Про життя броварських безпритульних. Чому їм варто допомагати. Частина ІІ

Pinterest LinkedIn Tumblr +

У першій частині  ми розповіли, скільки бездомних на сьогодні є в Броварах, звідки вони беруться та хто їм допомагає вижити. А також повідали життєві історії кількох безхатченків. Де ж вони в Броварах знаходять прихисток, за рахунок чого живуть, наскільки небезпечні, чому місцева влада не поспішає їм допомагати та чому це варто робити?

Кожного року, коли настають холоди, у ЗМІ з’являються повідомлення про потерпілих і померлих від переохолодження. Минулого року, наприклад, холод забрав життя 170 українців, більшість з яких – безхатченки.

Про цю категорію людей влада Броварів згадує тільки раз на рік під час морозів за 20 градусів. Тоді мер видає розпорядження про створення стаціонарних пунктів обігріву, розгортають і тимчасові мобільні пункти. Так взимку 2017 року із заявлених Броварським міськвиконкомом 19 стаціонарних пунктів обігріву реально діяло менше половини, та й ті – лише до 17 год. Однак і там безхатченкам були не дуже раді. Цілодобово діяв лише мобільний пункт обігріву біля пожежної частини, де бездомні могли зігрітися, випити чаю та «перекусити» печивом.

Зима 2017 року

Але відразу після зниження морозів намет згорнули. Про нічліг мова не йде – про нього бездомні мають піклуватися самі.

У  Броварах  «бомжі» знають всі приміщення, де можна сховатися в дощ чи сніг. Після декількох пожеж у підвалах, що сталися з їхньої вини, комунальники всі входи в підвальні приміщення і техповерхи «замурували» під ключ, тож місцевим безхатченкам в останні роки стало зовсім «скрутно». Кочують по «безхозих» будівлях (останніх у Броварах вистачає), на смітниках, в електричках, на ж/д вокзалі, землянках у Дарницькому лісі або просто під людськими балконами. 

Нічліг безхатченків на сміттєзвалищі. Вул. Олімпійська

Безхозий будинок на вул. Незалежності (за професійним ліцеєм), де кочують безхатченки. Поруч – пункт здачі відсортованих відходів.

Життєва історія 4. Наталка Миколаївна

Це – Наталка Миколаївна. За свої 62 роки жінка, за її словами, надбала велике «багатство»: ВІЛ-інфекція, туберкульоз легень, цироз печінки та ще купа супутніх захворювань. У м.Костянтинівка Донецької області, звідки Наталка родом і де вела бродячий спосіб життя, вона взагалі у списку померлих: нетверезий чоловік сплутав Наталку з невідомою покійною жінкою, яку і поховали під Наталчиним прізвищем. Тож понад 20 років паспорту в неї немає. І відновлювати його не поспішає.

Наталка Миколаївна

Жінки сусідніх будинків, які підгодовували Наталку

Два роки тому волонтери знайшли Наталку в Костянтинівці в підвалі з виснаженням. Лікувалася в Донецькому санаторії  для тубінфікованих, а понад рік тому волонтери перевезли її у Бровари, де живе її рідна старша сестра Людмила. Остання такій родичці не рада, тож неодноразово намагалася здихатися непрошеної гості: відновити їй документи та відправити назад, у Костянтинівку. Та міграційна служба навідріз відмовилася робити запит у так звану «донецьку республіку». Однак і їхати Наталці нікуди: чоловік помер, донька квартиру продала і невідомо куди з’їхала. Волонтери однієї із церков неодноразово влаштовували Наталку в Броварське інфекційне відділення лікувати туберкульоз, та вона щоразу втікала і продовжувала бродяжничати по смітниках. Понад місяць жінка жила під балконом будинку 8Б, що на бульв. Незалежності. Життям, каже, задоволена: у Червоному  Хресті видали теплий одяг, коли настали холоди – сердобольні люди принесли ковдри, щодня по черзі носили їжу, навіть цигарки. Переймаючись за життя жінки, люди звернулися до місцевого депутата Вадима Мутила з проханням “кудись її прилаштувати”. Без документів Наталку прилаштувати нікуди не вдалося, тож небайдужі депутати зібрали на пальне гроші та попросили  волонтерів відвезти Наталку назад, у Костянтинівку. Та дорогою додому вона втекла.

Безпритульні  й кримінал

За інформацією начальниці сектору моніторингу Броварського відділу поліції  Ірини Віцелару, «бомжі» –  зовсім не суцільний “кримінал”. Із 1800 крадіжок за 9 місяців за участі бездомних – не більше 10%. У минулому році працівники міськвідділу поліції викрили серію злочинів, що стосувалися покражі каналізаційних люків та ліфтового обладнання. Серед тих, хто цупив залізо та здавав у пункт приймання металу, – і безхатченки.

