Внесення відповідних подань слідчих органів або наближення чергових виборів щоразу піднімають в українському суспільстві тему обмеження депутатського імунітету. Бажання «позбавити» властиве не лише відповідним інстанціям, а й громадянам, проте не завжди пересічний виборець знає кого і у чому хоче обмежити.
Для початку з’ясуємо лексичне значення слів, оскільки подвоєння літер та зміна наголосу міняє зміст юридичних понять.
В українській мові є два абстрактні іменники недоторкАнність та недотОрканість зі значенням якості, властивості, утворені від дієслівних прикметників недоторкАнний та недотОрканий за допомогою суфікса ‑ість.
Згідно тлумачного словника української мови (т.5, 1974):
недотОрканий – 1. Якого ніхто не торкався, не чіпав і т. ін. // До якого ніхто не приступав, за який ніхто не брався (про роботу). // перен. Непорочний, чистий, цнотливий. 2. Який не терпить стосовно до себе жартів, фамільярності у поведінці, критичних зауважень, заперечень і т. ін.; образливий.
недоторкАнний – 1. Який охороняється законом від посягань з боку кого-небудь. 2. Якого не можна псувати, знищувати, паплюжити через значимість, важливість і т. ін.
Оскільки переважну більшість громадян не цікавить «непорочність, чистота, цнотливість» суддів, президента чи депутатів, мова все ж піде про недоторкАнність, про позбавлення якої ми так часто говоримо останнім часом.
Недоторка́нність особи — юридична гарантія правового статусу окремих категорій осіб (депутатів, дипломатів, суддів, а також чатових, парламентерів і т. ін.), що полягає в захисті від примусу, який міг би бути застосований за звичайних обставин.
Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року закріплена недоторканність дипломатичних представників.
Правом недоторканності здавна користувалися чатові (озброєні вартові) та парламентери-переговірники між сторонами, що знаходяться у стані війни.
Згідно Конституції України недоторканність гарантована президенту держави ( ст. 105) на час виконання повноважень, суддям (ст. 126) та депутатам Верховної ради (ст. 80).
Щодо еволюції парламентського імунітету, то історично так склалось, що ще у Стародавньому Римі особа народного трибуна вважалася недоторканною. Пізніше, у XVI столітті на черговому етапі формування майбутньої депутатської недоторканності статус члена англійського парламенту включав дві свободи: англ. freedom of speech — гарантована свобода слова; і англ. freedom from arrest — свобода від арештів, яка обмежувалася категорією цивільних справ. Далі ці дві свободи успішно еволюціонували в категорії депутатського імунітету та індемнітету.
Принцип депутатського індемнітету полягає в тому, що депутат не несе юридичної відповідальності за свої дії як парламентарія, тобто депутат не несе юридичної відповідальності за внесення пропозицій, законопроектів і поправок до них, звернення з депутатськими запитами, виступи з парламентської трибуни, голосування тим чи іншим чином на пленарних засіданнях парламенту, висловлювання і голосування в парламентських комітетах і комісіях тощо як у період здійснення депутатських повноважень, так і після закінчення їх терміну. Індемнітет має на меті забезпечення незалежності позиції депутата з будь яких питань, що розглядаються в парламенті, де він покликаний обстоювати інтереси всього народу, керуючись при цьому винятково власним сумлінням. Депутатський індемнітет українського парламентаря можна вважати пожиттєвим і обмежується він лише відповідальністю за образу чи наклеп.
Подібні обмеження індемнітету зафіксовані також у конституціях інших держав, зокрема, Греції, Німеччини.
А от конституційні обмеження депутатського імунітету в інших країнах набагато ширші та частіші. Найпоширеніше обмеження полягає в тому, що згода парламенту на затримання чи арешт депутата не потрібна, якщо його застали на місці скоєння злочину (Греція, Німеччина, Польща). Згода парламенту на затримання чи арешт депутата не потрібна, якщо за вчинений ним злочин передбачено кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі терміном: не менш як шість місяців (Фінляндія), не менш як два роки (Швеція), понад три роки (Португалія), не менш як п’ять років (Хорватія). У разі вчинення тяжких злочинів депутат не буде захищений імунітетом у Білорусі та Казахстані, Албанії, Болгарії, Ірландії, Туреччині і Хорватії.
