Дмитро Ткачов, член ГО «Броварська громада»
Редакція сайту може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану в розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги».
«Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити територіальній громаді та народові України, неухильно дотримуватись Конституції України та Законів України, сприяти втіленню їх в життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати обов’язки депутата міської ради».
Саме такий текст присяги проголошує та підписує більшість депутатів місцевих рад. Із цього моменту в народних обранців попереду п’ять років кропіткої роботи та велика відповідальність перед виборцями. Віддавши свій голос за депутата на місцевих виборах, громадянин реалізує конституційне право вільно обирати представників до органу місцевого самоврядування. Без свободи вибору не можна уявити демократичний світ, як не можна уявити дерево без коріння.
Держава приділяє особливу увагу виборчому процесу, а переконатися в цьому можна просто по факту існування Виборчого кодексу, що свідчить про виняткову важливість та складність виборів. Порушення суворо караються, а кримінальний кодекс містить аж вісім статей, які передбачають відповідальність за порушення виборчих прав громадян.
Здавалося би, що може піти не так?
Ну почнемо з того, що за бажанням керівника політичної партії, без згоди та відома виборців, будь-якого депутата можна позбавити повноважень. Не має значення скільки громадян віддало за нього свої голоси та наскільки сумлінно працював обранець. Ти можеш не порушувати присяги та жодної норми законів, бути кавалером всіх дев’яти орденів України та врятувати світ від апокаліпсису, та все це не має значення. Головне – бажання керівника політичної партії. Мабуть це дуже складно? Зовсім ні: один тиждень, декілька формальних протоколів партії, два конверти і дві марки. Таку можливість дає частина 9 статті 38 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».
Із деякими застереженнями можна сказати, що мова йде про «імперативний мандат», практика якого заборонена в демократичних країнах через його несумісність із демократією в цілому. Позбавлення законно обраного депутата його повноважень у даному випадку мотивована виключно суб’єктивними та політичними чинниками, які не мають жодного встосунку до порушень закону.
Зазвичай партія позбавляє депутатів повноважень із формулюваннями «за порушення партійної дисципліни», «за втрату зв’язку із партією», тощо. Що це означає – нікому невідомо, хоча такий чутливий процес має передбачати комплексну оцінку діяльності депутата та посилання на конкретні факти порушень присяги чи законів України. В тексті присяги, до речі, також жодного слова про «служіння партії». Про публічність мова взагалі не йде – виборці дізнаються про все тільки коли рішення ухвалять та реалізують.
Закон, який відмовляє виборцям у виборі та ставить політичну партію вище за виборців, викликає безліч питань. Наслідки цього наступні: безпрецедентне втручання в незалежну діяльність депутата та прямий вплив на його рішення, неможливість керуватися власними переконаннями, а наслідок – тотальне ослаблення місцевої ради, як представницького органу, в цілому.
Тут слід згадати про «Венеціанську комісію». Це дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права, який надає висновки про відповідність проєктів законодавчих актів європейським стандартам та цінностям. В одному з висновків, який стосується нашої країни, зазначено наступне: «Повна залежність окремого депутата від партії чи виборчого блоку несумісна з тією роллю, яку має грати депутат у вільній парламентській системі. Крім того, запропоновані норми дадуть повноваження «вищому керівництву відповідної політичної партії» протидіяти рішенням виборців. Це було б не демократичним кроком».
Яскравим прикладом застосування такого механізму слугує позбавлення повноважень 10-х депутатів Броварської міської ради, що складає 25% кладу всього депутатського корпусу.
Насамкінець слід зазначити: між правом обирати та реалізацією цього права велика відстань, а скоротити її може лише наше бажання захищати свій вибір, бо демократія – це не слова на папері, а постійна боротьба за право бути почутим.
Читайте також інші матеріали автора:
