Позаду залишилася пора місцевих виборів міського голови Броварів та депутатів Броварської міської ради. Уже скоро новообрані депутати офіційно отримають свої мандати, а у «старого-нового» міського голови продовжаться повноваження ще на два, а, можливо, і п’ять років.
Видання «Трибуна-Бровари» звернулася до українського експерта, політолога, політтехнолога, заступника директора Агентства моделювання ситуацій Олексія Голобуцького з проханням проаналізувати вибори міського голови, причини перемоги Ігоря Сапожка, яку роль зіграли у виборах кандидати Віктор Антоненко та Андрій Саук, а також яка доля буде міської ради з точки зору розстановки політичних сил у ній.
— Олексію Петровичу, перемогу на виборах на посаду міського голови здобув Ігор Сапожко. Бровари — виграли чи програли?
— Місто Бровари програло: Ігор Сапожко — це людина, у якої немає майбутнього.
Перевірка тих кримінальних справ, які були проти нього, буде тривати. Думаю, через недовгий час Броварам доведеться знову переобирати міського голову. Вже не кажучи про морально-психологічний момент — голосувати за людину, про яку є така інформація як кримінальне минуле — це серйозний відповідальний момент для броварчан.
— У чому виявився секрет успіху Сапожка?
— Було декілька факторів, які зіграли на його користь. Чинний мер в системі координат місцевих виборів завжди має переваги — може надавати дотації, застосовувати адміністративний ресурс.
Бровари, з точки зору свого існування, далеко не найгірше місто, але це — не заслуга Сапожка, це — заслуга того статусу міста — супутник міста Києва. Населений пункт, де 40% населення працює в Києві, і не провінція за 100-200 кілометрів від столиці.
Виборчий штаб Сапожка, як і багатьох чинних міських голів вдало використав таку технологію — будь-які зміни — це тільки на гірше. На таку технологію піймався певний процент виборців. І, звичайно, величезний адміністративний ресурс — соціальні працівники, комунальні — у більшій мірі підтримали діючого мера.
Та навіть якщо подивитися на відсоток підтримки команди Сапожка — партію «Єдність»: за місяць до виборів вона складала 0,1% виборців, а на виборах — 16,67% — про щось же свідчить.
Частина електорату Сапожка — це адміністративний ресурс, частина заплуталася, а частина — це ті люди, які навіть знаючи біографію Сапожка, зробили свідомий вибір.
Ще одна причина — неузгодженість з єдиною кандидатурою проти діючого мера Броварів. Крім кандидата від БПП «Солідарність» був кандидат від «Демократичного Альянсу», був ще кандидат — Віктор Антоненко, від «Батьківщини»… Така невизначеність розмила протистояння проти Сапожка.
Діючого мера потрібно було перемагати в системі полюсів: «Сапожко і антиСапожко». Виборчий електорат Ігоря Васильовича виявився більш мобілізованим, тих, хто проти нього — розпорошеним. Крім того, десь на підсвідомому рівні у людей було відчуття — Сапожко виграє вибори.
— Навколо кого персонально потрібно було об’єднуватися демократичним силам?
— Питання риторичне, оскільки центром протистояння Сапожку у місті Бровари — це народний депутат України Павло Різаненко, який всіляко допомагав усій демократичній спільноті Броварів — ресурсами, юридичною допомогою. Він знайшов можливість висунути від найсильнішої політичної сили — Блоку Петра Порошенка — кандидатуру Євгена Гредунова. Але для того, щоб виграти вибори демократичним силам, потрібно було на 100% виконати деякі умови, а вони не були виконані.
— Що це за умови?
— Технологічні. Найперша — це єдиний кандидат. У людей був вибір. Це з технологічного боку неправильно.
Якби був єдиний кандидат від демократичних сил і це була б сильна постать, у виборців вибору б не було: вони точно б знали, що ті, хто не хочуть голосувати за Сапожка, вони голосували б саме за цього кандидата, наприклад, за Гредунова. За такого розкладу демократичний кандидат набирав би свої 25%, а частина електорату, яка проти Сапожка, проголосували б за Гредунова або не пішли б на вибори. Боротьба б між кандидатами була у лічені проценти.
Зрозуміти вчинок Антоненка неможливо
— Яка роль на цих виборах була Віктора Антоненка?
