Цього тижня в Україні святкують День працівника освіти. «Трибуна Броварів» підготувала серію матеріалів із броварськими педагогами, історії яких варті уваги. Сьогодні ми познайомимо вас із Надією Довгань, молодою вчителькою початкових класів із 7-ої школи. Про вибір професії, цікаву практику в Німеччині, способи підготування до уроків і утримання уваги учнів, а також про ставлення до реформ в освіті, читайте в нашому сьогоднішньому інтерв’ю.
«Молода і перспективна вчителька початкових класів», – саме так охарактеризувала педагога Ольга Жигулова, директорка 7-ої школи нашому журналісту. Надія Довгань працює в Броварах лише 5 років, уже встигла випустити один клас і цьогоріч знову взяла собі на виховання першачків.
Як розповідає Надія Довгань, родом вона з Миколаєва, але більшість літ жила в Славутичі, 6 років тому родина переїхала у Бровари. Життя в Славутичі не пов’язане із роботою батьків на ЧАЕС, як можна було би подумати. Надія – сирота, яку виховували без мами й тата. Однак, свою майбутню професію, прямо дотичну до виховання дітей, вибрала не свідомо, а випадково. Та вже згодом полюбила її усім серцем.
- Пані Надіє, як у вас народилася ідея стати вчителькою, вступити в педагогічний коледж?
- Я не знаю… Я не хотіла бути вчителем, і спочатку вступила до Чернігівського залізничного коледжу на спеціальність «машиніст-провідник». Потім моя подруга їхала до Богуслава навчатися в «педагогічний», а мене покликала «за компанію». Я погодилась абсолютно випадково. І, чесно кажучи, курсу до 3-го, напевно, навіть не думала, що взагалі працюватиму за цією спеціальністю. Я просто хотіла поїхати подалі від дому: вік був підлітковий, хотілося свободи.
Я вступила [до Чернігівського залізничного коледжу, – ред.], але паралельно можна було здавати документи в декілька закладів. І я подала. Після вступу в «педагогічний» просто забрала документи із коледжу і поїхала навчатись у Богуслав… 5 років, чудових, гарних. Шикарні базові знання. Там я отримала спеціальність «учитель початкових класів і вихователь дошкільної установи» – бакалавр. Потім, у 2007 році, я поїхала працювати. Пізніше, у 2012 році, зібралася вступати до університету в Чернігові. Але трапилася нагода поїхати на практику в Німеччину, і я проміняла навчання на практику в школі. Закінчувала магістратуру, вже коли пішла працювати в 5-ту школу. І Ольга Андріївна [Жигулова, директорка 7-ої школи, – ред.] наполягла: «Молодий спеціаліст, чому б не піти і не довчитися?». Тож я закінчила магістратуру в Переяславському «педагогічному» за спеціальністю «молодші класи, англійська мова».
- Тобто усі ці 5 років, які тут учителюєте, ви ведете початкові класи?
- Я випустила цього року 4-ий клас і набрала «першачків».
- Про практику в Німеччині цікаво. Розкажіть, будь ласка, детальніше про це.
- Я, як дитина-сирота, їздила в Німеччину, в родину. Потім, коли вже працювала, ця сім’я запропонувала мені, як педагогу, пройти у них практику. Вона тривала не довго, але це шикарний досвід – ціле літо провести в Німеччині, у школі. Моя кузина працювала там, тож запропонувала і мені. Місяць я працювала в 1-му класі, інший час – у різних класах.
Я мала можливість подивитися їхню і середню, і старшу школу. Взяла звідти багато чого цікавого і корисного. Ми лише зараз впроваджуємо інклюзію, а у них у 2012 році це вже було: здорові дітки разом із хворими. Там було два кабінети, які мають суміжні двері. Діти навчаються окремо, а от уся виховна діяльність, відпочинок проводяться разом: здорові годують дітей з інвалідністю, забирають їх на прогулянку.
У нас про це тоді ще не говорили. Впровадила інклюзію в освіті дружина колишнього президента Петра Порошенка. Тепер кожна школа має можливість навчати дітей інклюзивно.
- Як ви оцінюєте зміни в освіті, які відбувалися протягом останнього часу і відбуваються зараз?
- Швидше як позитивні. Я скажу так: людина, яка хоче працювати, робитиме це за будь-якої реформи. Вона дала гарне забезпечення: ми маємо з чим працювати, є техніка, роздатковий матеріал. Є речі, які б я не змінювала, тому що нам не варто запозичувати абсолютно все, адже у нас є багато гарного свого. Весь світ захоплюється, що українці всебічно розвинені. Наприклад, німці – не пристосовані до життя, не стресостійкі. І їхні діти мають слабші знання: я бачила це під час підготування тамтешніх учнів. Кажуть: «Якщо ця квітка росте в тропіках, не факт, що коли ми привеземо її до нас, вона буде так само гарно квітнути». Загалом, мені подобаються зміни, які відбуваються, адже дали учителям більше свободи.
- Про підготування до уроків. Звідки черпаєте інформацію? – Інтернет чи лише посібники і підручники?
- Зараз дуже багато беруть із інтернету, адже є безліч класних програм, які дозволяють демонструвати 3D-об’єкти та інше. Звісно, обов’язково знадобиться методична література, все має бути розплановано, інакше ти просто не виконуватимеш навчальну програму. Але буває, що ти спланував собі урок по-одному, а посеред заняття відбувається якась подія чи емоційний сплеск у дітей, і твої плани змінюються. Якось ми вивчали материки. У дітей були просто доповіді, але вони самі запропонували вирізати з трьох ватманів материки, розклали їх, почали розмальовувати, заселяти ці материки, вирізаючи для них тварин, і одночасно розповідали про них свої доповіді. У 4-му класі вже дорослі діти, і з ними більше працюєш, ніж граєшся, але вони можуть плани вчителя скоригувати. Наприклад, минулого року ми готували казку на новий лад, але в кінці в нас вийшло зовсім інше, ніж запланували. Коли діти отримали свої слова, почалося обговорення, і вони запропонували використати сучасні фрази, пісні, і в нас вийшла казка, якій немає аналогів.
- Як ви утримуєте увагу дітей? Я знаю, це дуже складно, особливо для початкових класів.
- У мене немає особливого секрету. Я дуже відкрита і діти, напевно, це відчувають – ми з ними на одній хвилі. Я, наприклад, не наполягаю, щоби вставали. У нас нема диктаторських стосунків, спілкуємо вільно. Дитина не боїться висловити свою думку, навіть якщо вона різниться від моєї. Напевне, «беру» їх цікавими історіями зі свого життя, які розповідаю у хвилини відпочинку. Саме це, ймовірно, і зближує нас, і діти ставляться до мене більш як до педагога-друга і партнера, ніж до педагога-диктатора.
- Напевне, фінальне запитання. Якби ви могли вернути час назад і щось змінити, зокрема у вашій професії, чи пішли би ви якимось іншим шляхом?
- Ні. Я від своєї роботи кайфую. Тільки хотіла б, щоби нам платили більшу зарплатню. А свою професію не змінила б, адже вона багатогранна. А якщо педагог у школі себе вичерпав, він може стати викладачем… Це безсмертна професія, адже ти можеш зростати.
Читайте також: «Мій учень – призер Міжнародної олімпіади з географії», – учителька гімназії Ольга Кислова
Спілкувався Дмитро Карпій. Фото – Дмитро Карпій та з архіву Надії Довгань