Серед гучних минулорічних справ – вбивство в гаражах на Симона Петлюри: бездомний убив бездомного. У поліції окремо «бомжів» не обліковують. Але безхатьки є в обліку розшукуваних і безвісти зниклих, розповідає  Ірина Віцелару. Нині у розшуку, як безвісти зниклі, перебуває 39 осіб. За 9 місяців правоохоронці розшукали 43 особи і поставили на облік 14.

На вул. Короленка. Фото – Яни Шейко

Бездомні у лікарні: вирішує фактор часу?

У лікарні «бомжів», яких в основному доставляють «швидкі», приймають неохоче, адже окрім специфічного запаху від місяцями немитого тіла, безхатченки мають «букет» хвороб. 80% бездомних – алкоголики, наркомани та носії туберкульозу. Як розповів завідуючий приймальним відділенням Броварської ЦРЛ Сергій Лаврентьєв, у приймальному відділенні  допомогу надають усім потребуючим. І безхатченкам також. Звертаються вони з різними нозологіями: і з ГРВІ, і з алкогольними інтоксикаціями, каже завідуючий. Перед тим, як  відправити їх на стаціонарне лікування, бездомні проходять санітарну обробку. Медикаментів для лікування достатньо для всіх, переконує завідуючий.

Спеціально відведених приміщень для такої категорії нема, тому лежать вони у загальних палатах. Нині бездомні перебувають на стаціонарі в кожному відділенні, розповів журналістам “Трибуни” заступник головного лікаря БЦЛ із хірургічних питань Анатолій Бурий. Скільки їх наразі у лікарні – медики облік не ведуть. Переважна більшість, каже заступник, лікування вже не потребує, але виписувати їх немає куди: не мають ні домівки, ні документів, тож і живуть у лікарні місяцями. На сьогодні особливої допомоги потребують двоє безпритульних, яким у зв’язку з обмороженнями та ускладненнями після цього довелося ампутувати ноги. «Ми  постійно звертаємося в соціальні служби міста, району, навколишні села, в хоспіси чи будинки для літніх людей, але бездомні нікому не потрібні», – каже Анатолій Бурий. Проблема в тому, кажуть у лікарні, що служба соціальної допомоги в нашому місті на повну не працює. Зате функціонує велика кількість громадських організацій, які дотуються з бюджету міста. Та жодна з них проблемою безпритульних не займається. Тож питання перебування безхатьків у лікарні вирішує “фактор часу”: слабші там і помирають, сильніших – помиють, нагодують, підлікують, дадуть кілька гривень на дорогу, і – «бувай здоровий».

Усе – для соціально-незахищених. Тільки не для бездомних

Голова товариства Червоного Хреста Лілія Драпей переконує: у Броварах та районі безхатченків немає. Є соціально-незахищені категорії громадян, яким Червоний Хрест допомагає  одягом, взуттям, коли нададуть спонсори – то і харчами. Але тільки тим, хто звернеться сам. 

Броварський Червоний Хрест розташований на вул. Незалежності, 8Б

Лілія Драпей демонструє банк одягу для соціально-незахищених категорій громадян

У кінці листопада при Червоному Хресті має відкритися центр медико-санітарної допомоги, де обслуговуватимуть соціально-незахищені категорії громадян. Однак, за словами Лілії Драпей, безхатченки у цю категорію не підпадають, адже послуги, а саме: масаж, електрофорез, уколи, крапельниці, перевірка крові на цукор, фіточаї, ліжко «нуга-бест», надаватимуть  тільки ветеранам та пенсіонерам. А їх у місті – 25 тисяч.

Останні “штрихи” у центрі медико-санітарної допомоги.

Рік тому в Броварах відкрився заклад, де одинокі та хворі броварчани зможуть за бюджетні кошти доживати свого віку – міні-притулок. Будинок для літніх людей, який розраховано на 10 осіб, відкрито в частині приміщення міського територіального центру соціального обслуговування. Та безхатькам туди зась, адже у більшості з них немає необхідних документів. Нині там доживають свого віку за бюджетні кошти троє одиноких та хворих броварчан, які не здатні до самообслуговування. Ще одну жінку поважного віку працівники притулку доглядають за гроші. У місяць притулок обходиться рідним жінки у 7 тис. грн.

Міні-притулок, що на вул. Гагаріна, 8А

У Броварах  є два реабілітаційних центри для алко- та наркозалежних: центр «Перемога», що на вул. Євгена Сверстюка, 6 та в районі Старого центру – «Ковчег» від церкви «Хвала і поклоніння».  Але категорією “безпритульні” згодні займатися лише останні. Нині там проходять реабілітацію 8 нарко – та алкозалежних, серед яких – і безпритульні.

