Ми продовжуємо розповідати про потужну волонтерську спільноту, яка діє в Броварах. Одні осередки народилися під час повномасштабної війни, інші – відродили свою діяльність, треті – нікуди і не зникали, лише адаптувалися в нових реаліях. Мова про волонтерський штаб обласного депутата Олега Іваненка, який протягом останніх років у Броварах є одним із найпослідовніших у своїй волонтерській діяльності.
« О 7 ранку 24 лютого ми з Олегом вже були в нашому штабі й обговорювали, як швидко створити всі умови, щоб забезпечити на перший час усім необхідним ЗСУ, тероборону та допомогти людям», – згадує події першого дня війни помічниця депутата Іваненка юристка Анжеліка Адані.
А після сесії райради Олег зібрав свою команду і повідомив про рішення організувати волонтерський штаб в умовах війни. Власне, штаб нікуди і не зникав, лише мав адаптуватися в нових реаліях. Члени команди таке рішення підтримали.
Із перших днів повномасштабної агресії росії, штаб перетворився на агрегатор різноманітної гуманітарної допомоги. Одні волонтери шукали благодійників та проводили перемовини, інші – доставляли гумдопомогу, треті – її формували і розподіляли.
Олег Кузовкін у команді Олега Іваненка не перший рік. «Мене зацікавили активні меценатські заходи, які проводив Олег, і я долучився, адже хотів також бути корисним людям. Я не бачив і не бачу на місцевому рівні таких послідовних активістів як Олег. Він стимулює і надихає бути корисним іншим», – розповідає Кузовкін.
Зазначимо, що в мирний час команда Іваненка послідовно проводила волонтерську роботу в Броварах і районі. Вони всіляко підтримували людей найуразливіших категорій – із інвалідністю, продовжували опікуватися екологією: висаджували деревця в парках, чистили від цвітіння озеро в парку «Перемога», відстоювали порятунок озера Білого в Приозерному. А під час коронавірусної епідемії допомагали медичним закладам ліками та медвиробами.
Олег Кузовкін із перших днів повномасштабної війни пішов добровольцем у тероборону. Разом із Олегом Іваненком займається залученням меценатської підтримки.
Спочатку робили депутатські запити до місцевих підприємців. Відразу відгукнулися броварські супермаркети «Єва», «АТБ», «Маркмол», «Метро».
Далі почали шукати можливості та проводити перемовини для ширшого постачання гумдопомоги. Вдалося налагодити співпрацю з благодійною волонтерською організацією «Мальтійська служба допомоги». Загалом від служби вдалося залучити понад 30 тон допомоги, якою поділилися з Єдиним гуманітарним штабом.
Потім додалися «Український копоративний одяг», «Кормотех», фонд «Front .ua», «DTI_SAVE UKRAINE» та інші. Продукти харчування, засоби гігієни, ліки, одяг для військових, бронежилети, корм для тварин – це далеко не весь перелік того, що вдалося залучити волонтерам.
Безпосередньо Анжеліка приймала гумдопомогу, опікувалася маломобільним населенням – людьми з інклюзією, а також вагітними жінками- біженками і тимчасово переселеними породіллями.
Олені Сіверській у перший день війни довелося вирішувати «підвальне» питання: виявилося, що частина підвалів, облаштованих під тимчасові укриття, а також орендовані підприємцями, були зачиненими. Щоб запобігти паніці серед населення, які звернулися, питання з иміською радою вирішили оперативно, розповідає Олена.
Крім харчів і речей, багатьом містянам довелося надавати психологічну підтримку. Тож жінка, яка до війни працювала ріелтором, «перекваліфікувалася» на психолога та проводила майстер-класи з виживання в місті у воєнних умовах. Також опікувалася мешканцями ЖК «Святобор», де допомоги і підтримки потребували лежачі люди та мами з дітьми.
А ще Олену називають «мамою» всіх чотирилапих: вона взяла під опіку собак та котів, яких залишили містяни, коли виїздили з Броварів.
Для таких тварин та тих, які залишилися в господарів, удалося залучити близько тони корму від «Конвіктус України». Його роздали як волонтерам, що безпосередньо піклуються про безпритульних тварин у місті, так і власникам чотирилапих. Також волонтери корм розвозили містом і залишали у відерцях у місцях скупчення тварин. Оселя ж самої Олени перетворилася на тимчасовий притулок, де на подвір’ї проживали 8 собак, а в хаті – понад десяток котів.
Олена каже, що на душі було дещо бентежно, коли танки наступали в напрямку Броварів, проте для себе вирішила, що має залишитися в місті і робити в штабі те, що може. Таке ж рішення, як і більшість членів команди, для себе ухвалив і Олег.
Загалом Олег Іваненко – нетиповий представник людей із інвалідністю. Він – рекордсмен України. У 2019 році він за 18 год здолав 62 кілометри водного шляху протоки Ла-Манш. І це людина, яка має складні фізичні враження і пересувається виключно в інвалідному візку, адже в нього не працюють ноги, функціонує фактично одна рука. Низька температура, вітер, потужна течія, хвилі… Та це не зупинило паралімпійця.
