Павло Різаненко – унікальний політик, готовий кинути виклик найвпливовішим особам України заради відстоювання справедливості. У цій людині поєдналися західні прогресивні погляди та українська ідентичність. Народний депутат, який відповідає запиту і готовності суспільства до радикальних змін і готовий діяти. Він має досвід, має можливості, має рішучість.
Як Ви ставитесь до Володимира Зеленського як політичного діяча? Як Ви оцінюєте його перші кроки?
На цей момент важко оцінити його як політичного діяча, тому що людина до обрання президентом не мала жодного політичного досвіду або досвіду державного управління. Тобто немає про що судити. Він був обраний президентом не стільки завдяки голосуванню за нього, скільки завдяки голосуванню проти колишнього президента Петра Порошенка. Одразу після виборів новообраний президент обрав сценарій не взаємодії, а конфлікту з Кабінетом Міністрів і чинною Верховною Радою з конкретною метою – призначення дострокових парламентських виборів. Це підтверджується прийнятим у день інавгурації рішенням про призначення позачергових виборів. Таким вчинком він закреслив можливість співпраці чинної Ради з Адміністрацією Президента. Вибори – це завжди змагальність і конфронтація, а не взаємодія.
Хоча перші кроки, серед яких – припинення повноважень Верховної Ради і призначення дострокових виборів, – це тактично правильний хід з точки зору президента, оскільки таким чином він намагається максимізувати і поширити результати президентських виборів на парламентські. Звичайно, при дострокових парламентських виборах у його партії «Слуга народу» буде кращий результат, ніж був би при чергових виборах. Оскільки за півроку багато хто усвідомив би, що виборчі обіцянки, які лунали, неможливо реалізувати у короткостроковий термін, і, відповідно, спостерігалися б певні розчарування. Тактично цей крок дуже прагматичний.
Як Ви оцінюєте перші кадрові призначення новообраного Президента?
Ми побачили, що в Адміністрацію Президента призначаються люди, з якими Володимир Зеленський мав великий досвід співпраці по власному бізнесу. Можна довго обговорювати, добре це чи погано. Я пам’ятаю, як колишньому президенту закидали кадрові призначення людей, з якими він раніше перебував у бізнес-партнерстві. Новий президент діє за схожим алгоритмом, хоча, мабуть, у багатьох виборців були очікування щодо кардинальних змін. Але я не суджу, добре це чи погано. Це демонструє, що він ставить в пріоритет особисту довіру. Багато людей у нашій країні мають аналогічній підхід до підбору кадрів.
Звичайно, деякі призначення викликають запитання. Наприклад, призначення юриста «95 кварталу» Івана Баканова, без досвіду роботи в силових структурах, заступником керівника СБУ. У цій ситуації з одного боку є і критика, що людина ніколи не працювала в цій сфері і не має належної компетенції. З іншого боку хтось може сказати, що це і добре, оскільки людина не із «системи» і може якось розворушити або змінити цю систему.
Є певні сумніви і щодо призначення головою Адміністрації Президента Андрія Богдана, який був особистим адвокатом Зеленського і одночасно особистим адвокатом пана Коломойського. Він має дуже великий досвід співпраці з Ігорем Коломойським, зокрема представляв його інтереси в судах по справах Приватбанку – найбільш резонансному пограбуванню України і опосередковано простих громадян на суму від 150 до 200 мільярдів гривень. Тому це призначення викликає багато запитань серед експертів щодо того, чиї ж інтереси представляє пан Богдан. До кого він лояльний? Чи він буде служити державі і президенту, чи він все-таки пану Коломойському. Тільки за його наступними вчинками можна буде робити якісь висновки.
