Загальновідомо, що на цивілізованому Заході політики використовують будь-яку нагоду нагадати про себе громадськості — чи то є благодійна акція чи відкриття дитсадка.
Загалом у цій системі немає чогось украй поганого: по-перше, такі загальноприйняті правила гри, по-друге, часто саме за участі політика (публічної особи) уможливлюються важливі для суспільства зміни й інновації. Суть, очевидно, в мірі. Зрозуміло, що будь-який піар — пошлість, але, дивлячись наскільки. Зрозуміло, що про свою присутність треба нагадувати електорату, тим паче коли є причина.
Проте, дивлячись за яких обставин…
Ось, припустімо, така обставина: кінець травня, завершення чергового навчального року, в Україні палюча спека (до +28 С) — наскільки правильно (навіть людяно) за таких умов проводити шкільні «лінійки»? Точніше — наскільки правильно затягувати їх на тривалий час і не в останню чергу через те, що захід «ощасливив» присутністю депутат такого-то рівня?
Дискусійне питання, правда?…
Пригадуючи своє «босоноге дитинство», концентруючись на спогадах про свої «лінійки», доходжу висновку, що бачу їх у винятково позитивному світлі. То було щось направду врочисте, святкове, радісне й… коротке. Вся церемонія тривала далеко менше години, участь у ній брали тільки «свої» — вчителі, завучі, директор.
Тепер поміркуймо, що мало місце в різних ЗОШ Броварів учора.
По-перше, в усіх узяли участь «обранці» — де міськради, де облради. По-друге, в усіх відповідні заходи розтягли в часі, що було особливо неприємно за такої спеки (кажуть, в одній із шкіл дітлахи втрачали свідомість). По-третє, щоразу невинні дитячі заходи отримували елементи політичної агітації.
Деякі депутати підняли щодо цього справжню бучу. Наприклад, послання депутата Андрія Саука вміщується в короткій фразі: «Доки триватиме цей совок?!».
Його колега Леонід Черепейник висловив у соцмережах поміркованішу позицію: «Може, в такий спосіб директори шкіл привернуть увагу до проблем і до того, в якому стані школи? Прийде депутат і побачить. Я за те, щоби депутат щось робив корисне для ЗОШ постійно, а ми йому дамо виступити й привітати дітей».
Здається, більше резону в другій позиції: якщо можновладець регулярно допомагає тій чи іншій соціальній інституції, значить, має право пов’язувати своє ім’я з нею. Якщо ж оця допомога має місце тільки по «червоних днях календаря»…
Дозволимо собі порадити броварчанам переймати досвід інших регіонів. Наприклад, Дніпропетровська: свого часу одіозний нардеп із прізвищем Вілкул полюбляв відвідувати тамтешні публічні заходи, піарячись на них. Утім, невдовзі після перемоги Євромайдану перестав, адже щоразу в різних школах та університетах почав зустрічати справжню обструкцію від активних громадян. Кажучи простіше — його освистували й супроводжували криками «Ганьба!» кожне слово виступу.
Це, так би мовити, розумним на замітку…
Станіслав Дикий.