А в 2021 році Олег став першим, хто перетнув протоку Босфор. Він проплив 6,5 кілометрів без зупинки з Азії в Європу зусиллями однієї руки, одним біцепсом.
У Центрі реабілітації людей із інвалідністю «Прагнення», співзасновником якого є Олег, під опікою волонтерів наразі перебуває близько 300 осіб. За час війни із них евакуювалося лише близько 10%. І цьому є причина, каже Олег Іваненко. Під час воєнних дій психологічно і фізично складно всім, проте людям із інвалідністю складніше навіть не вдвічі, а в кілька разів, адже в своїй більшості вони залежать від інших та від організованого побуту, що дозволяє забезпечувати елементарні фізичні потреби без сторонньої допомоги і почуватися, як каже чоловік, повноцінною людиною. Тож Олег виїжджати із міста не збирався і не збирається.
Проте екстремальні умови в спорті – це далеко не умови під час війни, адже тут від тебе залежить далеко не все, каже Олег. «Якщо люди з інвалідністю під час війни витримують, не ниють, самі справляються зі своїми проблемами – вони вже герої», – зазначає він. А якщо людина з обмеженими фізичними можливостями ще й допомагає іншим – це вже справжня мужність. І це говоримо без зайвого пафосу.
Самому Олегу та його родині пощастило уникнути ворожої окупації: за пару днів до цього чоловікові вдалося на машині вивезти рідних із Жердової в Івано-Франківщину, а сам він повернувся назад у рідне місто.
У його будинку знайшли прихисток як люди з інвалідністю з «Прагнення», так і члени команди, які повернулися з окупації. Одна з них – депутатка райради Оксана Шевченко.
Те, що родині вдалося вижити, а їхньому будинку в с. Шевченкове попри ушкодження, вистояти, Оксана вважає Божою ласкою, адже фактично поряд із будівлею стояли ворожі блок-пости і гаубиці, постійно відбувалися обстріли. Та й самі окупанти приходили в будинок, розпитували про всіх членів родини. Вберегло лише те, що окупанти були «цивілізованіші» – зв’язківці, тож лише пригрозили розстрілом, якщо люди вийдуть із дому. Тож Оксана з чоловіком, а також стареньким батьком, ховалися весь час у погребі.
«Я давно знаю Олега і впевнена, що він у складних ситуаціях підтримає і не підведе. Це ще раз підтвердила війна: коли моїй родині нарешті вдалося 17 березня «зеленим» коридором евакуюватися з окупованого Шевченкового, Олег дав нам прихисток у своєму домі», – розповідає Оксана.
А вже на другий день після евакуації вона долучилася до роботи в штабі: розпочала пакувати та розвозити разом із іншими волонтерами адресну допомогу людям із інвалідністю та лежачим, а також харчі теробороні і поліції.
І тут без допомоги Андрія Тананая і Олександра Юрченка було ніяк. Ще в мирний час Андрій був постійно поряд із Олегом. Андрій – Олегів друг із 35- річним «стажем», кум, однодумець, вірне плече і сильні руки, які допомагають Олегу, як людині з інвалідністю, бути мобільним. У волонтерському штабі Андрій відповідає за доставлення і розвантаження гуманітарної допомоги. Ну а доставляє її на власному транспорті та допомагає розвантажувати Олександр.
Найпершу гумдопомогу штаб Іваненка відвіз у Семиполки (військове містечко), Бервицю, Мокрець, Заворичі, Шевченкове в перші дні після звільнення сіл від ворожої окупації.
Далі гуманітарні вантажі попрямували в села Шевченкове, Бобрик, Світильню.
Побували волонтери в дитячому будинку сімейного типу і будинку для літніх людей у найвіддаленішому селі Баришівського району – Войтове.
Там, на Баришівщині, в окупації активно працювала ще одна депутатка міської ради Віра Матісько. Саме їй мешканці сіл громади мають дякувати за першу гуманітарну допомогу.
Руслан Фірсов, Сергій Батюк, Богдана Драч – кожен із членів команди Іваненка знайшов можливість бути корисним громаді і народові країни, навіть якщо не працював безпосередньо в його штабі.
«Надихаємося мужністю тих, хто вистояв під Броварами, хто зараз б’є ворога в Луганській і Донецькій областях. Наші ЗСУ – неймовірні. І ти розумієш, що не маєш права нічого не робити» – каже Олег. І додає: навіть якщо твої фізичні можливості обмежені.
Фото – із Фейсбук-сторінки Олега Іваненка, надані волонтерами
Читайте також
«Ми вже чуємо запах перемоги», – броварські волонтери «БроДобро», які підтримують крила наших воїнів
«Ми працюватимемо стільки, скільки потрібно», – працівники ветаптеки
- Броварчанин Євгеній Гредунов – один із тисяч добровольців: «Моя мета – жити у вільній країні»
- «Піца – універсальна стратегічна страва», – директор мережі піцерій Pizzburg про те, як підтримують наших воїнів
- «Військові та пересічні броварчани дякують, що ми відкрилися і працюємо», – підприємці з ринку на Короленка
