Село Красилівка Броварського району цей день — 19 березня — може сміливо проголосити Днем небайдужості та щорічно відзначати на рівні з тим же Днем села.
Мало хто очікував, що в неділю до місцевої школи зійдеться така велика, ба навіть — величезна, кількість мешканців цього села. Актовий зал навчального закладу не міг вмістити усіх бажаючих. Якщо останніми днями в інших населених пунктах району, де відбувалися громадські слухання, присвячені утворенню об’єднаних громад, збиралося щонайбільше півсотні чоловік, то Красилівка перевершила сама себе.
Сільський голова Раїса Нагібіна на початку зборів оголосила, що зареєструвалися 570 осіб (при загальній кількості населення села — 4000, і кількості виборців — 2800). Згодом з’ясувалося, що учасників ще більше — 586. Пані Раїса додала, що саме через це розпочали із запізненням та подякувала своїм односельцям за небувалий прояв небайдужості.
Власне, назвати все те, що відбувалося того дня в актовій залі школи, громадськими слуханнями не можна. Пропозицію Раїси Нагібіної вислухати селищного голову Великої Димерки Анатолія Бочкарьова зал зустрів негативно. «Я розумію, що всі вже визначилися, і всі знають, хто і як буде голосувати», — прокоментувала цей епізод сільський голова Красилівки.
Вона оголосила головну мету зібрання — голосування за входження до Великодимерської об’єднаної територіальної громади (ВОДТГ) або проти цього. Також мали розглянути план дій щодо участі Красилівки у цій громаді. Але, забігаючи наперед, до цього справа не дійшла.
«Я також хочу вас проінформувати про варіанти з Броварами та Калинівкою, — продовжила пані Раїса. — Від Броварів і до цього часу офіційної пропозиції щодо утворення Броварської громади та входження до неї Красилівки не надходило. Мало того, я написала запит до міськради Броварів, але відповіді так і не дочекалася. Також у нас з містом немає спільної межі, а це норма закону для об’єднання. Щодо Калинівки, то саме сьогодні стало відомо, що у Калинівці та селах цієї селищної ради проходять громадські слухання щодо утворення Придесінської громади. Тобто, на сьогодні у нас питання стоїть одне – чи йдемо ми у Димерську громаду, чи ні».
Як тільки були сказані останні слова, у залі почулося багатоголосся: «Нє! Нє!».
Здається, організатори заздалегідь чітко не визначилися, як же проходитиме процедура голосування. Головуюча, а нею обрали Раїсу Нагібіну, запропонувала тим, хто є прихильниками входження до Великодимерської громади, піднятися і пройти до спортивної зали, куди прийдуть і члени лічильної комісії, та встановити кількість тих, хто бачить Красилівку у складі ВОДТГ шляхом голосування.
Пропозицію навряд чи можна назвати вдалою. Зрештою, успіхом вона не увінчалася. Досить довго тривали дискусії, обговорення пропозицій. Лунали заклики, що все має бути зроблено чітко, прозоро, аби ні в кого не було потім підстав звернутися до суду з оскарженням результатів.
Пауза затягнулася. Варто зазначити, що ніхто, навіть ті, кому не до вподоби був факт відсутності на певному етапі чіткої організації, зібрання не залишили.
Зрештою, дійшли висновку, що не варто розподілятися на групи, а всі будуть голосувати в одному місці шляхом підняття рук та вкидання до урн реєстраційних листочків. До речі, ці паперові квадратики зеленого кольору — картки для голосування — організатори громадських слухань вручали кожному, хто прийшов на зібрання. Але лише красилівцям. Людина під час реєстрації мала продемонструвати паспорт з відміткою, що вона є справді жителем села. У такий спосіб намагалися уникнути голосування так званих гостей з інших населених пунктів. Голосувати мусять лише красилівці — гасло села того дня.
У коридорі були виставлені три скриньки: «За» Великодимерську громаду, «Проти» та «Утрималися». Уся маса красилівських людей терпляче чекала своєї черги, повільно рухаючись коридором, аби підняти руку, та на підтвердження свого рішення – вкинути картку у відповідну урну. Якщо хтось і не витримав, пішов раніше, то таких були одиниці. Участь в голосуванні взяли 549 осіб, а зареєструвалися на початку, нагадаємо, 586.
Підрахунок вкинутих в урни листочків вівся відкрито, у присутності усіх бажаючих спостерігати за цим процесом, лік вели під мікрофон.
Спочатку порахували голоси тих, хто утримався — 12, потім «за» — 118. Останньою підраховували урну, де були голоси «Проти» входження до Великодимерської громади. Кількість тих, хто не бачить Красилівку у складі Великодимерської об’єднаної територіальної громади, — 419. Цю цифру присутні в залі, а їх і на момент оголошення результатів залишилося дуже багато, зустріли оплесками, скандуванням «Молодці! Молодці!». І все це спонтанно переросло у виконання гімну України. У багатьох присутніх тут жінок навіть сльози виступили на очах.
Красилівка на відміну від інших сіл справді продемонструвала небайдуже ставлення до своєї подальшої долі, як і з ким житиме і розвиватиметься їхнє село. Однак після певної ейфорії до активу громади, до мешканців прийде розуміння: їхня красива Красилівка продовжує знаходитися на нульовій позначці децентралізаційного процесу. Власне, де й була на старті реформи, тобто навесні 2015 року.
Спроба щось «зварити» з Калинівкою не досягла успіху, як і варіант з Великою Димеркою. Від Броварів офіційної пропозиції так і немає. Та й на попередніх громадських слуханнях заступник міського голови Григорій Голубовський ситуацію не прояснив, чітко так і не сказавши красилівцям, що ведеться робота зі створення Броварської громади і що на Красилівку там чекають. Водночас дав зрозуміти, що у міста своїх проблем вдосталь, тож є куди витрачати майже мільярдний цьогорічний бюджет.
Варіанти у Красилівки, безперечно, є. І не один. Але над ними в першу чергу мусить думати актив громади, всі небайдужі, а таких тут, що відрадно, дуже багато. Думати і рухатися, бо часу, доки є можливість вибирати, з кожним днем стає все менше. Одне може сказати з певністю – громада вже не дасть це вирішувати без врахування її думки.
І ще одне важливе, як на мене, спостереження котре пояснює, можливо, багато речей у Красилівці. У цьому селі править …матріархат. Можна це сприймати як жарт. Але на громадських слуханнях 19 березня: голова зборів, вона ж сільський голова, секретар, всі дев’ять членів лічильної комісії — представниці прекрасної половини. Та й, як не крути, у залі більшість складали саме жінки. Ось так, пані і панове.
Анатолій Гаркуша
