Авторка – броварська краєзнавиця і мовознавиця, дисидентка Марія Овдієнко
Редакція сайту може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану в розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги».
14 грудня цього року, в переддень історичного об’єднавчого собору, в Андріївській церкві в Києві відбулося перше богослужіння представників Константинопольського патріархату в Україні. На жаль, зараз не можу бувати на велелюдних зібраннях, але душею полинула туди, де творилася історія України і пишуться її новітні сторінки.
Уявила собі Андріївську церкву і побачила в ній те, про що хочу нагадати своїм землякам у ці знаменні для України дні. У цьому храмі − безсмертній бароковій перлині Ф. Б. Растреллі − є слід Броварської землі.
Зайшовши до Андріївської церкви, ви одразу помітите по праву руку велетенську картину, на якій зображено Апостола Андрія, що встановлює хрест на київських горах. Її автор − наш земляк, уродженець козацького містечка Гоголева Чернігівської губернії, друг Тараса Шевченка Платон Борисполець (1805 − 1880). Художник назвав її “Проповідь Андрія Первозванного на березі Дніпра”. В Андріївській церкві вона відома під назвою “Проповідь Апостола Андрія скіфам”.
Ця картина − єдине велике полотно художника, що дожило до нашого часу. Вважається, що вона написана в Парижі в 1847 році. У Національному музеї Тараса Шевченка в Києві є чотири невеликі роботи його пензля. У музеї Тараса Шевченка в Баришівці експонується портрет, написаний П. Бориспольцем. Платон Тимофійович в Італії копіював великоформатні картини, зокрема улюбленого італійського художника епохи Відродження Тиціана Вечелліо, які в нього купували особи з царської родини. За ці гроші він жив за кордоном. Загалом тепер відомі лише лічені картини П. Бориспольця. Оце і все, що пощадив час. Можливо, в галереях його картини експонуються як роботи невідомого художника, і прийдешні дослідження впишуть їх в історію українського мистецтва.
Доля звела Тараса Шевченка і Платона Бориспольця в стінах Академії мистецтв у Петербурзі. Шевченко потрапив туди як вільний слухач після викупу з кріпацтва, а Борисполець, що був старший за віком, − після закінчення Артилерійського інституту в Петербурзі. Він походив із дворянського роду, батько його служив прокурором у різних містах Російської імперії. Родина мала маєтки в Гоголеві та Баришівці.
Платон спершу навчався в класі батального живопису професора О. Зауервейда, а з поверненням до Петербурга з Європи Карла Брюллова вони з Шевченком стали учнями Карла Великого (так називали Брюллова). Борисполець був душею студентської компанії, мав таку добру вдачу, що друзі, підкреслюючи чиюсь доброту, казали: “Добрий, як Борисполець”.
Тодішня петербурзька періодика відзначала серед кращих робіт студентів Академії на щорічних виставках картини і Шевченка, і Бориспольця. Платон і Тарас дружили, мріяли навчатися живопису в Європі.
Нинішнім українцям, для яких ім’я і геній Тараса Шевченка символізують Україну, може здатися неймовірним той факт, що за роботу Платона Бориспольця (по-теперішньому дипломну) комісія присудила велику золоту медаль, яка давала право безплатно навчатися в Європі, а Тарас за всі роки навчання в Академії мистецтв у Петербурзі одержав за малюнки з натури й живописні твори дві срібні медалі й одну золоту (так звану малу), яка такого права не давала. Щоправда, з’ясувалося, що Платон на час випуску з Академії давненько перетнув 30-літній віковий рубіж, після якого за статутом Академії не мав права на нагородження великою золотою медаллю, а отже, і права на омріяне навчання в Італії.
Доля розпорядилася так, що Тараса Шевченка заслали на десять років (формально за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, а фактично за його бунтівні твори), а Платон Борисполець, шалено працюючи як художник, заробив гроші й поїхав до омріяної Європи своїм коштом. В Італії, копіюючи полотна великих майстрів, він простудив очі, захворів і поступово осліп. Про цю товаришеву біду Тарас Шевченко дізнався на засланні. Там він згадував Бориспольця в листах до Михайла Лазаревського (20.12.1847) та Якова Кухаренка (1, 10, 16.04.1854).
Повернувшись до Петербурга із заслання, Тарас Шевченко 28 квітня 1858 року записав до свого “Щоденника”, який він, як відомо, вів російською мовою: “…В первой зале в Академии встретился мне Зимбулатов и Борисполец, мои старые и искренние друзья. Наскоро обошли мы выставку, отправились к Зимбулатову и время до обеда провели в воспоминаниях…”
На той час друзі дуже змінилися: Шевченкове здоров’я було підірване казахським кліматом, після цинги він мав проблеми з зубами, частково облисів, а Борисполець втрачав зір.
Схоже, що Платон Борисполець і Тарас Шевченко більше не зустрічалися. Борисполець пережив Шевченка на 19 років.
Уже не маючи змоги малювати через сліпоту, Борисполець все ж бував у Європі. За легендою, у Парижі він почув, що на базарі продається раритетна українська кобза, і поспішив туди. Купивши кобзу, він ішов Парижем і потрапив під кінний екіпаж. Борисполець загинув під кінськими копитами. Побутують також інші версії про його смерть у Петербурзі та в Італії.
Андрій Первозванний на картині нашого земляка Платона Бориспольця, встановлюючи хрест на київських горах, зірко вдивляється в далечінь. Апостол Андрій, що приніс віру Христову на нашу землю, своїм проникливим зором, певно, бачить прийдешнє, бачить нашу майбутню долю, бачить наші дні, коли український народ, пройшовши страдницький шлях загарбання нашої землі й присвоєння нашої християнської православної першості північним сусідом, здобув незалежність, створив свою державу і повертає природне право мати в Україні незалежну православну церкву.