Волонтери ж «Скарбниці» не перший рік співпрацюють із реабілітаційними центрами у Вінницькій області (в селах Ободовка та Скомарошки), у Черкаській області (в селах Лозівок та Кантакузівка) та у Чернігівській області (с. Мокрець). Цього року в реабілітаційні центри волонтери направили 8 осіб. Однак змінити бродяг дуже і дуже складно, каже волонтерка фонду Ольга Іванова, адже спосіб їхнього життя, це, в першу чергу, спосіб їхнього мислення, це – їхній рівень цінностей. Тож у переважній більшості, через деякий час після реабілітації, безхатченки знову повертаються до свого способу життя. Але волонтерам усе ж удається, нехай і одиниці, та повернути до нормального життя.

Життєва історія 5. Олексій Григорович

Усіх бездомних на обідах у парку Олексій Григорович знає поіменно. Та тепер чоловіку з ними не по дорозі.

Я  вже змінив своє життя, – розповідає  капітан у відставці  Олексій Григорович. –  У Росії  працював замдиректора пивзаводу. Пройшов дві війни – Афган і Ліван. Після зради дружини її вигнав, все залишив дітям і поїхав світ за очі починати життя спочатку. У Києві працював у козачому війську. Прописки не було – мене звідти «попросили». Жити не було де, тож  вісім років шукав щастя в Одесі, Миколаєві, Дніпропетровську. Та це вже було “бомжування”, хоч і мав на руках потрібні для нормального життя документи. Так було простіше – втікати подалі від життєвих розчарувань, зради дружини. “Кілька років тому ніби прокинувся від важкого сну й сам себе спитав: «Ти закінчив Московський залізнодорожний інститут, Курський сільськогосподарський інститут, тобі не соромно бомжувать?», – розповідає чоловік. У Броварах познайомився із самітною жінкою, почав відвідувати церкву. Понад 5 років пара живе в селі: обробляють півтора гектари землі, тримають кіз, качок, курей. “Я щасливий, адже ніколи не пізно почати все спочатку”, – каже Олексій Григорович.

 Олексій Григорович. Фото 2012 р.

Що думає влада міста

У Броварах спеціалізованого притулку  для «бомжів» немає. Волонтери «Скарбниці» неодноразово зверталися до міської влади з проханням надати їм в оренду приміщення для обслуговування безхатченків: реєстрації, харчування, санітарного догляду, медичного обслуговування, духовно-просвітницької роботи. Як стверджує голова БФ “Скарбниця” Валентина Бабійчук, їм пропонували розділити приміщення із центром реабілітації для нарко-і алкозалежних “Перемога”. Однак ці дві категорії людей під одним дахом – не сумісні, кажуть волонтери. Іншого ж приміщення для обслуговування бездомних влада міста не знайшла, при тому, що вільні приміщення комунальної власності є. Зрозуміло: вигідніше приміщення здати в оренду за гроші, а яка вигода з благодійної організації?

 «У 99% безхатченки – це не броварчани, а заїжджі з сусідніх із Київською областей», – каже заступник міського голови з гуманітарних питань Лариса Виноградова. І уточнює: у місті безхатченками займаються релігійні організації, які й «виконують соціальне замовлення», зокрема, реєструють їх, раз на тиждень харчують, займаються відновленням документів. Та у «Скарбниці» стверджують, що опікуються безпритульними з власної ініціативи, і якби влада міста допомогла з виділенням приміщення, у Броварах можна було б раз і назавжди питання з безпритульними вирішити. Однак волонтери фонду стомилися просити у керівництва міста підтримки, тож продовжуватимуть харчувати безхатьків на дощі та морозі, а за духовною підтримкою тим, хто бажає змінити своє життя, радять звертатися щонеділі, о 10 год., у школу мистецтв на Незалежності, де проходять богослужіння.

Чи потрібно допомагати бездомним?

Потрібно, говорять волонтери “Скарбниці”, з кількох причин. По-перше, серед них є ті, котрі потрапили в число бездомних за збігом обставин і згодні змінюватися. І їх потрібно «вихопити» з цього стану якнайшвидше. І навіть якщо забути про милосердя і решту християнських чеснот, то варто подумати хоча б про власну безпеку. Адже якщо вони шукатимуть як прохарчуватися, –  про роботу подумають у останню чергу. І в’язницею їх не залякаєш, і від злочину не втримаєш, там, врешті-решт, годують регулярно. До того ж, серед безхатченків – тотальне зараження туберкульозом. Тож, якщо влада міста не почне допомагати безхатченкам і хоча б трішки ними займатися, вони почнуть «займатися» містом.

                                                                                                                                                               Фото – авторки

Поділіться.

Залиште відповідь