговування.
Що мене здивувало спочатку, так те, що більшість французів дуже хвалять звіт чи документ, який вони зробили, навіть якщо там нічого особливого і нема. Наскільки я знаю, у нас якось не звично себе хвалити, ніби ж нічого особливого не зробила. Але з часом можна всьому навчитися!
У колективах мені працювати взагалі легко, але таких теплих стосунків між колегами, як це буває у нас, тут мені не зустрічалося.
– Чи кричать французькі вчителі на дітей? Які методи заохочення до навчання вони використовують?
- За поведінку – можливо. За навчання, на скільки я знаю, ні. Методи заохочення – цікава тема. А взагалі система така: на початку року видається список із різними «поясками»: білий, жовтий, зелений, синій, помаранчевий і коричневий. Під кожним є список, які права має дитина, якщо вона має той чи інший колір, залежно від поведінки.
До речі, подарунків на 1 вересня ніяких немає, діти одягнені зовсім не святково. В Украіні, можливо, занадто – лінійки, квіти, але тут зовсім нічого нема, то також дивно. Подарунків немає також – щось символічне на Новий рік (цукерки, але і це – рідкість). Є лише подарунки на кінець навчання. Це десь у середньому 10-15 євро – символично. Кожний триместр батьки отримують декілька робіт дітей, їхні зошити, і тільки в кінці року батьки отримують повністю всі роботи, виконані за рік.
