Сьогодні Ліні Костенко виповнюється 90 років

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

19 березня свій 90-річний ювілей відзначає видатна українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, радянська дисидентка Ліна Костенко. Вона є авторкою низки віршів і кількох поетичних збірок, поеми «Берестечко», романів «Маруся Чурай» (який отримав Шевченківську премію в 1987 році) та «Записки українського самашедшого». Останній твір після виходу у світ, у 2011 році, став одним із лідерів продажу серед вітчизняних книжок.

Ліна Костенко народилась 1930 року в сім’ї вчителів у Ржищеві, що на Київщині. У 1936 році родина перебралась до Києва. Із 1937 по 1941 роки навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові. Школу спалили в 1943 році разом із усім селищем. Майбутня поетеса згодом присвятила цій події вірш «Я виросла у Київській Венеції».

Після закінчення середньої школи № 123 на Куренівці навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом – у Московському літературному інституті імені Максима Горького.

З 1961 до 1977 року твори Ліни Костенко не друкували через активну участь поетеси в русі шістдесятників. Однак вірші поширювали «самвидавом». Її піддавали критиці за «аполітичність». Фільм за сценарієм діячки «Дорогою вітрів» зняли з плану на знімання. З 1963 для її творів настала багаторічна негласна, але жорстка заборона.

Ліна Костенко

Ліна Костенко

Окрім Шевченківської премії, вже за незалежності України Ліна Костенко стала лавреаткою міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів (1990), премії ім. Франческа Петрарки (1994) та премії ім. Олени Теліги (2000). Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом кн. Ярослава Мудрого 5-го ст. (2000).

Почесна професорка Києво-Могилянської академії, почесна докторка Львівського та Чернівецького університетів. Від звання Героя України відмовилась з аргументацією: «Політичної біжутерії не ношу!»

У своїй творчості згадувала і про Бровари. Так, у романі «Записки українського самашедшого» (2001 – 2010) описуються «вивихи нашого глобалізованого часу», де згадується Броварська катастрофа 2000 року. «Обростаєм абсурдом. Ядерну зброю віддали, державу розікрали, чекаємо інвестицій у свою економіку. Танки продаємо у Пакистан, гладильні дошки купуємо в Італії. Проводимо військові навчання, а влучаємо ракетою у власні Броварі. Криза енергетики, над Україною пронеслася стихія, позривало дахи, поломило дерева, дроти обледеніли, стовпи попадали, три тисячі населених пунктів сидять без електрики, а вони під цю лиху годину, проти зими, надумали закривати Чорнобильську атомну станцію. Хоча що вже там закривати? Перший блок давно вже закритий, другий згорів кілька років тому, четвертий — руїна під «саркофагом». А єдиний цей, третій, постійно на ремонті, він і зараз стоїть, то чи встигнуть відкрити, щоб було що закрити? Центрифуга ідіотизму, голова йде обертом.»

Читайте також:

Поділитись

Leave A Reply