В умовах війни режисери з усього світу створюють фільми, що не лише відтворюють жорстокість і трагедію бойових дій, а й знайомлять глядача з особистими драмами героїв. «Трибуна-Бровари» ділиться підбіркою кінострічок про війну в Україні. І це не лише документалки.
«Я померла в Ірпені»
Анімаційний фільм режисерки Анастасії Фалілевої «Я померла в Ірпені» – це болюча історія авторки, яка провела 10 днів у місті Ірпінь на початку масштабного вторгнення. Фільм виконаний технікою мальованої анімації на папері вугіллям.
«24 лютого 2022 року ми з хлопцем виїхали з Києва в Ірпінь. Ми провели десять днів в оточеному місті й зуміли виїхати з останньою евакуаційною колоною. Час іде, але відтоді мене не покидає відчуття, що я померла в Ірпені. Фільм реконструює реальну історію виживання крізь особисту та суб’єктивну призму», – розповідає авторка фільму.
Анімаційний фільм «Я померла в Ірпені» отримав головний приз міжнародного конкурсу фестивалю Linoleum.
«Ми не згаснемо»
«Донбас, 2019 рік. Вдалині досі відлунює гуркіт попереднього російського вторгнення, а в повітрі вже відчувається наближення нового» – так звучить опис кінострічки Аліси Коваленко «Ми не згаснемо», що зʼявилася на кіноекранах минулоріч.
У центрі стрічки – п’ять бунтівних підлітків, які шукають себе в маленьких містечках на лінії фронту Донбасу. Вони мріють, протестують, борються з сірістю та нудьгою і порушують правила. Поки весь світ навколо них руйнується, шахти закриваються та війна триває, Андрій, Руслан, Ілля, Ліза і Лєра мріють, аби в їхньому житті нарешті щось сталося. Одного разу відомий в Україні шукач пригод і мандрівник Валентин Щербачов запрошує їх взяти участь в унікальній експедиції-терапії й дає їм можливість уперше вирватися на свободу й відкрити нові горизонти в їхньому житті. Пункт призначення – Гімалаї.
Кінокартина брала участь у численних кінофестивалях та отримала нагороду за найкращу режисуру на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини One World (2023) і нагороду за найкращий документальний фільм на кінофестивалі Crossing Europe (2023).
«Проникаюче світло»
Не менш захоплює документальна історія про роботу військового журналіста Андрія Цаплієнка. Стрічка демонструє незламність українського народу, а символічна назва дає зрозуміти головний мотив фільму: український народ знаходить промені проникаючого світла навіть у найтемніші часи.
«Це побачення»
Це історія про життя великого міста в період повномасштабної війни.
Світанок. Вулицями Києва мчить автівка. Чутно лише шум двигуна. Протягом шести хвилин герої не промовляють і слова. Коли автомобіль нарешті гальмує, з машини виходить людина у камуфляжі. На неї чекають.
Фільм «Це побачення» знятий одним кадром та містить в собі загадковий сенс, який для кожного глядача розкривається по-різному. Стрічка є першим проєктом власного виробництва онлайн-кінотеатру Takflix. Фільм отримав нагороду з відзнакою на Берлінському міжнародному кінофестивалі у межах конкурсної програми Berlinale Shorts.
«День незалежності»
Кінострічка складається з декількох персонажно-сюжетних ліній. Окремою лінією є оператори ДСНС, про щоденну роботу роботу яких, часом, українці й не замислюються. Саме вони відповідальні за сигнали повітряної тривоги. Також у фільмі є військові та поліцейські, дівчина, яка в Харкові вигулює собаку, а потім йде на роботу повз розбиті будівлі, жінка, яка спочатку бачить колону танків російської армії крізь екран телевізора, а потім їде подивитися на них на власні очі.
«Маруіполь. Сто ночей»
Анімаційний фільм «Маріуполь. Сто ночей» розповідає історію маленької дівчинки, яка 24 лютого 2022 року прокидається від вибухів та намагається знайти когось живого в палаючому місті.