Але загалом є новообраний президент, і всі, у тому числі і я, бажають йому успіхів у розбудові спроможної незалежної України, тому що його поразка – це поразка усієї України, а поразка України – це поразка усіх нас. У тих діях, які спрямовані на розбудову і розвиток України, на рух країни до ЄС і НАТО, – це обов’язок кожного, і будь-яка адекватна людина має йому в цьому допомагати. Щодо кроків, які будуть іти врозріз із інтересами країни (якщо такі будуть), як-от припинення війни з Росією через капітуляцію, то це неприпустимо. Звичайно, обов’язок і політиків, і громадян не допустити цього і належним чином контролювати дії президента.
Чим Ви займались у ВР 8-го скликання? Якими досягненнями найбільше задоволені?
Основна робота народного депутата – законотворча діяльність. Я не належу до тієї категорії людей, які вважають себе професіоналами в усіх сферах. За своєю як освітою, так і досвідом роботи я – фахівець у фінансовому секторі, інвестиційному бізнесі, і, відповідно, я був делегований до Комітету з питань фінансової політики та банківської діяльності, де також я є головою підкомітету цінних паперів і фондового ринку. Тому основна моя законотворча діяльність була спрямована на роботу саме у цій сфері.
Мною та у співавторстві було розроблено 134 законопроекти, 16 з яких стали законами. Зокрема, про споживче кредитування задля захисту прав споживачів фінансових послуг, щодо спрощення процесу залучення іноземних інвестицій в українські цінні папери, щодо умов повернення строкових депозитів та ін. За останні п’ять років саме банківська сфера визнана нашими міжнародними партнерами як одна з тих, що пройшла фундаментальне, докорінне реформування. Було ухвалено зміни до закону «Про банки і банківську діяльність», у результаті чого Нацбанк отримав всі важелі та інструменти для ефективного врегулювання даної сфери. Врешті-решт були виведені усі ті «зомбі-банки», «банки-пилососи», які накопичували проблеми десятки років і, по суті, слугували пилососами для олігархів з метою крадіжки коштів у громадян. Такі банки були виведені з ринку, ринок трохи очистився і наразі фінансова сфера працює більш стабільно та надійно. Ризики втрати коштів вкладниками сьогодні, мабуть, найнижчі за всю історію існування банківської системи в Україні.
Я ще раз зазначу, що вважаю фундаментальною реформу бюджетної децентралізації та утворення об’єднаних територіальних громад, спрямованою на майбутнє, але її позитивні результати ми бачимо вже сьогодні.
Про які серйозні зміни в житті округу, які відбулися завдяки Вашій депутатській діяльності, Ви могли б розповісти виборцям?
Найбільшим успіхом я вважаю децентралізацію. Цю ініціативу підтримував від самого початку, тому що мав досвід роботи в органах місцевого самоврядування (був депутатом місцевої ради). У цій реформі два в одному – бюджетна децентралізація і утворення об’єднаних територіальних громад. Ця реформа має найбільший вплив на життя кожного мешканця округу.
Завдяки бюджетній децентралізації, запровадженій з 2015 року змінами до Бюджетного кодексу, змінився принцип перерозподілу коштів між державним і місцевими бюджетами. У результаті той же бюджет міста Бровари збільшився із приблизно 300 мільйонів гривень у 2014 році до приблизно 1 мільярда 400 мільйонів гривень у 2018 році. У Броварському районі бюджет збільшився майже втричі, у багатьох населених пунктах округу з’явився додатковий ресурс і можливості. Завдяки змінам до Бюджетного кодексу, які зробила Верховна Рада, які я свідомо лобіював і підтримував як колишній депутат місцевої ради, який бачив цю бюджетну несправедливість, громади на місцях отримали кошти і більше не мають на колінах просити у центральної влади ресурси на виконання своїх та делегованих повноважень.
Паралельно була запроваджена реформа децентралізації щодо утворення об’єднаних територіальних громад. Раніше у нас справжнє самоврядування було лише на рівні сіл/селищ і міст районного значення, де громадяни обирали депутатів, голову та, відповідно, депутати цих рад обирали виконавчий комітет. І виконавчий комітет разом із головою були розпорядниками ресурсів цих громад. Але був нюанс – в бюджети цих сіл/селищ/міст районного значення направлялася дуже незначна сума доходів. Десь менше 8% податків та зборів. Тому самоврядування було, але вони були повністю позбавлені ресурсів.
