Броварчанину Андрійку Близнюку – 10 років, його сестрі Тетяні – 26-ть. Наразі Тетяна – опікун свого меншого брата, бо їхніх тата і маму, а також дядька, вбили рашисти – вони їх просто розчавили в машині БТРом, коли родина під час ворожого наступу намагалася виїхати з Софіївки Чернігівської області. Андрійко, який був у автівці разом із рідними, дивом залишився живим – його витягли росіяни, а потім розчавлену машину із ще живими людьми спалили.
Нам вдалося поспілкуватися з Андрійком та Тетяною через 4 місяці після трагедії. Зустріч допоміг організувати начальник Броварської РВА Павло Проскочило, який із дитинства товаришував із покійною мамою Андрійка і Тетяни – Оксаною.
… Андрійку складно говорити, він усього достеменно не пам’ятає: у момент наїзду ворожого БТРа на Ауді дитина втратила свідомість, також дається взнаки і пережитий стрес. Та хлопчик при згадці про батьків уже не плаче.
Допомагає брату пригадати той страшний день Тетяна…
( Натисніть на фото задля збільшення)
До війни Андрійко з татом Михайлом і мамою Оксаною проживав у Броварах. Оксана працювала помічником вихователя в дитсадку «Лісова казка», Михайло – мав свій маленький бізнес – укладав на замовлення плитку. Тетяна після закінчення вузу вийшла заміж і мешкала в столиці. Андрійко навчався в броварській гімназії ім. С. Олійника, що на Торгмаші. Хлопчик любив грати у футбол і волейбол, їздити на велосипеді, разом із батьками ходити на пікніки на озеро на Пекарні, святкувати родиною дні народження, де мама щедро накривала стіл. Та все це було до війни.
У перший день війни – 24 лютого, сім’я виїхала в село Софіївка Ніжинського району, що на Чернігівщині, до Оксаниних батьків, а Тетяна з 4-річною донькою – у Житомирську область до інших родичів. Усі сподівалися, що подалі від столиці буде спокійніше…
1 березня до Тетяни зателефонував двоюрідний дядько Сергій (по маминій лінії). Чоловік повідомив, що на Софіївку рухається велика колона ворожої військової техніки.
Як розповіла Тетяна, ранком 1 березня дядько Сергій спочатку вивіз із Софіївки в інше село – у бік Носівки, своїх рідних – маму, сестру, племінницю та Оксаниних батьків. А потім повернувся по маму Оксану, тата Михайла і Андрійка, які жили неподалік.
Михайло сів біля водія, Андрійко з мамою – на задньому сидінні. Ауді встигла проїхати Софіївку, сусіднє село Калинівку. Трагедія трапилася між Калинівкою і Коломійцівкою, коли сімейство їхало головною дорогою. Несподівано на них із повороту праворуч виїхала колона ворожих танків і БТРів. Як розповів Андрійко, один із БТРів відділився від колони і рушив прямо на їх машину. Автівка намагалася оминути ворожу техніку і «проскочити» поворот, та БТР навалився на правий бік Ауді, підминаючи під гусениці і залізо, і людей.
Ймовірно, у ворога був план цілком переїхати машину, але гусениці застрягли на середині автівки. Наїзд був саме з боку, де сиділо подружжя Близнюків. Ймовірно, що тато від травм загинув на місці, каже Тетяна. Та Андрійко цього не пам’ятає, адже сам від болю в нозі, яку затисло сидінням, на деякий час втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то побачив, що мама лежала фактично на ньому, ніби прикриваючи собою. Та хлопчик не пам’ятає, чи була вона ще живою.
Як згадує Андрійко, ворожа колона зупинилася і до знівеченої машини підійшли двоє рашистів. Він сам не знає чому, але вистромив руку в дірку, яка утворилася на даху автівки від наїзду БТРа.
«Мене попід руки витягли через дах машини, який згорнувся, двоє росіян, – розповідає Андрійко. – Вони перенесли мене на інший бік дороги і почали питати, що в мене болить. Я сказав, що коліно. Один подивився і кудись пішов. Потім повернувся і запитав, чи є в мене телефон. Я сказав, що немає. Вони почали питати, хто в мене ще є з рідних… Тоді перенесли мене на інший бік дороги і сказали – сиди, по тебе потім приїдуть».