Прототипом головної героїні фільму стала 4-річна дівчинка Аліса, яка разом з мамою залишалася в оточеному Маріуполі і перебувала на «Азовсталі» в останні тижні оборони міста. Коли росіяни дозволили евакуювати цивільних із території заводу, Алісу розлучили з мамою.
«Конотопська відьма»
Кінострічка «Конотопська відьма» режисера Андрія Колесника – перший фільм жахів про російсько-українську війну. Це самобутня історія, фільм-рефлексія, що візуалізує бажання помсти українців. Генеральна продюсерка Ірина Костюк називає його фільмом-терапією, що дає змогу прожити відчуття бажаної помсти, втілюючи біль у лють, проте залишає надію на світле майбутнє.
«Буча»
Більшість життя він прожив у Казахстані. Переїхавши біженцем до Бучі, що у передмісті Києва, Костянтин розраховував на спокійне тихе життя. Все змінило вторгнення росіян. Казахський паспорт допоміг чоловіку вільно перетинати блокпости російських окупантів, тож він скористався цим, аби вивезти якомога більше людей на вільну Україну.
Воєнна драма «Буча» має в основі реальну історію громадянина Казахстану. Режисурою займався Станіслав Тіунов, для якого це дебют на великому екрані. При створенні діалогів окупантів використовували перехоплені українськими спецслужбами розмови росіян. Творці намагалися зробити фільм максимально реалістичним, водночас уникаючи моментів, які могли б повторно травмувати українців. Впродовж двох місяців Тіунов та Щур презентували свою роботу у США, а також влаштували спеціальний показ у Бучі для тих, кого врятував прототип головного героя, справжній Костянтин Гудаускас.
«20 днів в Маріуполі»
«20 днів у Маріуполі» – це режисерський дебют воєнного кореспондента, фотографа та письменника Мстислава Чернова. У створенні картини також взяли участь фотограф Євген Малолєтка та медійниця Василіса Степаненко. За це усі троє отримали Пулітцерівську премію.
У стрічці йдеться про початок повномасштабного вторгнення, бомбардування пологового будинку, порятунок автора фільму та його колег з оточеного російськими військами міста.
Світова прем’єра стрічки відбулася на фестивалі незалежного кіно у США «Санденс» – там фільм отримав приз глядацьких симпатій. Фільм здобув безліч нагород, серед яких Шевченківська премія-2024 та відзнака за «найкращий документальний фільм» британського аналога «Оскара» – премії BAFTA. Мстислава Чернова також нагородили премією Гільдії режисерів США. Ну і найголовніше, «20 днів у Маріуполі» здобув премію «Оскар» як найкращий повнометражний документальний фільм. Це перший український фільм, який отримав «Оскар».
«2000 метрів до Андріївки»
«2000 метрів до Андріївки» – друга документальна стрічка Мстислава Чернова. Вона розповідає про звільнення села Андріївка під Бахмутом силами «Третьої штурмової». У центрі історії – українські солдати та їхнє життя в окопах.
Зйомки фільму тривали з вересня 2023 року й зайняли майже півтора року.
Світова премʼєра стрічки відбудеться 23 січня на фестивалі незалежного кіно «Санденс» у США, де вона змагатиметься в номінації World Cinema Documentary Competition.
«Потяг до життя»
Це повнометражна документальна стрічка з ексклюзивними історіями залізничників, які з перших днів повномасштабного вторгнення рятували життя мільйонів українців, часто ризикуючи власним.
Серце фільму – історія провідниці Ірини Юрченко, мами Героя Дмитра Козацького («Ореста»), який захищав Азовсталь. У стрічці також з’являються відомі особистості, зокрема Борис Джонсон, Орландо Блум та Андрій Шевченко.
Це розповідь про героїзм, відданість та сміливість залізничників, яку світ ще не бачив.
КОЛАЖ – Андрій Захарченко
Читайте також:
Про броварську вчительку, звільнену з полону, зняли документальний фільм. ФОТО, ВІДЕО
«Обмін»: на Броварщині знімають художній фільм про російсько-українську війну
Онлайн-кінотеатр: рейтинг найпопулярніших українських фільмів
Мультики українською: 20 YouTube-каналів із цікавим і повчальним контентом