На рівні ж районних рад самоврядування не було повноцінним. Були сконцентровані значні ресурси на фінансування і освіти, і культури, і медицини, і спорту. Але виконавчим органом були районні державні адміністрації, очільники яких призначаються президентом у погодженні з Кабміном. Так от, реформа децентралізації та створення ОТГ спрямовані на те, щоб забрати у цих районних державних адміністрацій ресурси і повноваження і передати їх новоутвореним об’єднаним територіальним громадам.
А Ви якось агітували громади за цю реформу?
Звичайно. У 2015 році ще мало хто розумів, що це за реформа, які будуть результати. Відчувався спротив. І з 2015 року я та моя команда переконували людей у перспективності утворення громад. Ну і в подальшому допомагали в процесі утворення Баришівської ОТГ. Завжди, коли відбувається щось нове, чиниться певний опір. Люди звикли до певної системи координат, до певних відносин, тому будь-що намагаються зберегти статус-кво.
У 2015-17 рр. наша команда проводила семінари, конференції, навчання, на які запрошували депутатів районних рад, депутатів і голів сільських/селищних рад. Вели роз’яснювальну роботу, залучали експертів, запрошували голів уже створених громад з інших областей, які ділились власним досвідом. У результаті у більшості населених пунктів актив громади підтримав ідею утворення ОТГ. Єдиними осередками незавершеності реформи залишаються Придесіння, хоча там голови сіл Погреби, Зазим’я виступають натхненниками реалізації цієї реформи. У них процес гальмується через думку голови Пухівки, чий голос був вирішальним. Також потенційно можливе утворення Гоголівської громади, до якої мали б увійти Плоске, Світильня, Кулажинці. І також я підтримував можливе об’єднання Калинівки, Красилівки та Рожівки у Калинівську ОТГ. І, до речі, взимку висновки Київоблдержадміністрації щодо цього об’єднання були затверджені та надані Кабміну.
Ви йдете до парламенту цього разу разом з «Голосом» Вакарчука. Чому саме вони?
До 2009 року я і не думав, що буду колись займатись громадською чи політичною діяльністю. Моя кар’єра до того була пов’язана з великим фінансовим бізнесом. Я працював у міжнародних інвестиційних компаніях, і навіть думки про політичну діяльність не мав. Але у 2009 році у мене народилися діти. Це дуже змінює світогляд і горизонт планування. Якщо до цієї події у мене була думка, що я можу жити у працювати у будь-якій країні, то після став замислюватися над тим, а де виростуть мої діти, в якому середовищі, як вони будуть навчатись, в якій країні будуть реалізовуватись. Звичайно, маючи українську ідентичність, питання про громадянство не поставало. Але чи задовольняло мене сьогодення в Україні – ні. Я прийняв рішення не чекати змін, а власноруч їх робити. Відповідно, в 2010 році я ще не думав будувати політичну кар’єру і почав займатись громадською діяльністю – я став депутатом Броварської міської ради. Але коли я зсередини побачив процес, прийшло усвідомлення глибини проблем між усіма гілками влади.
У 2012 році, спостерігаючи за моєю діяльністю на місцевому рівні (боротьба з крадіжками землі та неефективним розпоряджанням майном, за які на мене навіть було скоєно напад), Віталій Кличко запропонував мені балотуватись до Верховної Ради. Були великі очікування та ідеалістичні погляди, що потрапивши до Верховної Ради, можна буде все одразу швидко змінити. Тоді «УДАР» був найпрогресивнішою фракцією у Верховній Раді, але перебував в опозиції, і можливостей вплинути на ситуацію було небагато. У тій Верховній Раді було з десяток-півтора людей, які мали ідеалістичні погляди і прагнули до швидких радикальних змін. Для Ради з 450 депутатів, звичайно, цього було недостатньо.