Разом з тим, при розгляді важливих питань на засіданнях парламенту Франції та бундестагу Німеччини, кримінальне переслідування парламентарів може бути призупинене на період сесії. В Японії не можна заарештувати парламентаря під час сесії та на вимогу відповідної палати повинні звільнятися з ув’язнення на період сесії. У Конституції США 1787 року також закріплені певні обмеження імунітету: «Сенатори і представники за свою службу мають одержувати винагороду, встановлену законом і сплачувану скарбницею Сполучених Штатів. В усіх випадках, окрім державної зради, скоєння тяжкого кримінального злочину і порушення громадського спокою, сенатори і представники мають право недоторканості особи під час перебування на сесіях, а також по дорозі туди і назад; за все сказане ними у промовах чи в дебатах у своїх палатах, ніхто не має права допитувати їх деінде».
Стаття 162 Конституції Швейцарії закріплює лише депутатський індемнітет та передбачає можливість встановлення інших видів імунітету: «Члени Федеральних зборів та члени Федеральної ради, а також Канцлер Конфедерації не несуть будь-якої правової відповідальності за свої висловлювання в Радах і в їх органах. Закон передбачить інші форми імунітету та його застосування до інших осіб».
Конституцією України (ст. 80) парламентський індемнітет та імунітет визначений поняттям депутатської недоторкАнності: «Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані».
Відповідно без згоди Верховної ради неможливо здійснити щодо народного депутата «обшук, затримання чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата».
Більшість дослідників парламентаризму в Україні сходяться на думці про те, що такі широкі права парламентаріїв не характерні для демократичних держав, а деякі з них (наприклад, право безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, незалежно від форм власності й режиму секретності) взагалі є неприйнятними. Але консолідованої позиції, у якому вигляді має існувати недоторканність для українських парламентарів наразі не існує.
Дехто вважає, що депутатська недоторканність в Україні має бути обмежена індемнітетом, а положення про неможливість притягнення депутата до кримінальної відповідальності без згоди парламенту має бути виключене.
Проте не лише депутати наділені виключними правами…Задля здійснення неупередженого, безстороннього і справедливого правосуддя, статусом суддів передбачено їх недоторканність. До судової реформи 2016 року суть її полягала у тому, що суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Аби уникнути впливу парламенту на суддівський імунітет було внесено зміни до Конституції і з 30 вересня 2016 року ст. 126 проголошує: «Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Суддя обіймає посаду безстроково…».
Загалом суддівський імунітет у більшості країн означає, що суддя не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без згоди спеціально уповноваженого на те органу. У різних країнах таким органом може бути глава держави, парламент (Македонія, Словенія), вища судова рада (Болгарія, Хорватія), кваліфікаційна колегія суддів, а іноді – конституційний (Німеччина) або верховний суд (Грузія) і т.д.. У США, Японії та деяких інших країнах суддя може бути позбавлений недоторканності тільки в порядку імпічменту. Наприклад, у ст. 78 Конституції Японії 1946 р. встановлено, що “судді не можуть бути усунені з посади без публічного розгляду в порядку імпічменту…”.
Звичайно, що розглядаючи недоторканність лише як бонус до суддівської посади чи депутатського мандату без урахування обов’язків останніх, зазвичай широкий загал виправдовує моральним аспектом…Мовляв, потрібно депутатам, суддям та президенту стати на один рівень з громадянами і відчути, що ми живемо в тій самій системі, в якій живуть вони. Проте недоторканність як така не захищає справжніх корупціонерів, швидше, сама система потурає здійсненню злочинів, під прикриттям депутатського мандату чи суддівської мантії. Тому на даний час ми вкотре підійшли до питання існування недоторканності, розуміючи, що спрацює це лише в комплексі з глибинним реформуванням судової системи і всієї системи української влади. Оскільки повна відсутність імунітету — це швидше шлях Намібії — однієї з трьох країн світу, де відсутня запобіжна «імунна» система владних інститутів.
Хоча часткове обмеження недоторканності, напевне, знизило б політичний градус в суспільстві, сприяло б очищенню судової гілки та парламенту від тих, хто використовує своє виключне право у приватних інтересах.
Можливо, за таких умов і якість наступних скликань парламенту буде вищою? Звичайно… але лише за умови, що громадяни наділять мандатом довіри достойних, оскільки депутатський імунітет не успадковується від батьків, а набувається кандидатом шляхом підтримки виборців.
