У матеріалі «Окупанти розстріляли машину з дитиною: у Броварах хоронитимуть учня школи №9» ми розповіли, що в середу, 13 квітня, в Броварах хоронитимуть 13-річного учня школи №9 Єлісея Рябоконя. Його тіло привезуть із с. Перемога Баришівської громади. Саме там захоронили дитину після того, як рашисти розстріляли автівку, в якій їхав Єлісей під час спроби евакуюватися з окупованого села. Після публікації матеріалу з журналістами зв’язалася Єлісеєва мама – Інна, яка розповіла подробиці евакуації та про жахливу загибель свого сина й інших людей.
Як розповідає жінка, у день масштабного вторгнення росії в Україну, вона відправила зі своєю мамою до родичів у с. Перемога Баришівської громади обох синів –13-річного Єлісея і 3-річного Єгора. А ввечері 24 лютого, після роботи, поїхала до дітей і сама.
Уже за кілька днів російські окупанти великими колонами доїхали до Перемоги. Оскільки міст на шляху ворога перед Русановом був підірваний, російські війська заполонили не лише Перемогу, а й навколишні села.
«Окупанти розграбували магазини, ходити дворами, забирали в людей те, що хотіли, – розповідає Інна. – Ми сиділи по хатах без електрики, ховали мобільні телефони. Були майже без води та їжі. У людських городах ворог окопав гради…. Скаженні бої були майже щодня і щоночі… Ми декілька діб тряслися від жаху в погребі. Наша родина із 10 осіб сиділа в маленькій земляній ямці. Коли всі похворіли – тряслися від розриву снарядів та ракет у хаті».
За словами жінки, багато місцевих намагалися покинути село. Комусь це вдавалося, а когось орки розстрілювали. «Це була російська рулетка в реальності. Жахи були майже щодня. Ми протрималися 15 днів», – згадує Інна, а тоді вирішили їхати.
11 березня Інна з дітьми, її родичі, місцеві мешканці та приїжджі на 5-ти автівках спробували виїхати з села. За словами жінки, племінник, що хворіє на астму, терміново потребував ліків, а її молодший син після ангіни й антибіотиків знову почав хворіти.
«Окупанти в селі нас скрізь пропускали – ми пройшли близько 5 постів. Через трасу російські військові нас теж пропустили, навіть помахали нам «щасливої дороги» та показали жест руками «щасливо!». Ніхто нам не забороняв виїхати з села», – розповідає Інна. Усі люди йшли біля машин із піднятими руками та мали білі пов’язки, на авто теж були білі пов’язки, що засвідчували – рухається мирне населення. Після того, як люди вийшли з села – сіли в автівки і поїхали через поле. І тут рашисти відкрили по машинах вогонь.
«Це було пекло, – згадує жінка. – Стріляли не спросто кулями і ракетами, а і розривними снарядами. Поле було схоже на лазерне шоу: червоні вогні літали і гули. Всі автівки зупинилися, а люди почали з них випадати на поле».
Близько пів години люди лежали обличчям у ріллі, а поряд від куль підіймалася земля. «Я разом зі своїми рідними повзла ріллею від машини, бо розуміла: якщо в авто поцілять, то воно вибухне і ми постраждаємо, адже лежали дуже близько. Я повзла і тягла за капюшон свого трирічного малюка», – розповідає далі Інна.
Біля останньої, п’ятої машини, не своїм голосом кричала жінка: вбило її 18- річного сина, а їй роздробило кисть руки, були рани голови і плеча.
Перша автівка вибухнула і горіла. У другому авто, де їхав Єлісей разом із подружньою парою, були відчинені двері. «Із дверей висіли ноги, але біля авто нікого не було. Я лежала на ріллі і кричала, кликала сина. Коли ми зрозуміли, що в тих, хто встав, не стріляють, ми також по одному почали вставати. Я пішла до авто, де їхала моя дитина. Я сподівалася, що зможу допомогти синочку, що може він поранений, адже авто не вибухнуло і не горіло. Але в машині ніхто не вижив – влучили розривним снарядом, шансів вижити в пасажирів не було жодних, смерть була миттєвою. Разом із сином загинула подружня пара», – згадує жінка.
Інна їхала з молодшим сином у третій машині. Дивом вціліли 3 і 4 автівки і всі залишилися живими.
Під час обстрілу рашистів загинуло 7 мирних мешканців, які намагалися евакуюватися, із них – одна дитина. Це – Єлісей.
Як пізніше повідомили в пресслужбі Головного управління розвідки Міністерства оборони України, люди намагалися врятуватись від загарбників самостійно, тому почали евакуацію без погодженого сторонами «зеленого коридору». А це – дуже небезпечно, адже окупаційні підрозділи без жалю знищують мирне населення.
Після розстрілу окупанти змусили залишки колони повернутися в Перемогу і не випускали їх із населеного пункту.
Відразу забрати тіла вбитих рашисти не дозволяли – вони лишалися в розстріляних авто на полі. Люди тільки наступної доби змогли отримати тіла своїх загиблих родичів. Поховати на кладовищі загиблих теж не дозволили: священник із села виїхав, домовин на всіх бракувало.
Єлісея поховали біля хати під деревом.
Лише 14 березня Інна з молодшим сином змогла виїхати з Перемоги «зеленим» коридором.
Сьогодні Інна з Єгорчиком повертається із Західної України, щоб 13 квітня перепоховати свого старшого сина в рідному місті за всіма церковними канонами. На поховання своєї дитини приїде батько, який захищає рідну землю, прийдуть Єлісеєві однокласники із 8-Г класу броварської школи №9, рідні і друзі.
Інні до цього часу сниться ворожий обстріл: «Ми з дитиною не можемо спати вночі, ми жахаємося гучних звуків і вві сні весь час повертаємося на поле … ». Туди, де її старший син навічно залишився 13-літнім.
Фото – надані Інною
Читайте також
Окупанти розстріляли машину з дитиною: у Броварах хоронитимуть учня школи №9
Розстріляли людей у Великій Димерці – поліція затримала автоматників. ФОТО, ВІДЕО
- На Броварщині окупант вбив чоловіка і ґвалтував його дружину: прокуратура повідомила злочинцю про підозру
- У Броварах окупанти обстріляли завод: пошкоджено автобуси і будівлі
- Житель Гоголева загинув від вибуху замінованої окупантами машини
- Розмінування Броварщини розпочали із Залісся, зайшли у Велику Димерку, – райвійськадміністрація
- Нічого святого: у Броварському районі окупанти зруйнували 2 церкви, в Україні – понад 60