— Антоненко залишився політичним опонентом Ігоря Сапожка, але своїм вчинком — висунення своєї кандидатури на вибори на посаду міського голови — «відтягнув» частину голосів на себе від демократичних сил.
Були проведені екзит-поли і глибинне вивчення результатів — видно, що Антоненко відтягував голоси у Гредунова і у Саука. Якби його кандидатури не було, то частина голосів (більшість) перейшла б до Гредунова, а частина — до Саука.
Віктор Антоненко — відома людина, а коли відома людина висуває свою кандидатуру, вона перетягує у інших конкурентів голоси. Хоча у Віктора Олександровича не було жодних шансів. По-перше, не було ресурсу, політичної сили, а по-друге, судячи з усього — і великого бажання.
Чому він це зробив — питання риторичне. Можна багато чого додумувати — навіщо він це зробив, але точно одне — він серйозно відтягнув голоси від Гредунова і Саука, створив ілюзію, що крім Гредунова та Саука є ще альтернатива.
— Антоненко сподівався, що переможе?
— Все вказувало на те, що це не так. У Віктора Олександровича не було жодної кампанії. Найлегша версія пояснення його вчинку: просто взяти участь та відчути свою електоральну вагу.
— Віктор Олександрович не розумів, що у такий спосіб «грає» на Сапожка? Чи це був свідомий вибір?
— Цього, окрім Антоненка ніхто не знає. Є лише факт — своєю кандидатурою він зіграв на Сапожка.
Обидва кандидати — Віктор Антоненко і Андрій Саук зіграли свою роль у тому, що створилося враження про відсутність єдиного кандидата від демократичних сил. Зрозуміти Саука ще можна — він хоча б своєю активністю затягнув список «ДемАльянсу» в міськраду, а Антоненка взагалі не можна зрозуміти — людина просто брала участь у виборах, свідомо чи не свідомо відтягуючи голоси у демократичних сил.
Важливо чи збігатимуться політичні інтереси партій у Броварах із всеукраїнськими
— В інформаційному просторі були й такі настрої, що «Демократичний Альянс» вчинив по-зрадницьки, оскільки, мовляв, не зійшов з дистанції на користь Гредунова. Так можна говорити?
— Ні. В політиці немає зрадництва, є інтереси. Для себе вони зробили те, що зробили, і це їхній здобуток. Більше того, із БПП «Солідарність» вони сприймалися як союзники, хоча частина електорату була втрачена.
Усі розуміли, що в системі протистояння проти Сапожка є Павло Різаненко, однак Павло Олександрович з політтехнологічної точки зору створив дуже неправильну річ: він у соціальних мережах звернувся з проханням до виборців підтримати не лише «Солідарність», а й «ДемАльянс» та «Самопоміч». Це теж зіграло свою роль.
— Яка тепер буде розстановка сил у Броварській міській раді? Хто буде в т. з. «демократичній більшості», яка буде в опозиції до мера Броварів? На які партії може опиратися Ігор Сапожко?
— На боці Сапожка, думаю, буде Радикальна партія Олега Ляшка, «Єдність», можливо, УКРОП. На боці демократичної більшості — БПП «Солідарність», «Самопоміч», «Демократичний Альянс». Логічно, що «Батьківщина» має бути в демократичній коаліції, але треба дивитися на те, як вона поводить себе і на всеукраїнському масштабі. Сказати — як вона поведе себе у міській раді — складно.
Дещо окремо стоїть «Свобода», але не тому що вона якась погана. Тут на місцевий рівень можуть передатися ті процеси, які відбуваються на загальноукраїнському — наприклад, «Свобода» знаходиться в конфронтації із Блоком Петра Порошенка. Можливо, стоїть завдання по партійній ієрархії — не вступати з БПП в жодну коаліцію.
Наскільки місцеві проблеми будуть переважати проблеми всеукраїнські, настільки буде виглядати майбутнє коаліції.
До того ж, не треба забувати, що Сапожко і його господарі не для того стільки вклали ресурсів, щоб так просто віддати владу демократичній більшості. Будуть спроби створити свою більшість.
— Ані демократична більшість, ані ті сили, які теоретично можуть симпатизувати міському голові, не мають абсолютної більшості. Це добре чи погано?
— Погано як і для Сапожка, так і для демократичної більшості. Хоча ресурс у демократичної більшості для контролювання міського голови є.
Наскільки кадри демократичної більшості зможуть домовлятися — покаже час.