Далі були Євромайдан, Революція Гідності, дострокові вибори до Верховної Ради… І в 2014 році «УДАР» не йшов на вибори окремою політсилою, депутати «УДАру» балотувались від «Солідарності». Відповідно, у парламенті була група «УДАРу» всередині фракції «Солідарність». Вже в цій Раді, теперішнього скликання, людей, які мали ідеалістичні погляди та прагнули до змін, було суттєво більше – 50-60 людей з різних фракцій на всю Верховну Раду. Це була суттєва зміна, але теж недостатня для того, щоб кардинально зрушити ситуацію з місця. Хоча в перші півроку було прийнято багато проривних законів, які до того з десяток років не ухвалювалися. З 2016 року ефективність парламенту почала знижуватися, і після виходу з коаліції трьох фракцій Верховна Рада була не настільки радикальною в підходах до змін.
Насправді парламент є віддзеркаленням запитів суспільства. І останні вибори президента дали сигнал, що є запит на суттєві зміни, по які я і йшов до Верховної Ради ще у 2012 році. 60-70% людей підтримують нові підходи, появу нових сил.
У зв’язку з тим, що «УДАР» Віталія Кличка не йде на вибори до Верховної Ради самостійною політсилою, я опинився перед вибором – або іти самовисуванцем, або не йти взагалі. Я вважаю, що політика – це командна гра. Я знаю і бачив, що один депутат (як позафракційні) не впливає на прийняття рішень ні у Верховній Раді, ні у себе в окрузі. І здійснити якийсь запит на зміни та реалізацію певної програми немає можливості.
Мені надійшла пропозиція від Святослава Вакарчука та партії «Голос» приєднатися до їхньої політсили та висуватись на виборах по 97 мажоритарному округу. Партія «Голос» дуже співзвучна моєму світогляду, це партія докорінних змін. Вони вирішили не висувати діючих депутатів по списку, але готові висувати по мажоритарних округах тих нардепів, щодо ефективності яких немає сумнівів. Які не заплямували себе, були професійними, відповідальними. Тому лише чотири народні депутати – серед них і я – висуваємось від партії «Голос».
При цьому у Верховній Раді я був і залишаюсь безпартійним. Я зберігаю за собою право працювати у команді певної політсили, співпрацювати із ними, але без членства у партії.
У Вас є «принципові» питання, щодо яких Ви ніколи не зможете стриматись, промовчати, стерпіти?
Для мене принциповим є питання української ідентичності та існування України як незалежної держави. У нас дуже трагічна історія. У нас є українська нація, український народ, культура, мова, територія, але ми протягом століть не мали власної державності. У нас державність була чужа: чи то Російської імперії, чи то СРСР, чи то Австро-Угорської імперії… Вона була іноземна і завжди абсолютистська або репресивна. Те, що українці нарешті отримали незалежність і можливість розвивати свою державу, свою культуру, свою ідентичність, – це і є найбільшою цінністю, яку має наше покоління. І наша відповідальність – усе це зберегти попри агресію Росії, мета якої – знищення української державності. Для мене саме це питання є «червоною лінією». Будь-які дії, спрямовані на капітуляцію перед РФ, я вважаю спробою знищення української державності.
Зараз у тренді здоровий спосіб життя. У Вас є якісь спортивні досягнення?
Спорт – це один із стовпів основи здоров’я. Раніше, коли було більше часу, регулярно займався спортом: плаванням, настільним тенісом. Колись в юнацтві навіть був чемпіоном Київської області. Зараз часом граю в теніс зі своїми дітьми, але політична діяльність залишила менше часу для спорту і дозвілля. За можливості знаходжу час, але більш важливим вважаю сприяння розвитку спорту в моєму окрузі. Особливо це актуально для молоді, щоб майбутнє покоління витрачало свій вільний час із користю.