Росіяни залишили Андрійка на узбіччі дороги і колона рушила. І не даючи навіть найменшого шансу врятуватися Андрійковим рідним, які ймовірно ще залишалися живими, росіяни розстріляли розчавлену автівку з кулемета. Цілили прямо в бензобак. Машина миттєво спалахнула. Все це відбувалося на дитячих очах.
Колона ворожої техніки все сунула і сунула в бік Києва, а хлопчик лежав на узбіччі дороги і її рахував. «Не знаю, чому я почав рахувати… Просто для себе, – каже Андрійко. – Нарахував десь 120-ть. Спочатку йшли танки, БТРи, потім багато «градів».
Як тільки ворожа колона проїхала, на місце пожежі прибігли люди із села. За збігом обставин, на місце трагедії приїхав Сергіїв родич. Він і впізнав та забрав Андрійка, а згодом місцева тероборона відвезла хлопчика в Бобровицьку районну лікарню. У дитини діагностували численні осколкові поранення, забої грудної клітки і коліна. Позаяк достеменно дитину не могли обстежити, на всяк випадок наклали на ногу гіпс. Власне з цим гіпсом хлопчику разом із іншими хворими довелося ховатися в підвалі – ворог продовжував наступати, рухався колонами через Бобровицю на Нову Басань. У самій Бобровиці рашисти мародерствували – грабували магазини. Лише ввечері теробоні вдалося вивезти Андрійка з окупованої Бобровиці в Софіївку.
А коли Київщину наші війська звільнили від окупантів, у село приїхала Тетяна.
Разом із Андрійком Тетяна була на місці загибелі своїх батьків і дядька. Вони бачили на власні очі розчавлену і спалену автівку – страшне нагадування про те, що зробили з їхніми рідними рашисти.
Обгорілі тіла Михайла, Оксани і залишки тіла Сергія поховали в Софіївці невдовзі після страшної трагедії.
Оксана не дожила до свого 46-ліття, а Михайло до свого 52-ліття три тижні – у обох день народження наприкінці березня. Дядьку Сергію було 32 роки.
… Андрійко, коли згадує про батьків, не плаче. Він живе світлими спогадами про найрідніших людей: як із татком разом їздили на рибалку, гуляли в Аквапарку, які смачні торти та пироги випікала мама, як 26 грудня, у його день народження, вся сім’я разом їздила відпочивати в Термінал – тоді весело грали в боулінг. На 10-ліття Андрійка сім’я востаннє була разом.
Хлопчик мріяв про новий велосипед, і тато обіцяв його купити. Та не встиг. Цю мрію здійснив друг Андрійкових батьків. «Жодні подарунки не замінять йому рідних… Це, мабуть, найменше, що я можу для нього зробити. Я не поверну йому щасливе дитинство, не поверну йому батьків. Та обіцяю: ми не забудемо і не пробачимо… і Андрій не забуде, і не пробачить…», – написав начальник Броварської РВА Павло Проскочило на своїй сторінці у Фейсбуці.
Таня, яка після загибелі батьків стала для свого меншого братика і мамою, і татом, дуже хоче, щоб Андрійко виріс доброю і порядною людиною. Для цього, каже молода жінка, всіляко підтримуватиме брата, допомагатиме, заохочуватиме в навчанні, розвиватиме його здібності і подаватиме лише позитивний приклад. Андрійко ж мріє лише про одне – щоб якнайшвидше закінчилася війна і більше не помирали в дітей тата і мами.
Фото – авторки, із сімейного альбому Близнюків, зі сторінки Павла Проскочила у Фейсбуці
Читайте також
- На Сході країни загинув учитель із Княжичів Анатолій Федоренко
- У бою на Сході країни загинув броварчанин Ярослав Друзь. Що відомо про Героя
- У боях із російськими окупантами загинув Олег Куцин – командир батальйону, який обороняв Броварщину
- На фронті поліг броварчанин Михайло Завірюхін – син загиблого розвідника-АТОвця Ігоря Завірюхіна
- «Росія від нас не відчепиться, треба бути готовим захищати країну»: Броварська громада попрощалася із загиблим Героєм Олексієм Кузьком
- «Я молодий і маю захищати свою країну і тебе, мамо»: Бровари попрощалися з Героєм Антоном Перегудовим
- Просто йшли селом: на Чернігівщині росіяни вбили 17-річних братів-близнюків та їхнього друга. ФОТО +18
- Під час окупації села Шевченкове загинула журналістка Оксана Гайдар
